Постанова № 74953759, 19.06.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/2567/17 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.

Провадження № 22-ц/783/6973/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1А.

Категорія:27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

секретар: Бадівська О.О.,

за участі в судовому засіданні представника позивача ПАТ КБ «Приватбанк» – ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Залізничного районного суду м. Львова в складі судді Ліуша А.І. від 25 жовтня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25 жовтня 2017 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 ОСОБА_5 про стягнення заборгованості – відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Дане рішення оскаржило ПАТ КБ «Приватбанк».

В своїй апеляційній скарзі просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі. Вважають, що рішення прийняте без повного, всебічного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначають, що відмовляючи в задоволенні позову, суд вказав, що позивачем не доведено позовні вимоги, однак за наявності сумнівів у наданих позивачем документах на підтвердження існування договірних відносин, суд не був позбавлений права роз’яснити позивачеві його право надати докази на підтвердження тих обставин, які судом поставлено під сумнів. Зазначають, що 22.02.2012 року відповідачем було підписано Анкету-Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Таким чином, відповідач приєднався до запропонованої ОСОБА_6 пропозиції. Відповідно до підписаної ОСОБА_3 анкети-заяви відповідач сам запропонував вважати Умови та правила надання банківських послуг, ОСОБА_6, складовими частинами договору. Також, вказують на те, що відповідач підтвердив, що в подальшому зобов’язується знайомитися зі всіма змінами Умов та правил надання банківських послуг, ОСОБА_6 на сайті ОСОБА_6. Крім цього, зазначають, що відповідача було ідентифіковано 22.02.2012 року, тому при виписці картки 24.05.2013 року підписання нової анкети не було потрібно. 24.05.2013 року відповідачу було видано кредитну карту Універсальна, факт отримання якої було зафіксовано фотографуванням, відповідно до п.1.1.7.40 Умов і правил. Користуючись кредитними коштами відповідач підтверджував, що йому добре відомі і зрозумілі умови договору в тому числі розмір відсоткової ставки та відповідальність за порушення зобов’язань. Також, зазначають, що строк дії картки встановлено до 31.10.2016 року, а з позовом Банк звернувся до суду 30.05.2017 року, тому строк позовної давності позивачем не пропущено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання апеляційної скарги, що аналогічні її доводам, відповідача та його представника в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи осіб, що беруть участь у справі в межах позовної заяви, апеляційної скарги та їх усних та письмових пояснень в судах першої та апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції посилаючись, зокрема, на ст.ст. 256, 258, 267, 526, ч.1 ст. 261, ч.1 ст. 1054 ЦК України, ч.1 ст. 60 ЦПК України та відмовляючи в задоволенні позову, – виходив з того, що 22 лютого 2012 року відповідач ОСОБА_3 підписав анкету-заяву про приєднання до послуг та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «Приватбанк». Із розрахунку заборгованості за договором від 22 лютого 2012 року вбачається, що станом на 31 травня 2013 року у відповідача виникла заборгованість по сплаті процентів, а тому про невиконання відповідачем договірних зобов’язань ПАТ КБ «Приватбанк» стало відомо 31 травня 2013 року і саме з цього часу почався перебіг строку позовної давності для звернення позивача за захистом порушеного права. З даним позовом ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося 12 червня 2017 року, тобто після спливу строку позовної давності. Однак, суд вважає безпідставним покликання представника позивача на укладення кредитного договору між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем згідно анкети-заяви про приєднання до послуг та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «Приватбанк» від 22 лютого 2012 року, оскільки у такій анкеті не зазначено, що відповідачу ОСОБА_3 надано саме кредит чи кредитну карту та у випадку його надання розмір такого кредиту, не зазначено номер карти, наданої відповідачу, процентну ставку такого кредиту, а також тариф, за яким обслуговуватиметься кредитна картка. Також, згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, проте представником позивача не надано, а судом не здобуто жодних належних та допустимих доказів щодо надання ПАТ КБ «Приватбанк» відповідачу ОСОБА_3 кредиту саме у розмірі 300,00 грн. з процентною ставкою у розмірі 30,00% та на умовах якого саме тарифу, а відтак суд вважав, що позов є безпідставним та не підлягає до задоволення. Дані обставини справи стверджуються, також, іншими матеріалами справи, які не викликають сумніву у їх об’єктивності. Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не знайшли своє ствердження в судовому засіданні, а тому у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що такі висновки лише частково відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Позивач звернувся а суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 27296,60 грн. за кредитним договором №б/н від 22.02.2012 року, яка складається з наступного: 295,92 грн. – заборгованість за кредитом; 20926,48 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 4298,17 грн. – заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. – штраф (фіксована частина), 1276,03 грн. – штраф (процентна ставка).

Покликалися на те, що відповідно до укладеного договору від 22 лютого 2012 року відповідач отримав кредит у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У порушення ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України та умов договору відповідач зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав. У зв’язку із порушеннями зобов’язань за кредитним договором заборгованість відповідача, станом на 30 квітня 2017 року, становить 27296,60 грн. Просять стягнути з відповідача борг за кредитним договором від 22 лютого 2012 року в сумі 27296,60 грн. та судовий збір.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення відмовляючи у задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи не здобуто жодних належних та допустимих доказів щодо надання ПАТ КБ «Приватбанк» відповідачу ОСОБА_3 кредиту саме у розмірі 300 грн. з процентною ставкою у розмірі 30,00 % та на умовах якого саме тарифу.

Однак вказані висновки спростовуються як доводами позивача та поданими доказами, а, також, і поясненнями самого відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорювалось та не спростовано, між сторонами 22.02.2012 року було укладено договірприєднання (ч.1 ст. 634 ЦК України). Такий договір, який зокрема, поєднує в собі елементи кредитного договору та договору надання банківських послуг, не оспорений, не визнаний недійсним та є чинним. Відповідно до умов договору відповідач, зокрема, отримав у користування кредитні кошти у розмірі ліміту 300 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (АНКЕТА-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з умов та правила надання банківських послуг, копія паспорту відповідача а.с 7-33). Вказане, також, визнав і відповідач долучивши до матеріалів справи ОСОБА_6 і основні умови обслуговування і кредитування (а.с. 46-47), а також вказавши про це в своїй письмовій заяві від 1.09.2017 року (а.с. 52). Додатково вказане підтверджується поданими позивачем довідками та даними про рух коштів по рахунку відповідача (а.с. 68-72).

Зважаючи на вказане висновки суду першої інстанції, на підставі яких судом було відмовлено у задоволенні позову слід вважати безпідставними.

Крім цього, у період строку дії договору відповідачем отримувались у кредит кошти в межах кредитного ліміту, були нараховані відсотки за користування такими, комісія (розрахунок заборгованості за договором а.с. 6, дані про рух коштів по рахунку а.с. 70-72).

Востаннє відповідачем були зняті кошти у травні 2013 року. Погашення ж кредиту відповідачем з того часу не здійснювалось.

Суму 1,83 грн. вказана як сума погашення за наданим кредитом у жовтні 2014 року не слід вважати погашенням ним кредиту, оскільки такі кошти були перераховані самостійно банком переказом, згідно умов кредитного договору укладеного між сторонами (розрахунок заборгованості за договором а.с. 6, дані про рух коштів по рахунку а.с. 70-72).

Як вбачається, також, із розрахунку заборгованості та даних про рух коштів по рахунку, –відповідачем дійсно було допущене неналежне виконання умов договору, що ним і визнано, внаслідок чого позивачем було нараховано розмір заборгованості, про стягнення якої заявлено у позові.

Однак, позов подано з пропуском трирічного строку позовної давності, про що правильно вказано судом першої інстанції, однак судом не було відмовлено у задоволенні позову з цієї безумовної підстави для відмови у задоволенні позову у випадку підставності позовних вимог по своїй суті. Хоча представником відповідача заявлено про це в суді першої інстанції, а саме зроблено заяву у судовому засіданні 25.10.2017 року.

Так, про заборгованість позивач дізнався у травні 2013 року та строк позовної давності не переривався здійсненим від імені відповідача оплатою боргу у сумі 1,83 грн., про що йшлося, оскільки перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку (ч.1 ст. 264 ЦК України), а згадані вище дії банку не слід вважати дією саме відповідача, яка б свідчила про визнання ним свого боргу або іншого обов’язку. До суду ж з даним позовом Банк звернувся у червні 2017 року, тобто із значним, більш ніж трирічним пропуском строку позовної давності.

Посилання ОСОБА_6 на те, що строк дії отриманої відповідачем картки до 2016 року, а тому позовну давність слід відраховувати саме від цієї дати не слід вважати обґрунтованими, оскільки перебіг строку позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ч.1 ст. 261 ЦК України та згідно змісту ч.5 цієї ж Статті, – за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Зважаючи на вказані вимоги закону, а також умови укладеного між сторонами договору строк виконання зобов’язння за договором виникає після 30 днів з дня отримання коштів, отже для відповідача він настав 30.06.2013 року, оскільки остання сума кредитних коштів була знята 31.05.2013 року (загальний розмір 295,92 грн.).

Зважаючи на вказане судом правильно було вказано про пропуск строку позовної давності, однак без достатніх підстав відмовлено у задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог.

Про це йдеться у практиці Верховного Суду України, що є обов’язковою до застосування, а саме у постанові по справі №6-160цс14 від 19.11.2014 року, крім цього, такі висновки відповідають і правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у постановах по інших справах, а саме від 24.09.2014 року у справі №6-103цс14, від 18.06.2014 року у справі №6-61цс14, від 19.03.2014 року у справі № 6-14цс14.

Враховуючи вказане апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення ж суду слід скасувати з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити у зв’язку із спливом строку позовної давності, тобто іншої правової підстави ніж була зазначена судом першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.2-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» – задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 жовтня 2017 року – скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 26 червня 2018 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

ОСОБА_7