Рішення № 74941383, 12.06.2018, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/5063/17

Провадженя№ 2/266/279/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2018 року м. Маріуполь

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Курбанової Н.М.,

за участю секретаря Макогон С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ДП «Маріупольський морський торговельний порт» (далі - ДП «ММТП») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позову зазначив, що з 11 січня 2010 року він займав посаду механіка ПВМ у ДП «ММТП». 29 вересня 2017 року між ним та Міністерством оборони України було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України. 06 листопада 2017 року ДП «ММТП» видало наказ за № 1401/к про припинення трудового договору, а саме про звільнення з 28 вересня 2017 року його з посади механіка перевантажувальних машин на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України, у зв'язку з вступом на військову службу з виплатою вихідної допомоги в розмірі двох прожиткових мінімумів. Зазначений наказ було направлено поштою за адресою його проживання та отримано його дружиною ОСОБА_1 14 листопада 2017 року. Трудова книжка отримана ним не була. Посилаючись на те, що його звільнення є незаконним, оскільки відбулося з порушенням визначеного трудовим законодавством порядку, без врахування встановлених статтею 119 КЗпП України гарантій збереження за громадянами України, які прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) оголошення воєнного стану, на строк до закінчення особливого періоду або дня фактичної демобілізації, місця роботи і середнього заробітку, позивач просив скасувати наказ ДП «ММТП» від 06 листопада 2017 року за № 1401/к про його звільнення, поновити його на посаді механіка перевантажувальних машин в ДП «ММТП» з 28 вересня 2017 року та стягнути з ДП «ММТП» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 82053,54 грн.

Позивач ОСОБА_1 до суду не з'явився, надав заяву, якою позовні вимоги підтримав, справу просив розглянути у його відсутність.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, що діє на підставі угоди на здійснення правової допомоги, позовні вимоги підтримала, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та пояснила, що питання стосовно особливого періоду не чітко визначені у законодавстві, однак у постанові Верховного суду України № 686/20215/15-ц від 18.01.2018р. зазначено, що на час вступу позивача на строкову службу був особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився і на сьогодні. Контракт позивача строковий на 3 роки, а в умовах особливого періоду може бути продовжений, однак цей запис ніяким чином не впливає на підтвердження відсутності особливого періоду на момент укладання контракту. З розміром середньоденної заробітної плати, зазначеної у довідці відповідача погодилась, просила задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

Представник відповідача Русакова Н.О., що діє на підставі довіреності, в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнала в повному обсязі, заперечувала проти задоволення позову, з підстав викладених у письмових запереченнях. Крім того пояснила, що відповідача було звільнено на підставі ч. 3 ст. 36 КЗпП України, але жодним нормативним актом України не зазначений період дії, строк особливого періоду. Особливий період охоплений строком проголошення мобілізації, а тому на момент укладання контракту відповідачем 29.09.2017р. мобілізація не проводилася, і особливий стан не було запроваджено. В даному випадку, позивач уклав контракт не на особливий період, а строковий на 3 роки. Оскільки стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною вимогою, тому просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 14.12.2017р. провадження по цивільній справі № 266/5063/17 відкрито, по справі призначено попереднє слухання справи на 20.12.2017р.

29.01.2018р. представником відповідача до суду наданий письмовий відзив на позовну заяву ОСОБА_1

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 19.04.2018р. підготовче провадження по справі закрито та справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку призначе до судового розгляду по суті на 14 травня 2018 року.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі вважає, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач у період з 08.10.2002р. перебував у трудових відносинах з ДП «ММТП» (а.с. 10-11).

Згідно з наказом № 1407 від 07.10.2002р. про прийом на роботу, виданим ДП «ММТП», ОСОБА_1 з 08.10.2002 року зачислено на роботу слюсарем по ремонту та обслуговуванню ПГМ (а.с. 35), а з 11 січня 2010 року працював на посаді механіка ПВМ (начальником зміни), що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 10-11).

29 вересня 2017 року, ОСОБА_1 уклав із Міністерством оборони України, в особі командира військової частини А2900 Гуріна С.Г., контракт про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового сержантського (старшинського) складу (а.с. 8).

06 листопада 2016 року керівник ДП «ММТП» видав наказ №1401-к про припинення трудового договору (контракту), яким звільнив з 28.09.2017р. ОСОБА_1, механіка перевантажувальних машин (начальника зміни) бази внутрішньо портової механізації, на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України, ст. 21 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с. 12).

Відповідно до повідомлень про поштові відправлення 07.11.2017р., 08.11.2017р. та 09.11.2017р. на адресу ОСОБА_1: АДРЕСА_1, тричі були відправлені повідомлення про необхідність звернутися до ДП «ММТП» для отримання трудової книжки, які були отримані 16.11.2017р. під підпис його дружиною ОСОБА_5 (а.с. 55-57).

Згідно з довідкою ДП «ММТП» № 18/80 від 14.02.2018р. середній заробіток ОСОБА_1 за 2 місяці, що передують звільненню, липень-серпень 2017 року, складає 9031, 05грн. (а.с. 54).

Відповідно до розрахунку ДП «ММТП» середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за 2 місяці, що передують звільненню, липень-серпень 2017 року, складає 516,06 грн., яка розрахована на підставі табелів обліку робочого часу та підрахунку заробітку та графіку № 2Н роботи та відпочинку робітників підрозділів ДП «ММТП» на 2017 рік (а.с. 61-70, 80).

Відповідно до ст. 12 України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Із встановлених обставин суд приходить до висновку, що між сторонами виникли трудові правовідносини, до яких підлягають застосуванню ст. ст. 36, 119 КЗпП України.

Так, відповідно до пункту 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно із положеннями статті 119 КЗпП України в редакції, що діяла на час припинення трудових правовідносин сторін, на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Законами України «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (частина третя статті 119 КЗпП України).

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (частина 13 статті 2 Закону).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.

Рішення про демобілізацію приймає Президент України із внесенням його на затвердження Верховною Радою України (ст.11 Закону).

У зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі Указом Президента України від 17.03.2014 року №303/2014, затвердженим Законом України від 17.03.2014 року №1126-YII «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», оголошено рішення про проведення часткової мобілізації, у зв'язку з чим в Україні настав особливий період.

Рішення про демобілізацію до цього часу Президентом України в установленому законом порядку не приймалося, тому в Україні діє особливий період, припинення якого не пов'язано із тривалістю мобілізації, як про це зазначив суд першої інстанції в обґрунтування своїх висновків у спірних правовідносинах.

Крім того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введеним в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року №189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про рішенням Ради національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною пятою статті 61 Закону України «Про освіту».

З положень наведених вище норм матеріального права вбачається, що гарантії, передбачені частинами 3, 4 статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Судом встановлено і це не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 добровільно вступив на військову службу і проходить її за контрактом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби та прийняття на військову службу за контрактом врегульовані ст.ст.19, 20 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України, якщо інше не передбачено законом (ч.4 ст.19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).

Зокрема, частиною першою статті 19 зазначеного Закону встановлено, що військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Контракти укладаються із визначенням строків військової служби відповідно до положень статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно із частиною другою якої для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади для осіб рядового складу, установлюється строк військової служби в календарному обчисленні у три роки, а для осіб сержантського і старшинського складу - від трьох до п'яти років.

Відповідно до ч.3 ст.20 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які не досягли граничного віку перебування в запасі, у разі настання особливого періоду можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на строк військової служби в календарному обчисленні, встановлений частиною третьою статті 23 цього Закону.

Згідно із частиною третьою статті 23 наведеного Закону для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію та призначаються на посади, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються відповідно до частини другої цієї статті.

Для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на шість місяців або на строки, визначені частиною четвертою цієї статті. У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (з послідуючими змінами) затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, відповідно до пункту 18 якого перший контракт про проходження військової служби з військовослужбовцями, прийнятими на посади рядового складу, укладається строком на три роки, на посади сержантського і старшинського складу - строком від 3 до 5 років залежно від згоди сторін, а з військовослужбовцями, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану, - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Отже, із системного аналізу наведених вище норм матеріального права випливає висновок про те, що у особливий період, який наразі діє в Україні, прийняття громадян України на військову службу в добровільному порядку (за контрактом) здійснюється як на загальних засадах, так і з врахуванням особливостей, визначених актами цивільного законодавства для виконання військового обов'язку в особливий період. При цьому умови контракту повинні містити положення про його дію до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Укладений позивачем із Міністерством оборони України 29 вересня 2017 року контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського складу є строковим контрактом із визначеним за погодженням сторін строком у три роки без зазначення про його дію до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням того, що ОСОБА_1 добровільно уклав строковий контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, не був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період або прийнятий на військову службу у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та оголошення воєнного стану, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, тому у нього відсутнє право користуватися гарантіями, передбаченими частинами 3 та 4 ст.119 КЗпП України, і він правомірно звільнений відповідачем з займаної посади на підставі п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні вимог про скасування наказу та поновлення на роботі, то відсутні і підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, бо ці вимоги є похідними від основних.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується нормами ст.141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, в позові йому відмовлено, то на підставі частин 6 та 7 ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне компенсувати витрати по сплаті судового збору за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 89, 130, 141, 223, 263-265 ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Враховуючи п.п. 15.5. п. 15 Розділу 13 Перехідні положення ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Маріуполя до Апеляційного суду Донецької області у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарг подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Дата складання повного судового рішення - 18.06.2018 року.

Суддя Курбанова Н. М.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1., РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1

Державне підприємство «Маріупольський морський торговельний порт», 87510, м. Маріуполь, пр. Луніна, буд. 99, ЄДРПОУ 01125755