Рішення № 74964200, 14.06.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/17405/17

Провадження № 2/161/73/18

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого - судді Рудської С.М.

при секретарі – Ярмолюк В.С.

за участю:

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

відповідачів – ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника відповідачів – ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – ТзОВ «Житлобуд-2», про визначення частки у спільному майні подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, поділ майна подружжя

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, на обґрунтування вказавши, що в період з 24.09.2006 року по 21.02.2017 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 Від даного шлюбу мають малолітню дитину – доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 Для поліпшення умов проживання був укладений договір № 41 з ТзОВ «Житлобуд-2», предметом якого є домовленість сторін про здійснення ТзОВ «Житлобуд-2» діяльності по будівництву житла з наступною передачею у власність ОСОБА_3 ТзОВ «Житлобуд-2» зобов’язалося збудувати за рахунок власних активів і передати по завершенню будівництва ОСОБА_3 житло, а саме трикімнатну квартиру № 111 у багатоквартирному будинку № 4 по вул. Відродження в с. Липини Луцького району. Згідно проекту загальна площа квартири складає 80,2 кв.м. ОСОБА_3, в свою чергу, зобов’язалася прийняти це житло і сплатити його вартість на умовах передбачених цим договором. На виконання умов договору ними було повністю здійснено оплату за спірне житло, що підтверджується відповідними квитанціями. 11.10.2017 року ОСОБА_3 провела державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: Луцький район, с. Липини, вул. Відродження, 50а/111. Крім того, в 2013 році ними було придбано автомобіль НОМЕР_1, 2010 року випуску. Право власності на вказаний автомобіль було зареєстровано на відповідача ОСОБА_3 Також ними, із залученням 15000 доларів США, які належали батькам ОСОБА_3 – ОСОБА_4 та ОСОБА_7, за 54000 доларів США була придбана квартира АДРЕСА_1. Право власності на вказану квартиру оформлено на ОСОБА_4 Таким чином, все вищезазначене майно є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто його (позивача) та відповідача ОСОБА_3 власністю. Посилаючись на ст.ст. 65, 70 СК України просить суд визнати, що йому належить ? частина у спільному майні подружжя, а саме: автомобілі НОМЕР_1, 2010 року випуску та квартирі АДРЕСА_2; визнати, що йому належить 36/100 часток у спільному майні подружжя – квартирі АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 на обґрунтування вказавши, що в період з 24.09.2006 року по 21.02.2017 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 Від даного шлюбу мають малолітню дитину – доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 15.01.2015 року між нею та ТзОВ «Житлобуд-2» було укладено договір № 41, предметом якого було будівництво житла з наступною передачею його у її власність, а саме трикімнатної квартири АДРЕСА_3. 12.07.2016 року було укладено додаткову угоду до вказаного договору, в якій було уточнено загальну площу та остаточну вартість квартири. Загальна вартість вказаної квартири було визначено у розмірі 903100 грн. Вказані кошти були сплачені нею особисто у повному обсязі, у терміни передбачені договором, про що свідчить довідка, видана ТзОВ «Житлобуд-2» від 22.05.2017 року № 159. Вказану квартиру придбано за кошти, які є її особистою приватною власністю, до даних коштів ОСОБА_1 не має жодного відношення. Щоб придбати дану квартиру 12.01.2015 року вона отримала позику у розмірі 900000 грн. у приватного підприємця ОСОБА_8 24.04.2017 року вказана позика була повернута ОСОБА_8 в повному обсязі. Для того, щоб повернути вказану позику ОСОБА_8 вона взяла гроші у борг у ОСОБА_7, про що свідчить відповідна розписка від 24.04.2017 року. Під час перебування у шлюбі ОСОБА_1 ніколи не мав грошових коштів, які б дозволяли придбати будь-яке нерухоме майно, від підприємницької діяльності він отримував незначні прибутки. Участі у поліпшенні житлових умов сім’ї ОСОБА_1 ніколи не приймав, всі матеріальні питання вирішувалися завдяки матеріальній допомозі її батьків. На теперішній час борг ОСОБА_7 вона не повернула. Отже квартира АДРЕСА_4 придбана хоча і в період шлюбу з ОСОБА_1, але за її особисті кошти, а тому є її особистою приватною власністю. Крім того, у 2007 році вона та ОСОБА_1 за гроші, подаровані їм на весілля, придбали металевий торговий контейнер площею 19, 2 кв.м., що розташований на торговому місці № 16 на ринку в м. Ківерці Волинської області. На даний час вартість контейнера становить 15600 грн., а вартість його ? частки складає 78000 грн. Оскільки контейнер є неподільною річчю, відповідач в добровільному порядку відмовляється компенсувати їй вартість її частки у вказаному майні, то їй має бути визначена належність ? частки вказаного контейнера. Просить суд визнати квартиру АДРЕСА_4 її особистою приватною власністю; визначити їй частку у майні, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а саме: ? частку металевого контейнеру, розташованого на торговому місці № 16 на території ринку Ківерцівської районної спілки споживчих товариств за адресою: Волинська обл., м. Ківерці, вул. 17-го Вересня, 27.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.01.2018 року зустрічна позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, поділ майна подружжя, була об’єднана в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – ТзОВ «Житлобуд-2», про визначення частки у спільному майні подружжя.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені ним позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні до викладених у позовній заяві, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав. Крім того, позивач суду пояснив, що квартира АДРЕСА_5 придбана за спільні кошти, які вони з ОСОБА_3 заробили, перебуваючи у шлюбі. Підтвердженням цього є те, що грошові кошти вносилися частинами, по мірі їх надходження. Вважає, що боргові розписки, написані ОСОБА_3 про отримання коштів в борг у ОСОБА_8 та ОСОБА_7 є безгрошовими, вони складені виключно з метою позбавити його права власності у спільному майні. Що стосується спірного автомобіля НОМЕР_2, то йому відомо, що відповідач ОСОБА_3 продала його своїй матері – ОСОБА_4 Згоду на продаж цього автомобіля він не давав, грошові кошти від його відчуження не отримував. Що стосується металевого контейнеру, розташованого на рику в м. Ківерці, то вказаний контейнер вони з ОСОБА_3 не купували, в період зайняття підприємницькою діяльністю (з 2000 року по 2015 рік) він вказаний контейнер орендував у свого знайомого ОСОБА_9 Просить суд первісний позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 – відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 первісні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, заявлені нею зустрічні позовні вимоги підтримала, надала пояснення аналогічні до викладених у зустрічній позовній заяві. Крім того, відповідач зазначила, що квартира АДРЕСА_1 є власністю її батьків – ОСОБА_7 та ОСОБА_4, придбана ними за власні кошти. Вони з ОСОБА_1 гроші у придбання вказаної квартири не вкладали. Автомобіль «Fiat Grande Punto» д.н.з. НОМЕР_3 дійсно був придбаний нею та ОСОБА_1 в період шлюбу і був їх спільною сумісною власністю. Проте, вказаний автомобіль перебував у несправному технічному стані, грошей на його ремонт не було, а тому 19.10.2016 року вона продала вказаний автомобіль відповідачці ОСОБА_4 за 5000 грн. Про цю обставину ОСОБА_1 знав, грошима, отриманими від продажу автомобіля він розпорядився на власний розсуд.

Відповідач ОСОБА_4 пред’явлені до неї позовні вимоги не визнала, суду пояснила, що квартира АДРЕСА_1 є її власністю та власністю її чоловіка - ОСОБА_7 ОСОБА_10 квартира придбана ними за власні кошти, позивач ОСОБА_1 гроші у придбання вказаної квартири не вкладав, відношення до цієї квартири не має. Дійсно, у жовтні 2016 році вона купила у своєї дочки – відповідачки ОСОБА_3 автомобіль «Fiat Grande Punto», який знаходився в технічно незадовільному стані, за 5000 грн. За її (ОСОБА_4А.) кошти автомобіль був відремонтований, а потім проданий. Суму за яку було продано автомобіль та дату продажу вказати не може.

Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – ТзОВ «Житлобуд-2» в судове засідання не з’явився. надав суду заяву з проханням слухати справу за його відсутності, при вирішенні спору покладається на розсуд суду (а.с. 24).

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі в період з вересні 2006 року до 06.05.2017 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Вказаний шлюб було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.02.2017 року. Рішення суду набрало законної сили 06.05.2017 року.

Від шлюбу позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 мають малолітню дитину – доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 5).

Судом встановлено, що в період перебування у зареєстрованого шлюбу за спільні кошти подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали автомобіль НОМЕР_2. Право власності на даний автомобіль було оформлено на відповідачку ОСОБА_3

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Крім того, у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦПК України, ч.5 ст.71 СК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

19.10.2016 року автомобіль НОМЕР_2 був проданий відповідачкою ОСОБА_3 відповідачці ОСОБА_4 (а.с. 55-56). Отже заміна власника автомобіля відбулася під час перебування позивача та відповідачки ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі.

Взимку 2017 року спірний автомобіль було відчужено ОСОБА_4 іншій особі.

Відомості щодо даного правочину, його контрагента, сторонами суду не надано, клопотання про залучення теперішнього власника спірного автомобіля до участі у справі у якості співвідповідача, третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору, сторонами в ході розгляду справи не заявлялося.

Пунктом 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" передбачено, що у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

В своїй позовній заяві позивач ОСОБА_1 ставить питання про визнання за ним саме права на ? частку спірного автомобіля, як частину спільно нажитого майна подружжя, вимоги про стягнення на його користь компенсації вартості ? частини автомобіля н, визнання договорів купівлі-продажу автомобіля недійсними не заявляє.

З урахуванням заявлених позовних вимог суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за ним права на ? частину автомобіля задоволенню не підлягають, оскільки з жовтня 2017 року автомобіль перебуває у власностіінших осіб, без звернення позивача з позовом про визнання вказаних договорів купівлі-продажу недійсними, його вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Судом також встановлено, що 04.10.2011 року за договором купівлі продажу, укладеним між ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_4, остання придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 51-53). Даний договір було посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_12, реєстр № 83.

Право власності на вищевказану квартиру відповідачкою ОСОБА_4 зареєстровано у встановленому законом порядку (а.с. 54).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стороною позивача, в порушення вимог ст.ст. 77-81 ЦПК України, не надано жодних доказів того, що позивачем особисто, або ним та відповідачкою ОСОБА_3, як подружжям, вкладалися грошові кошти у купівлю вказаної квартири.

За таких обставин суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права на 36/100 часток квартири АДРЕСА_1 слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Крім того, судом встановлено, що 15.01.2015 року між ТзОВ «Житлобуд-2» та ОСОБА_3 було укладено договір № 41 (а.с. 34-35), предметом якого є домовленість сторін про здійснення ТзОВ «Житлобуд-2» діяльності по будівництву житла із наступною передачею його у власність ОСОБА_3 ТзОВ «Житлобуд-2» зобов’язалося збудувати за рахунок власних активів (матеріальних та нематеріальних) і передати по завершенню будівництва ОСОБА_3 3-х кімнатну квартиру № 111, 6-й поверх, у багатоквартирному житловому будинку по вул. Відродження, 50а в с. Липини Луцького району. Згідно проекту загальна площа квартири становить 80,2 кв.м. Вартість новоствореного майна – житла (квартири), передбаченого даним договором складає 882200 грн.

12.07.2016 року між ТзОВ «Житлобуд-2» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 41 від 15.01.2015 року, якою була уточнена площа квартири № 111 та вартість квартири згідно фактичних замірів БТІ (а.с. 36).

Так, вказаною додатковою угодою було визначено, що площа квартири складає 82,1 кв.м., а вартість її становить 903100 грн.

22.05.2017 року згідно акту прийому-передачі ТзОВ «Житлобуд-2» передало ОСОБА_3, а остання прийняла квартиру площею 82,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6 (а.с. 37).

Право власності на вказану квартиру було зареєстровано відповідачкою ОСОБА_3 11.10.2017 року (а.с. 41).

З наданих сторонами квитанцій до прибуткових касових ордерів та банківських квитанцій (а.с. 9-10, 38-39) вбачається, що грошові кошти ОСОБА_3, як внески за дольову участь у будівництві житла – спірної квартири, вносилася у січні 2015 року та у червні-липні 2016 року, тобто у період перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_13М.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу? належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_3 зазначила, що хоча спірна квартира і придбана у період шлюбу, проте є її особистою приватною власністю, оскільки була придбана за її особисті кошти – кошти позичені у ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.04.2017 року (справа №6-399-цс17).

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, суд зобов'язаний з'ясувати, чи це майно може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, чи є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Згідно зі ст. 61 СК України (стоб'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Крім цього, ст. 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Те, що спірна квартира придбана за час спільного проживання подружжя сторонами не заперечується.

Суд також вважає встановленим, що вказана квартира була придбана в інтересах сім’ї, зокрема і для проживання спільної малолітньої дитини подружжя, оскільки, як з’ясовано в судовому засіданні, під час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 власного житла не мали, мешкали у квартирі батьків відповідачки ОСОБА_3

Доказів того, що на час укладення договору про дольову участь у будівництві та внесення грошових коштів на рахунок ТзОВ «Житлобуд-2» ОСОБА_1 та ОСОБА_13 припинили шлюбні відносини, не мали спільного сімейного бюджету, або мали режим окремого проживання, відповідачкою та її представником суду не надано.

Що стосується набуття майна за спільні кошти сторін, то вказані обставини, на думку суду, також знайшли своє об»єктивне підтвердження в ході розгляду справи судом.

На підтвердження джерела походження коштів, відповідачкою ОСОБА_3 була надана розписка від 15.01.2015 року про отримання у ОСОБА_8 позики у розмірі 90000 грн. (а.с. 42), а також розписка про повернення ОСОБА_8 вказаної грошової суми від 24.04.2017 року (а.с. 43).

Як встановлено в судовому засіданні грошові кошти ОСОБА_8 ОСОБА_3 були повернуті за рахунок позики, отриманої у ОСОБА_7 – батька відповідачки. На день розгляду даної справи судом позика в сумі 900000 грн. ОСОБА_3 ОСОБА_7 не повернута.

Вказані договори позики на даний час є чинними, не визнані недійсними та не скасовані.

Відповідно до наведених вище норм закону, договори укладені кожним з подружжя в інтересах сім'ї (у даному випадку для придбання квартири для сім»ї) створюють обов'язки для другого з подружжя.

Крім того, відповідно до норм Сімейного кодексу України, наведених вище, кошти, отримані подружжям за договором позики для придбання майна (у даному випадку квартири для спільного проживання) слід вважати спільною сумісною власністю.

Що стосується позичених ОСОБА_3 коштів, спочатку у ОСОБА_8, а потім у її батька, то позика, яка отримана одним з подружжя для придбання спільного майна, значення від кого така позика отримана не має, оскільки кошти за таким правочином набуваються у спільну сумісну власність та створюють однакові права та обов'язки для кожного з подружжя. Відповідно майно (його частина) набуте за такі кошти є спільною сумісною власністю.

Крім цього, такі висновки відповідають і правовим позиціям Верховного Суду України, що висловлені у ряді справ, що стосуються аналогічних правовідносин, зокрема, у Постановах, що винесені у справах № 6-2921цс16 від 15.11.2017 року; № 6-2641цс15 від 16 грудня 2015 року; № 6-2333цс15 від 25 листопада 2015 року; № 6-1568цс16 від 7 грудня 2016 року; № 6-1026цс15 від 23 вересня 2015 року; № 6-846цс16 від 12 жовтня 2016 року; № 6-801цс16 від 07 вересня 2016 року та інших.

За таких обставин, встановивши правовідносини, що виникли між сторонами, а саме: період набуття спірної квартири подружжям; мету (ціль) набуття такої; кошти за які квартира придбана та джерела набуття коштів подружжям суд приходить до висновку, що спірна квартира АДРЕСА_4 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а тому за позивачем має бути визнане право на її ? частку.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права на ? частину квартири квартира АДРЕСА_4 у спільному майні подружжя були задоволені, задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання вказаної квартири її особистою приватною власністю виключається, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Відносно зустрічних позовних вимог ОСОБА_3Г про визнання за нею права на частку у спільної сумісної власності подружжя, а саме: ? частку металевого контейнеру, розташованого на торговому місці № 16 на території ринку Ківерцівської районної спілки споживчих товариств за адресою: Волинська обл., м. Ківерці, вул. 17-го Вересня, 27 суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З листа Ківерцівської районної спілки споживчих товариств (райспоживспілка) від 15.09.2017 року № 1/1-65/1 (а.с. 46) вбачається, що з фізичною особою ОСОБА_1 заключено договір оренди торгівельного місця № 16 на ринку за адресою: м. Ківерці, вул. Соборності, 25 (вул. 17 Вересня, 25). На вказаному торгівельному місці розміщено об’єкт торгівлі (мала архітектурна форма) площею 19,5 кв.м.

Інформацією про власника об’єкту торгівлі (малої архітектурної форми), що розташована на торгівельному місці № 16 Ківерцівська районна спілки споживчих товариств (райспоживспілка) не володіє (а.с. 45).

На підтвердження своїх доводів про те, що вказаний відповідачкою ОСОБА_14 об’єкт торгівлі є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя стороною відповідача надані фотографії зовнішнього та внутрішнього його вигляду (а.с. 48-50).

Поте, вказані докази не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами в розумінні положень ст.ст. 77-80 ЦПК України, оскільки з наданих відповідачкою фотографій, зображений на них об’єкт не можливо ідентифікувати – визначити його місце знаходження, належність та технічні характеристики.

Свідок ОСОБА_9 допитаний в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 лише орендує торгівельне місце № 16 на території ринку за адресою: м. Ківерці, вул. Соборності, 25 (вул. 17 Вересня, 25), проте сам об’єкт торгівлі (контейнер) йому не належить. Власником контейнера, що знаходиться на торгівельному місці № 16 є він (ОСОБА_9А.)

Суд вважає, що відповідачкою ОСОБА_3 та її представником не надано жодних доказів того, що об’єкт торгівлі (контейнер), розташований на торгівельному місці № 16 на території ринку в м. Ківерці був придбаний ОСОБА_1 чи нею та ОСОБА_1, як подружжям, а тому у задоволенні цих зустрічних позовних вимог також слід відмовити.

Таким чином, суд приходить до висновку що первісні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3. ОСОБА_4 про визначення частки у спільному майні подружжя підлягають до часткового задоволення, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, поділ майна подружжя задоволенню не підлягають, як такі, що недоведені.

На підставі ст.ст. 57, 60, 61, 65, 69-71 СК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визначення частки у спільному майні подружжя – задовольнити частково.

Визначити, що ОСОБА_1 на лежить ? частина у спільному майні подружжя – квартирі АДРЕСА_2.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, поділ майна подружжя – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 25 червня 2018 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області ОСОБА_15