Постанова № 74953763, 21.06.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/624/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 22-ц/783/7304/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року м.Львів

Справа № 450/624/15-ц

Провадження № 22-ц/783/7304/17

Апеляційний суд Львівської області в складі:

головуючого Приколоти Т.І.,

суддів Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.,

секретар Іванова О.О.

з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області, ухваленого у м. Пустомити 14 листопада 2017 року (суддя Мусієвський В.Є.)

у справі

за позовом ОСОБА_2В до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя,-

встановила:

Позивач звернулася з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, просила виділити їй 1/2 частину від 1/2 частини будинку за адресою: вулиця Наварійська, 74 у с.Солонка, Пустомитівського району, Львівської області, яка зареєстрована за ОСОБА_5, та 1/4 частину земельної ділянки для обслуговування цього будинку (кадастровий номер 01:08:458:00317); 1/2 частину статутного капіталу та майна приватного підприємства «Асторія», ідентифікаційний код юридичної особи 23976287; 1/2 частину вартості автомобіля «NISSAN TIIDA 1.6», 2008 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1, а також відповідачу ОСОБА_5 виділити 1/2 частину від 1/2 частини будинку за вищезгаданою адресою та 1/4 частину земельної ділянки для обслуговування будинку; 1/2 частину статутного капіталу та майна приватного підприємства «Асторія»; 1/2 частину вартості автомобіля «NISSAN TIIDA 1.6», 2008 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1. Просила поділити майно, яке належить їй і відповідачу на праві спільної сумісної власності наступним чином: виділити їй 1/4 частину будинку за адресою: вулиця Наварійська, 74 у с.Солонка, Пустомитівського району, Львівської області, та 1/4 частину земельної ділянки для обслуговування будинку; 1/2 частину статутного капіталу, що на момент розірвання шлюбу, станом на 28 листопада 2011 року, становив 180 250 грн.; 1/2 майна приватного підприємства «Асторія», яке складається з нежитлових приміщень за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 8; 1/2 частину вартості автомобіля «NISSAN TIIDA 1.6»; виділити ОСОБА_5 1/4 частину спірного будинку, яка зареєстрована за ним та 1/4 частину земельної ділянки для обслуговування будинку; 1/2 частину статутного капіталу, що на момент розірвання шлюбу, станом на 28 листопада 2011 року, становив 180 250 грн.; 1/2 майна приватного підприємства «Асторія», що складається з нежитлових приміщень за адресою: м.Львів, вулиця Заводська, 8; 1/2 частину вартості автомобіля «NISSAN TIIDA 1.6», а також витребувати правовстановлюючі документи на вищевказане майно у відповідача.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 листопада 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 59 533,50 грн. грошової компенсації вартості 1/2 частки транспортного засобу марки «NISSAN TIIDA 1.6».

Вирішено питання судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позову скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному розмірі. Вказує, що 18 липня 1998 було укладено шлюб з відповідачем, який розірвано у 2012 році. За час шлюбу вони набули будинок по вулиці Наварійсьій, 74 у с.Солонка, Пустомитівського району, Львівської області, земельну ділянку для обслуговування будинку, приватне підприємство «Асторія», автомобіль «NISSAN TIIDA 1.6». 3 липня 2008 року відповідач подарував їй половину вищевказаного будинку. Згоди щодо поділу спільного майна вони не досягли, відповідач виганяє її з донькою з будинку, неодноразово вчиняв фізичне та психологічне насильство щодо неї, доньки та її матері.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до вимог ст.ст. 3, 4 ЦПК України у чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення редакції, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у визначений законом спосіб.

На підставі ст.ст.10-11, 58-61 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України у чинній на даний час редакції суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 18 липня 1998 року, який розірвано 15 березня 2012 року відповідно до рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від.

Відповідно до ст. 60 СК України основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, мету придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

У разі придбання майна у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.

У разі встановлення, що майно набуте за час шлюбу, за чинним сімейним законодавством презюмується його належність подружжю. Той з подружжя, хто вважає майно своїм особистим, повинен належними та допустимими доказами це довести.

Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Судом встановлено, що будинок на вулиці Наварійській, 74 у с.Солонка, Пустомитівського району Львівської області побудований у 1997 року, що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи №5/41.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Є встановленим і цього не заперечують сторони, що спірний будинок розпочатий будівництвом до 1993 року, оскільки відносно незакінченого будівництвом будинку мати ОСОБА_5 заповіла йому назакінчений будівництвом спірний будинок (т. 1, а.с. 166). В матеріалах інвентаризаційної справи на спірний будинок наявні відомості, що такий побудований у 1997 році.

Судом встановлено, що 3 липня 2008 року відповідач передав у дар 1/2 вказаного будинку позивачу. У договорі дарування зазначено, що будинок належить ОСОБА_5, що не заперечила ОСОБА_2, яка була стороною цього договору.

Беручи до уваги встановлене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що ОСОБА_2 погоджувалася, що житловий будинок належить на праві власності відповідачу ОСОБА_5

1/2 житлового будинку на вулиці Наварійській, 74 у с.Солонка, Пустомитівського району Львівської області не є майном набутим у шлюбі, та не підлягає поділу.

Оскільки за нормою ст.120 ЗК України, набуття права власності на земельну ділянку є похідним від права власності на житловий будинок, для будівництва та обслуговування якого земельну ділянку було надано.

Згідно Державного акту на право власності на спірну земельну ділянку від 10 квітня 2008 року ця земельна ділянка набута ОСОБА_5 у власність в порядку приватизації і не є спільною сумісною власністю подружжя (сторін). Відтак, ця земельна ділянка не може бути предметом поділу як майно подружжя.

Згідно зі ст. 115 ЦК України, ст.ст. 55, 112 ГК України суб'єктами господарювання є юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, яким належить право власності на майно.

З моменту внесення майна до статутного фонду підприємство є єдиним власником майна і це майно не може одночасно перебувати у власності інших осіб.

Згідно зі ст.ст. 116, 147 ЦК України розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі є суб'єктивним корпоративним правом такого учасника.

У разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні юридичної особи – суб’єкта господарювання, це майно належить цьому суб’єкту господарювання на праві власності. Той з подружжя, хто є засновником цього суб’єкта господарювання набуває корпоративні права, що включають правомочність на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону. Інший з подружжя набуває право вимоги виплати йому частини доходів цього суб’єкта господарювання за умови доведення ним обставин, які підтверджують внесення вкладу до статутного фонду за рахунок спільного майна подружжя, за взаємною згодою подружжя та в інтересах сім'ї.

Можливості поділу між подружжям статутного фонду підприємства та визнання за іншим з подружжям, хто не є і ніколи не був учасником цього підприємства, права на певну частку у статутному фонді підприємстві, суперечить закону.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, ПП «Асторія» зареєстроване 23 жовтня 2000 року. Засновником такого був ОСОБА_5

За договором №474 купівлі-продажу будівель шляхом викупу від 26 липня 2001 року, укладеного між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та ПП «Асторія», такій передано у власність нежитлові будівлі, розташовані за адресою м.Львів, вулиця Заводська, 8.

Судом встановлено, що спірні нежитлові приміщення є власністю ПП «Асторія» і поділу не підлягають як майно подружжя. Позивачем не надано доказів на підтвердження внесення нею коштів до статутного фонду ПП «Асторія» за рахунок спільного майна подружжя, що виключає можливість вважати цю обставину доведеною.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем 2 червня 2008 року та як фізична особа-підприємець отримувала прибутки за період 4 кварталу 2008-2012 року.

Судом встановлено, що 2 червня 2008 року придбано автомобіль «NISSAN TIIDA 1.6», 2008 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1, який відчужено.

Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи №4569, складеного 31 травня 2016 року, ринкова вартість даного автомобіля на час завершення експертизи, з врахуванням його стану, визначеного при обстеженні 5 лютого 2016 року, становить 119 067 грн.

Укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Таким чином, судом встановлено, що автомобіль марки «NISSAN TIIDA 1.6» придбано відповідачем під час перебування у шлюбі за спільні з позивачем кошти, є спільною сумісною власністю подружжя.

В частині поділу автомобіля рішення суду не оскаржується і не переглядається.

Виходячи із встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позову.

З висновками суду належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Залишити рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 листопада 2017 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 26 червня 2018 року.

Головуючий

Судді