Рішення № 74976459, 19.06.2018, Луганський окружний адміністративний суд

12

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

19 червня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/593/18

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Шляхтун М.М.,

позивача - ОСОБА_1

та

представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2 (ордер від 10.05.2018 серія ЛГ № 005069,

свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю

від 17.11.2000 НОМЕР_1)

від відповідача - не прибув

від третьої особи - не прибув

розглянувши в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Луганський обласний військовий комісаріат

про визнання протиправними дій, скасування протоколу від 22 грудня 2017 року № 133 та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства оборони України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Луганський обласний військовий комісаріат (далі - третя особа), в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України, які полягають у відмові у призначенні одноразової грошової допомоги рядовому в запасі ОСОБА_1, якого 25 листопада 1969 року звільнено зі строкової військової служби та 16 листопада 2015 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІ групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії;

- скасувати Протокол засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 22 грудня 2017 року № 133, затверджений Міністром оборони України генералом армії України С.Т. Полтораком, яким рядовому в запасі ОСОБА_1, якого 25 листопада 1969 року звільнено зі строкової військової служби та 16 листопада 2015 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІ групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги;

- зобов'язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, передбачену Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 01 червня 1968 року по 25 листопада 1969 року проходив службу в 4ОАБ 6 АП на посаді електро-механіка, у військовому званні рядового. Під час проходження служби позивач приймав участь у військових подіях по захисту соціалізму від внутрішньої та зовнішньої контрреволюції у Чехословакії, де отримав поранення у вигляді вогнепальних поранень голови, правої ноги, контузії головного мозку. 16 листопада 2015 року позивачу встановлено інвалідність ІІ групи, 03 грудня 2015 року - видано посвідчення інваліда ІІ групи з наданням пільг, які встановлені для ветеранів війни - інвалідів війни.

02 липня 2017 року позивач звернувся до Луганського обласного військового комісаріату з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання обов'язків військової служби. Листом від 07 лютого 2017 року Луганський обласний військовий комісаріат повідомив позивача, що протокольним рішенням Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 11 червня 2016 року № 38 подані ОСОБА_1 документи повернуті без виконання з поясненням причин.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року у справі № 812/347/17 визнано протиправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату, яка полягає в неподанні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги» та зобов'язано Луганський обласний військовий комісаріат подати розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України висновок та всі передбачені до цього документи щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги».

27 листопада 2017 року Луганським обласним військовим комісаріатом до директорату Департаменту фінансів Міністерства оборони України подано висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, в якому зазначено, що ОСОБА_1 має право на отримання зазначеної грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Листом від 22 січня 2018 року Луганський обласний військовий комісаріат повідомив позивача, що протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 22 грудня 2017 року № 133 йому відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявником не надано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Позивач вказує, що пункт 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, не містить чіткого визначення форми та вимог до документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), а також до його змісту, що встановлено постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року по справі № 812/347/17. Ні в медичній, ні у військово-обліковій документації не зазначено, що поранення та контузія головного мозку пов'язані із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. В додатку до військового квитка (обліково-послужній картці) в пункті 17 «Участь в боях та походах» зазначено «учасник бойових дій НОМЕР_2 Чехословаччина 1968 рік», в пункті 18 «Бойові поранення, контузії, ураження» зазначено «Поранення, контузія 1968 рік 24 серпня», а в пункті 19 «Урядові нагороди» зазначено «За участь у бойових діях нагороджений знаком «Відмінник Радянської Армії», що, за твердженням позивача, свідчить про те, що позивач не мав будь-яких доган під час служби за знаходження у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. У довідці Центрального архіву Міністерства оборони СРСР вказано, що «в наказі командира 6АП № 4 від 03 вересня 1968 року значиться: «Мужність та радянський патріотизм продемонстрували воїни нашої частини, безпосередньо приймаючи участь в подіях по захисту соціалізму від внутрішньої та зовнішньої контрреволюції в Чехословаччині». Тобто, об'єктивно відсутні підстави вважати, що поранення позивача та контузія головного мозку пов'язані із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Протоколом засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 23 жовтня 2015 року № 3969 встановлено, що множинні вогнепальні осколкові поранення голови, правої ноги (контузія головного мозку - 1968 рік) рядового у відставці ОСОБА_1, 1948 року народження, наслідком яких стали шкіряні рубці у зазначених анатомічних областях, що підтверджено висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро СМЕ від 21 жовтня 2015 року № 2011/Ж, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Таким чином, резюмує позивач, можна вважати, що документи, подані до комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, а саме копія військового квитка з додатком (обліково-послужною карткою) та протокол засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 23 жовтня 2015 року № 3969 є такими, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Міністерство оборони України позов не визнало, про що подало відзив на позовну заяву від 11 квітня 2018 року № 588, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (арк. спр. 70-74). Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що позивачем було надано неповний пакет документів, а саме в порушення вимог пункту 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, не було надано жодного документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Вищевказані документи, які позивачем не було подано, є суттєвими та визначальними, оскільки стаття 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» визначає підстави, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, а саме, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом). А відтак, за відсутності вказаних документів неможливо визначити право позивача на отримання одноразової грошової допомоги.

З посиланням на пункт 21.18 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, відповідач зазначив, що документами про обставини травми та поранення позивача можуть бути достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи). Постанови військово-лікарських комісій видаються лише з метою встановлення причинного зв'язку захворювання, поранення, контузії, травми, каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів та осіб, звільнених з військової служби, та можуть підтверджувати та встановлювати виключно причинний зв'язок та період, в якому було отримано відповідне ушкодження здоров'я, а не обставини, при яких військовослужбовець отримав поранення, контузію, травму або каліцтво. Крім того, постанова військово-лікарської комісії є окремим документом, який визначений окремим підпунктом пункту 11 вказаного Порядку та аж ніяк не може бути дублюючим (зайвим тотожнім) документом на підтвердження обставин отримання відповідного ушкодження здоров'я. Висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 21 жовтня 2015 року № 2011/Ж також не є документом, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, оскільки останній лише допускає можливість їх отримання при обставинах зі слів самого позивача, однак не встановлює цей факт достовірно.

Також відповідач вказав, що при отриманні мінно-вибухової травми, контузії головного мозку неможливо вилікуватись без госпіталізації та надання медичної допомоги у стаціонарних умовах. Втім, в документах позивача відсутні будь-які документи, які б підтверджували його госпіталізацію та надання медичної допомоги у лікувальному закладі після отримання мінно-вибухової травми, контузії головного мозку. У військовому квитку позивача у пункті 22 «Які має поранення та контузії (дата та характер поранення (контузії)» Розділу ІІ «Відношення до військової служби» будь-які данні про поранення, контузії, травми, каліцтва, захворювання, засвідчених підписами військового комісара або командира військової частини та гербовою печаткою, відсутні.

За твердженням відповідача, позовна вимога про зобов'язання Міністерства оборони України виплатити одноразову грошову допомогу є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Користуючись правом на подання заяв по суті справи, представник позивача подала відповідь на відзив від 10 травня 2018 року б/н, в якій вказала, що заперечення представника відповідача є безпідставними, оскільки у витязі з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв зазначено, що поранення, контузія, захворювання позивача пов'язане з проходженням військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Враховуючи, що право на грошову допомогу у звільненого військовослужбовця наступає в момент встановлення інвалідності, а не на момент його звільнення, позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги, тому до факту встановлення позивачу інвалідності, як підстави для виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, в тому числі і для визначення розміру складових грошового забезпечення за останньою посадою, яку позивач займав при звільненні, повинні застосовуватись нормативно-правові акти, що діяли станом на день встановлення позивачу ІІ групи інвалідності - 16 листопада 2015 року. Просила позовні вимоги задовольнити повністю (арк. спр. 111-113).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Луганський обласний військовий комісаріат подав відзив на позовну заяву від 28 квітня 2018 року № ЮК/113, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (арк. спр. 86-88). У відзиві на позовну заяву третя особа вказала, що законодавець чітко визначає подію, з настанням якої у особи виникає право на призначення одноразової грошової допомоги, а саме - дата встановлення особі інвалідності та саме цією датою визначається законодавство та його редакція, якими необхідно керуватись при вирішенні питання щодо наявності права та щодо порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги. Таким чином, датою (днем), якою повинно визначатись законодавство (його редакція) для розгляду спірних правовідносин та вирішуватись питання щодо наявності права позивача на отримання одноразової грошової допомог, а саме дата встановлення позивачу при первинному огляді ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, тобто 16 листопада 2015 року. Оскільки позивачем був наданий не повний пакет документів, без документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження (обов'язкова наявність якого передбачена абзацом 6 пункту 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975), неможливо зробити висновок стосовно можливості виплати позивачу одноразової грошової допомоги.

Ухвалою від 26 березня 2018 року відкрито провадження в даній адміністративній справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 1-3).

За наслідками розгляду відзиву на позовну заяву Міністерства оборони України від 11 квітня 2018 року № 588 ухвалою від 19 квітня 2018 року вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, у справі призначено підготовче засідання, залучено до участі у справі Луганський обласний військовий комісаріат як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (арк. спр. 78-79).

Ухвалою від 31 травня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, викликано у судове засідання свідка ОСОБА_6 (арк. спр. 133-134).

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили задовольнити позовні вимоги повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

У судове засідання представники відповідача та третьої особи не прибули, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином (арк. спр. 135, 142).

Заслухавши пояснення позивача та його представника, показання свідка, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

На виконання постанови Луганського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року по справі № 812/347/17 відповідно до пункту 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, Луганський обласний військовий комісаріат направив до Департаменту фінансів Міністерства оборони України висновок від 27 листопада 2017 року № ВСЗ-859/ОГД-30 щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, який з 16 листопада 2015 року визнаний інвалідом ІІ групи (арк. спр. 39, 40-43, 90, 99-102).

У зазначеному висновку зазначено перелік документів, які додаються до висновку Луганського обласного військового комісаріату від 27 листопада 2017 року № ВСЗ-859/ОГД-30 щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1: заява ОСОБА_1 (оригінал) на 1 арк.; згода на обробку персональних даних ОСОБА_1 (оригінал) на 1 арк.; довідка до акта огляду МСЕК серія 12 ААА № 157819 від 01 грудня 2015 року (завірена копія) на 1 арк.; витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців (завірена копія) на 1 арк.; військовий квиток (завірена копія) на 3 арк.; копія паспорту ОСОБА_1 серія НОМЕР_3 (завірена копія) на 1 арк.; копія картки фізичної особи - платника податків (завірена копія) на 1 арк.; копія постанови Луганського окружного адміністративного суду (завірена копія) на 5 арк.; копія ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду (завірена копія) на 2 арк. (арк. спр. 91, 92, 93, 94-97, 98, 99-102, 103).

Рішенням Міністерства оборони України, оформленим пунктом 38 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 22 грудня 2017 року № 133, відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги рядовому в запасі ОСОБА_1 (Луганський ОВК), якого 25 листопада 1969 року звільнено зі строкової військової служби та 16 листопада 2015 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІ групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія 12 ААА № 157819 від 01 грудня 2015 року), оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975. Висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, який подано разом з іншими документами, не є документом, що свідчить про обставини поранення (арк. спр. 12).

Листом від 22 січня 2018 року за № ВСЗ-50/ОГД-30 Луганський обласний військовий комісаріат повідомив позивача про те, що протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 22 грудня 2017 року № 133, йому відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги внаслідок відсутності документа, що свідчить про причини та обставини поранення (арк. спр. 11).

Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_6 пояснив, що знає позивача особисто, разом з позивачем проходили строкову військову службу в армії. Військова частина, номер якої не зміг згадати, розташовувалась у Німеччині. Події відбувались влітку 1986 року у Чехословаччині. Підняли по тривозі перший раз, за другим разом всіх вишикували та пішла колона у Чехословаччину. Коли передня колона стала, свідок з іншими вийшли із машини і побачили, що машину, яка їхала позаду в колоні, підірвали, саме у цій машині перебував ОСОБА_1. Під'їхала службова машина, забрала поранених та загиблих, куди їх повезли, де перев'язували свідку не відомо. Коли закінчились ці події, свідок повернувся у військову частину. В санчастині побачив позивача. Коли повернулись вже у розташування в Німеччину, позивачу після нещасного випадку надали відпустку, він поїхав додому в м. Лисичанськ, лікувався, здається, у неврології, потім приїжджав до батьків свідка у гості, щоб передати їм привіт. Потім повернувся до військової частини, дослужив, поїхав додому в 1969 році в листопаді, а свідок в грудні. Перебували в одній роті, ліжка стояли поруч. Повідомив, що ОСОБА_1 не притягувався до відповідальності за порушення порядку та дисципліни. У часи, коли свідок та позивач проходили військову службу, за кордоном позивач не міг бути у стані алкогольного сп'яніння, в той час із таким було все дуже суворо. У день, коли стався нещасний випадок з позивачем, свідок бачив позивача, коли їх вишикували в колону перед від'їздом, і позивач не був у стані алкогольного сп'яніння.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 372/1258/16-а, отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» діюче законодавство пов'язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги. Особа набуває право на отримання одноразової грошової допомоги саме з моменту встановлення йому групи інвалідності, а виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно-правових актів, які були чинні на момент встановлення їй інвалідності.

Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-рп/99 визначено, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

20 грудня 1991 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі (тут і надалі посилання на норми зазначеного Закону наводяться в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин - 27 листопада 2015 року).

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 16-2 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (частина дев'ята статті 16-3 Закону № 2011-XII).

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).

Пунктом 3 Порядку № 975 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з підпунктом 1 пункту 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії:

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;

документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України,- копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Пунктом 12 Порядку № 975 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Згідно з пунктом 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку (пункт 15 Порядку № 975).

Верховним Судом в постанові від 25 травня 2018 року по справі № 729/426/17 (адміністративне провадження № К/9901/22683/18) у спорі цієї ж категорії зазначено, що колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що позивачем не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, оскільки єдиним нормативним актом, який визначає перелік документів, що додаються до заяви про причини та обставини поранення є Порядок № 975. Абзацом 6 пункту 11 Порядку № 975, серед іншого, визначено, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги додається документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Порядок № 975 не визначає який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги. Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що рішення Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у формі протоколу № 172 від 23 січня 2014 року в обставинах цієї справи засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання (номер рішення в ЄДРСР 74330093).

Суд вважає, що в обставинах даної справи рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, викладене у формі витягу з протоколу від 23 жовтня 2015 року № 3696, засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання, у зв'язку з чим рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги рядовому в запасі ОСОБА_1 (Луганський ОВК), якого 25 листопада 1969 року звільнено зі строкової військової служби та 16 листопада 2015 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІ групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія 12 ААА № 157819 від 01 грудня 2015 року), оформлене пунктом 38 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 22 грудня 2017 року № 133, є протиправним та підлягає скасуванню.

У задоволенні позовних вимог про визнання дій відповідача протиправними суд відмовляє, оскільки у спірних правовідносинах дії відповідача не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для позивача. Правові наслідки для позивача несе індивідуальний акт - рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оформлене пунктом 38 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 22 грудня 2017 року № 133. Саме воно має вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань КАС України, як то ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної (юридичної) особи прав (чи інтересів). З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.

У задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити позивачу одноразову грошову допомогу суд відмовляє, оскільки у межах спірних правовідносин згідно з пунктом 13 Порядку № 975 розпорядник бюджетних коштів (Міністерство оборони України) приймає рішення про призначення або відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові (Луганському обласному військовому комісаріату) для видання наказу про виплату такої допомоги позивачу. Тобто, одноразову грошову допомогу позивачу має виплатити третя особа на підставі відповідного наказу, прийнятого на підставі рішення відповідача про призначення одноразової грошової допомоги.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним) - зобов'язати Міністерство оборони України на підставі висновку Луганського обласного військового комісаріату від 27 листопада 2017 року № ВСЗ-859/ОГД-30 щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги рядовому в запасі ОСОБА_1 (Луганський ОВК), якого 25 листопада 1969 року звільнено зі строкової військової служби та 16 листопада 2015 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІ групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія 12 ААА № 157819 від 01 грудня 2015 року).

З приводу твердження відповідача про неможливість судового втручання у його дискреційні повноваження суд зазначає таке.

В постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року по справі №276/322/17 (адміністративне провадження № К/9901/2174/17) у спорі цієї ж категорії зазначено, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, коли рішенням судів, що набрали законної сили, встановлено що ОСОБА_2 як військовослужбовець отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» («STRETCH v. THE UNITED KINGDOM» № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY» № 71916/01, 71917/01 та 10260/02) (номер рішення в ЄДРСР 72899340).

З огляду на викладене, позовні вимоги належить задовольнити частково.

Розподіл судових витрат судом не здійснюється, оскільки позивач згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 91, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4, місце проживання: АДРЕСА_1) до Міністерства оборони України (ідентифікаційний код 00034022, місцезнаходження: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Луганський обласний військовий комісаріат (ідентифікаційний код 07668758, місцезнаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, буд. 38) про визнання протиправними дій, скасування протоколу від 22 грудня 2017 року № 133 та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги рядовому в запасі ОСОБА_1 (Луганський ОВК), якого 25 листопада 1969 року звільнено зі строкової військової служби та 16 листопада 2015 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІ групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія 12 ААА № 157819 від 01 грудня 2015 року), оформлене пунктом 38 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 22 грудня 2017 року № 133.

Зобов'язати Міністерство оборони України на підставі висновку Луганського обласного військового комісаріату від 27 листопада 2017 року № ВСЗ-859/ОГД-30 щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги рядовому в запасі ОСОБА_1 (Луганський ОВК), якого 25 листопада 1969 року звільнено зі строкової військової служби та 16 листопада 2015 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІ групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія 12 ААА № 157819 від 01 грудня 2015 року).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України повне рішення суду складено 27 червня 2018 року.

Суддя Т.І. Чернявська