Рішення № 74942716, 26.06.2018, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/485/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Балана М.В.,

секретар судового засідання Урсул Г.К.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом

Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

до

ОСОБА_1

про

стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» 26.03.2018 року звернувся до Кілійського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 04.12.2008 року у розмірі 92080,01 гривень, а також про стягнення судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 1762 гривень, сплачених позивачем при зверненні до суду.

Позивач зазначив, що 04.12.2008 року уклав з відповідачем договір № б/н, на підставі якого відповідач отримала кредит у розмірі 4200 гривень у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Однак позичальник належним чином не виконала зобов'язання, покладені на неї відповідно до вищезазначеного договору, у зв'язку з чим станом на 28.02.2018 року має заборгованість - 92080 гривень 01 копійки, яка складається з наступного:

- 4220 гривень 72 копійок - заборгованість за кредитом;

- 78898 гривень 34 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 4100 гривень 00 копійок - заборгованість за пенею та комісією;

- 500 гривень 00 копійок - штраф (фіксована частина);

- 4360 гривень 95 копійок - штраф (процентна складова).

Ухвалою судді від 05.05.2018 року відкрито провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та призначено розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

05.06.2018 року відповідач ОСОБА_1 надала відзив на позовну заяву, відповідно до яких зазначає, що з позовом вона не згодна з наступних підстав. Згідно її заяви про надання кредиту від 04.12.2008 року відповідачу було встановлено кредитний ліміт на 500 гривень. Кредитна картка за даною заявою була зі строком дії до 11 місяця 2012 року. Кредит на суму 4200 гривень ОСОБА_1 не надавався. Кредит за договором від 04.12.2008 року був погашений нею ще в 2011 році. Також відповідач зазначає, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є підтвердженням отримання відповідачем вказаної суми кредиту. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що вже починаючи з 01.12.2012 року, що є датою закінчення строку дії картки, позивач фактично знав про своє порушене право, проте не заявляв про це, і саме з цього моменту починається перебіг позовної давності. Таким чином строк позовної давності за кредитним зобов'язанням сплив й щодо основного зобов'язання, й щодо додаткової вимоги, а саме позивач повинен був звернутись до суду з позовною вимогою не пізніше 01.12.2015 року. Позивач не надав суду доказів підпису відповідачем на Умовах та Правилах надання Банківських послуг, ознайомлення саме з ними її відповідно договору № б/н від 04.12.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Умови та правила надання банківських послуг, а також правила користування платіжною карткою, які додані до позову, не можуть підтверджувати факт існування боргу, оскільки в цих документах немає жодного посилання на відповідача, а також вони не підписані відповідачем, що свідчить про те,що вони на неї не розповсюджуються. Доданий до позову розрахунок заборгованості не може підтверджувати існування боргу, оскільки він не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та, відповідно, не може підтверджувати існування тих чи інших фінансових операцій.

21.06.2018 року від представника ПАТ КБ «ПриватБанк» надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої він зазначає, що 21.10.2010 року ОСОБА_1 повторно звернулась до Банку з метою перевипуску кредитної карти. Шляхом підписання Анкети-заяви позивач приєдналась до Умов та правил надання Банківських послуг, затверджених Наказом Банку від 06.03.2010 року. Під перевипуском карти розуміється випуск та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку, а тому вся сума заборгованості за кредитним лімітом буде відображатися та враховуватися в тому числі і на перевипущеній картці. Також представник позивача вказує, що банківська виписка з карткового рахунку, яка була ним надана разом з відповіддю на відзив, має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін'юсту від 12.04.12 року № 578/5. Із виписки вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача; баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту); всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції). Користуючись кредитними коштами, відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому його твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи. Відповідач підписанням Анкети-заяви позичальника приєдналась до Умов та Правила надання банківських послуг. Заява разом з Умовами та Тарифами є договором про надання банківських послуг. Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначив, що правовідносини між сторонами тривають й належним чином зобов'язання не виконані та кредитором не прийняті. Також, в наданій відповіді на відзив вказано, що відповідно до пунктів 2.1.1.2.11 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) вказано на ній, і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці. Згідно довідки про карти клієнта ОСОБА_1 відповідно кредитного договору б/н від 04.12.2008 року отримала картки №НОМЕР_2, №НОМЕР_5, №НОМЕР_6 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 09.2016 року. Таким чином перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки, тобто з 31.09.2016 року. Банком подано позовну заяву до суду 18.03.2018 року, тобто в межах строку позовної давності.

Ухвалою судді від 11.05.2018 року відкрито провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та призначено розгляд у порядку спрощеного позовного провадження, про що повідомлені сторони.

Ухвалою судді від 05.05.2018 року відкрито провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та призначено розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як зазначено у ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши наявні докази, встановивши обставини справи та визначивши відповідні їм правовідносини, суд дійшов наступного висновку:

04.12.2008 року ОСОБА_1 подала до відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, у якій просила надати їй послуги у виді платіжної картки - «Універсальна».

21.10.2010 року ОСОБА_1 подала до відділення ПАТ КБ «Приват Банк» Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, у якій просила надати їй послуги у виді платіжної картки - кредитка «Універсальна».

Своїм підписом у анкеті-заяві ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком Договір про надання банківських послуг. Вона ознайомилась і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому виді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку. Вона зобов'язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змістом на сайті ПриватБанку.

Умовами та правилами надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 р. № СП-2010-256, витяги з яких надані позивачем, передбачено терміни і поняття, права і обов'язки клієнта, права та обов'язки банку, запевнення клієнта, відповідальність сторін, правила зміни умов та правил, додаткові положення, які включають строки та застереження, місце виконання та інші положення.

Таким чином, посилання ОСОБА_1 на те, що позивач не надав до суду доказів підпису відповідачем на Умовах й Правилах надання Банківських послуг, що свідчить про те, що саме з ними було ознайомлено її відповідно до договору б\н від 04.12.2008 року, а також на те, що Умови та правила надання банківських послуг, які додані до позову, на неї не розповсюджуються, суд вважає безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В ст. 634 ЦК України зазначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З наданого позивачем Розрахунку заборгованості за кредитним договором, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та клієнтом ОСОБА_1, а також з Виписки з банківського рахунку станом на 28.02.2017 року видно, що зобов'язання за кредитним договором відповідачем виконувались неналежно, наслідком чого є заборгованість на загальну суму - 92080 гривень 01 копійок.

Дослідивши обставини справи та беручи до уваги наведені положення законодавства, суд вважає що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою ним до винесення рішення.

Згідно висновку Верховного Суду України в постанові від 24.06.2015 року по справі № 6-738цс15 без заяви сторони у спорі ні загальна ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до довідки № 30.1.0.0/2-20180215/1958 від 20.06.2018 року, наданої ПАТ КБ «Приват банк», ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 04.12.2008 року отримала картки № НОМЕР_2, №НОМЕР_5, №НОМЕР_6 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 09.2016 року.

З висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 19.03.2014 року по справі № 6-14цс14 вбачається, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Також, відповідно до висновкуВерховного Суду України, викладеного у постанові від 18.06.2014 року по справі № 6-61цс14, за договором про надання банківських послуг (позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України).

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовна давність не може бути застосована до основного кредитного зобов'язання за кредитним договором № б/н від 04.12.2008 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, оскільки позовна заява була подана в строк, встановлений ст. 257 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

З постанови Верховного Суду України від 19.11.2014 року по справі № 6-160цс14 вбачається, що правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону. Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

В даному випадку, цей строк охоплює період часу з 26.03.2017 року (останні 12 місяців, що передують даті пред'явлення позову) по 26.03.2018 рік (дата пред'явлення позову).

Таким чином, враховуючи те, що розмір пені та штрафів, з урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності, обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням позивача до суду, у межах строку позовної давності, він становить 1200 гривень, оскільки згідно виписки, наданої позивачем додатково до відповіді на відзив, за вказаний період відповідачу нараховувались щомісяця по 100 гривень пені.

З правової позиції, висловленої Верховним Судом Українив постанові від 21.10.2015 року по справі № № 6-2003цс15, Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Отже, загальна сума кредитної заборгованості, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача складає: 4220,72+78898,34+1200= 84319,06 гривень.

Згідно з ч 1, 2 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При звернені до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» було сплачено 1762 гривень судового збору, що підтверджується відповідним платіжним дорученням № PROM4BFKTV від 14.03.2018 року.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1762 гривень, понесених позивачем при звернені до суду.

Керуючись ст.ст. 12,13,18,76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, п/рах. 29092829003111) заборгованість за кредитним договором № б/н від 04.12.2008 року в розмірі 84319 гривень 06 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, п/рах. 29092829003111) судові витрати, які складаються з 1762 гривень судового збору.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Кілійського районного суду М. В. Балан