Ухвала суду № 74968768, 25.06.2018, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

25.06.2018 Справа № 908/1183/18

м. Запоріжжя

Суддя господарського суду Запорізької області Проскуряков Кирило Валеріанович розглянувши заяву Приватного підприємства «Фенікс Агро» від 14.06.2018 р. за вих. №3651 про видачу судового наказу

Заявник: Приватне підприємство «Фенікс Агро» (20302, Черкаська область, м. Умань, вул. Гонти, буд. 3, код ЄДРПОУ 36780586)

Боржник: Приватне акціонерне товариство «Агропромислова компанія» (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв України, буд. 175, код ЄДРПОУ 31914947)

про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 82 429,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

20.06.2018 р. до господарського суду Запорізької області звернулось Приватне підприємство «Фенікс Агро» із заявою від 14.06.2018 р. за вих. №3651 про видачу судового наказу щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» заборгованості за договором поставки в розмірі 82 429,79 грн.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2018 р. вказану заяву передано для розгляду судді Проскурякову К.В.

Як вбачається з цієї заяви, заявник зазначає, що 02.09.2016 р. між ПП «Фенікс Агро» (далі - Постачальник) та ПрАТ «Агропромислова компанія» (далі - Покупець) укладено договір поставки №217, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується в порядку, на умовах і в строк, як визначено в договорі (передати у власність) Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти та своєчасно сплатити зернові культури (далі - Товар), найменування, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість якого зазначається у видатковій (их) накладній (их) та /або специфікації (ях), які являються невід'ємними частинами договору. Зазначає, що заявником було поставлено товар згідно видатковим накладним №РН-0001855 від 06.04.2017 р., №РН-0002841 від 19.05.2017 р. Однак, боржник за отриманий товар кошти у повному обсязі не сплатив, на неодноразові звернення постачальника з листами про сплату коштів не реагує.

В обґрунтування вказаних вимог заявник надав наступні документи: договір поставки №242-з від 20.10.2016 р., видаткові накладні №РН-0001855 від 06.04.2017 р. на суму 65 934,00 грн., №РН-0002841 від 19.05.2017 р. на суму 66 666,60 грн., Акт звірки взаємних розрахунків станом на 11.04.2018 р., лист ПП «Фенікс Агро» від 17.04.2018 р. за вих. №2082 про сплату грошових коштів в сумі 45 800,60 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З вказаної заяви вбачається, що заявник обґрунтовує свої вимоги посилаючись на договір поставки №217 від 02.09.2016 р., однак до заяви додано договір поставки №242-з від 20.10.2016 р.

Крім того, як вбачається з наданих заявником до заяви видаткових накладних №РН-0001855 від 06.04.2017 р. на суму 65 934,00 грн., №РН-0002841 від 19.05.2017 р. на суму 66 666,60 грн. вони оформлені на виконання договору №217 від 02.09.2016 р. та з Акту звірки взаємних розрахунків станом на 11.04.2018 р. не вбачається за яким саме договором здійснено розрахунок між сторонами; заявником не надано первинних документів на підтвердження здійснення боржником часткової оплати за договором.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що заявником не надано договору, укладеного у письмовій формі на підтвердження виникнення у ПП «Фенікс Агро» права грошової вимоги до ПрАТ «Агропромислова компанія» в розмірі 45 800,60 грн., отже в цій частині заявлених вимог суд вважає за необхідне відмовити на підставі п. 8 ч. 1 ст. 152 ГПК України.

Також, заявником заявлено до стягнення пеню в розмірі 14 312,45 грн., 34 % річних в розмірі 16 958,07 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5 358,67 грн.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 625 ЦК України передбачено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 198 ГК України платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом. Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Отже, вимоги про сплату інфляційних втрат та 34% річних виникають в силу закону відповідно до статті 625 ЦК України. Вимоги про сплату пені, визначення якої надається в Главі 49 Забезпечення виконання зобов'язання та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних, який може бути збільшено сторонами у договорі) у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, та у випадку їх належного обґрунтування та розрахунку вказані суми можуть бути стягнуті з боржника в порядку позовного провадження, оскільки в порядку наказного провадження можливо стягнути лише неоспорювану заборгованість.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

За правилами ч. 2 ст. 152 ГПК України суддя постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

Частиною 3 статті 152 ГПК України встановлено, що у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою пов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Отже, оскільки стягнення пені, 34% річних та інфляційних втрат є заходами відповідальності за порушення зобов'язань та правовим наслідком порушення зобов'язання у разі прострочення його виконання, а також враховуючи можливість стягнення виключно неоспорюваної заборгованості в порядку наказного провадження, вимоги про стягнення пені, 34% річних та інфляційних втрат не підлягають розгляду в порядку наказного провадження.

Крім того, суд зазначає, що вказані вимоги взагалі є безпідставними, оскільки заявником не доведено належними та допустимими доказами існування заборгованості в розмір 45 800,60 грн. ПрАТ «Агропромислова компанія» перед ПП «Фенікс Агро» за договором поставки №217 від 02.09.2016 р., яким обґрунтовує свої грошові вимоги.

З огляду на викладене, враховуючи, що розгляд вимог про стягнення пені, 34% річних та інфляційних втрат можливий окремо у спрощеному позовному провадженні, за наявності належного доведення заявником існування заборгованості за договором поставки №217 від 02.09.2016 р., відповідно до розрахунку, наданого заявником пеня, 34% річних та інфляційних втрат розраховані за невиконання боржником умов договору поставки №242-з від 20.10.2016 р., не надання заявником відповідного клопотання про розгляд вказаних вимог в порядку спрощеного позовного провадження, суд в задоволенні заяви щодо стягнення пені в розмірі 14 312,45 грн., 34 % річних в розмірі 16 958,07 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5 358,67 грн. також відмовляє на підставі п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

З огляду на викладене, заявник має право повторно звернутись з заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з боржника суми основного боргу за відповідним договором поставки після усунення вказаних вище недоліків.

Керуючись ч. 1 ст. 148, п.п. 3, 8 ч. 1, ч.ч. 2, 3 ст. 152, ст.ст. 153, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Приватному підприємству «Фенікс Агро» у видачі судового наказу про стягнення з ПрАТ «Агропромислова компанія» суми основного боргу в розмірі 45 800,60грн., пені в розмірі 14 312,45 грн., 34 % річних в розмірі 16 958,07 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5 358,67 грн.

2. Звернути увагу учасників судового процесу, що з судовим рішенням можливо ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади: http://court.gov.ua/fair/sud5009/. Електронна адреса господарського суду Запорізької області: inbох@zp.arbitr.gov.ua.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її підписання (ст.ст. 235, 255 ГПК України).

Повний текст ухвали складено та підписано: 25.06.2018 р.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.