Рішення № 74975253, 13.04.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/3452/17

Провадження № 2/200/2259/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" квітня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Санжаровської Я.В.

розглянувши у про скасування виконавчого напису приватного нотаріуса про звернення стягнення та порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про скасування виконавчого напису приватного нотаріуса про звернення стягнення та визнання його таким, що не підлягає виконанню,-

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеним позовом.

В обґрунтування позову вказала, що 04 липня 2016 року відповідач вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі під № 5509, та звернув стягнення на все майно позивача, на підставі чого державним виконавцем було відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого напису. Позивач вважає, що відповідач діяв всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем не укладався з ПАТ КБ «Приватбанк» жодний кредитний договір та договір іпотеки, нотаріус не переконався у безспірності заборгованості, та не переконався у одержанні позивачем письмової вимоги банку про усунення порушень.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд скасувати виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі під № 5509 від 04.07.2016 року, про звернення стягнення. Визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі під № 5509 від 04.07.2016 року, про звернення стягнення, таким, що не підлягає виконанню.

10 жовтня 2017 року від відповідача приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 надійшли заперечення на позов, обгрунтовані тим, що приватний нотаріус у зазначеному спорі не може бути відповідачем, а може бути залучений лише як третя особа. Крім того нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов’язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою суду від 13 лютого 2018 року визначено здійснювати судовий розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про скасування виконавчого напису приватного нотаріуса про звернення стягнення та визнання його таким, що не підлягає виконанню, за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк до 28 лютого 2018 року для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Визначено відповідачу п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач не надав суду заперечень, в зв’язку з чим суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що 04 липня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 5509, за яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти, які є її боргом за кредитним договором № DNH4KS36190957 від 21.06.2006 року у сумі 235074,46 грн., а саме: 8952,80 грн. - залишок заборгованості за кредитом; 60379,78 грн. - залишок заборгованості за відсотками; 152928,81 грн. – пеня; 11113,07 грн. - штраф та 1700,00 грн. витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису. Зазначено, що строк, за який провадиться стягнення складає дев'ять років одинадцять місяців двадцять п’ять днів, а саме: з 21.06.2006 року по 15.06.2016 року.

За приписами ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси вчиняють виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Главою 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5 передбачено порядок вчинення виконавчих написів.

Згідно 1.1. даної Глави, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Згідно п. 1.2. перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.5 п. 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. №1172.

Відповідно до п. 3.2 безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. №1172.

Таким чином, заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо для вчинення виконавчого напису подані документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. №1172.

Пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, встановлено, що по нотаріально посвідченим угодам, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Суд вважає за необхідне вказати на таке.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі по тексту - ВССУ) в своєму узагальненні «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.04.2014 року, а також Пленум ВСУ в постанові №2 «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» № 2 від 31.01.1992 року зазначали, що однією із об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Слід перевіряти, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчих написів, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди або звертаються про стягнення спірного боргу.

Вищі судові інстанції акцентують увагу суддів на тому, що судами під час розгляду такої категорії справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені в письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема, чи є за боржником сума боргу.

При цьому, судам слід особливу увагу приділяти спірності сум в частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі. Як правило, у виконавчому написі сума є більшою ніж у вимозі, але це пов`язано із часом, який пройшов від надіслання вимоги і вчинення виконавчого напису. Отже, якщо у письмовій вимозі боржнику повідомлено, що при вчиненні напису заборгованість може бути збільшена з урахуванням нарахування процентів та штрафних санкцій, то у такому випадку спірності сум немає.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки тільки первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Разом із тим, відповідачем не надано суду документів на підтвердження суми боргу, з якої він виходив, вчиняючи виконавчий напис.

Також, відповідно до п. 3.1. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.01.1992 року № 2 «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову у їх вчиненні» у п. 13 роз’яснено, що відповідно до ст. ст. 34, 36, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом лише за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, що підтверджується документами, передбаченими спеціальними нормативними актами з цього приводу, і що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у випадках, коли законом встановлено інший строк давності, не минув цей строк.

За змістом ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (стаття 257 ЦК України)

Можливість поновлення нотаріусом строку на пред'явлення стягувачем грошової вимоги до боржника не передбачено ні Законом України «Про нотаріат», ні Порядом вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Як вбачається з виконавчого напису, вказана заборгованість позивача перед ПАТ «КБ «Приватбанк» обрахована за період з 21 червня 2006 року по 15 червня 2016 року.

Таким чином, частина грошових вимог, з метою погашення яких банк звернувся за вчиненням виконавчого напису про стягнення боргу, виходить за межі встановленого законодавством трирічного строку позовної давності.

Так як, за правилом ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності є підставою для відмови в задоволенні заявлених вимог, включення ПАТ «КБ «Приватбанк» до складу заборгованості платежів, сплата яких прострочена більш, ніж на три роки, також свідчить про спірність заявленої до погашення суми боргу.

Згідно із Правовою позицією, висловленою Верховним Судом України під час розгляду справи у справі за № 6-1457цс16: «За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу».

З огляду на викладене, виконавчий напис, вчинений 04 липня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за № 5509 не можна визнати таким, що вчинений із дотриманням вимог закону.

Разом з тим, відповідно до п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.

Отже, відповідачем у справах щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача.

Тобто, аналізуючи наведене, можна зробити висновок, що нотаріус, який вчинив виконавчий напис, може залучатися судом як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Таким чином, Цивільним процесуальним кодексом України не передбачено право суду самостійно змінити процесуальний статус особи. З клопотанням про заміну первісного відповідача або залучення до справи співвідповідача позивач до суду не звертався.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в зв’язку з тим, що позов заявлено до неналежного відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про скасування виконавчого напису приватного нотаріуса про звернення стягнення та визнання його таким, що не підлягає виконанню – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Е.В. Женеску