Постанова № 74939881, 21.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 484/3688/17

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Мельничук О.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Осіпова Ю.В.,

суддів – Бойка А.В., Єщенка О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Первомайського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 грудня 2017 року (м. Первомайськ, дата складання повного тексту рішення – 27.12.2017р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Первомайського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

31.10.2017 року ОСОБА_1 звернулась до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області із адміністративним позовом до Первомайського об’єднаного управління ПФУ Миколаївської області, в якому просила суд визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати їй пенсії за віком з 01.06.2015 року та зобов’язати виплатити їй цю пенсію.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що пенсійним органом було протиправно та без законних підстав припинено виплату їй пенсії за віком та на її звернення не поновлено виплату останньої.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 грудня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Первомайського об'єднаного управління ПФУ Миколаївської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.06.2015 року по 01.10.2017 року та зобов'язати виплатити пенсію за віком.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, начальник Первомайського об’єднаного управління ПФУ Миколаївської області 30.01.2018 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27.12.2017 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність усіх належних підстав для її часткового задоволення.

Судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивачка – ОСОБА_1 (15.01.1955р.н.), з 10.09.1992 року по 15.01.2010 року пропрацювала секретарем судового засідання Первомайського міськрайонного суду.

З 16.01.2010 року позивачка перебуває на обліку в Первомайському об'єднаному Управлінні ПФУ в Миколаївській області та останній призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 року.

18.12.2012 року наказом №263 позивачка знову була прийнята на посаду секретаря судового засідання Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, де і працює на момент звернення до суду.

З 01.04.2015 року відповідач припинив виплату пенсії ОСОБА_1 у зв'язку зі змінами в законодавстві.

Не погоджуюсь з такими діями та рішеннями пенсійного фонду, позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірних дій та бездіяльності відповідача.

Проте, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не може повністю погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх частково необгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

У відповідності до приписів ч.ч.1,2 ст.99 КАС України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

А як вбачається з ч.3 ст.99 КАС України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин), для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися і інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Одночасно слід звернути увагу на те, що аналогічні положення щодо строків звернення до адміністративного суду містяться і в ст.122 діючого КАС України.

Так, згідно із ч.5 ст.122 діючого КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Також, при чому, необхідно зазначити, що дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту цих прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання цих строків впливає на права та обов'язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов'язків.

Так, процесуальний закон визначає, що «строк звернення до адміністративного суду» - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

При чому, днем, коли особа дізналась про порушення свого права, - є день, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про рішення, дію чи бездіяльність відповідача (суб'єкта владних повноважень), внаслідок яких відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до положень ст.100 КАС України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин), адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Аналогічні положення містяться і в ч.ч.3,4 ст.123 діючого КАС України.

Одночасно, необхідно зауважити й про те, що сутність зазначеного «інституту» полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами.

Однак, позивачем не наведено будь-яких доводів щодо існування об'єктивно непереборних обставин, які не залежали від її волевиявлення, що унеможливило вчасно звернутись до суду з адміністративним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини фактично виникли з приводу припинення виплати позивачці пенсії, яка, в свою чергу, за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, а носить щомісячний та регулярний характер.

Так, як видно з матеріалів справи, виплата пенсії позивачці була припинена з 01.04.2015 року, про що ОСОБА_1 була обізнана. Отже, про припинення виплати пенсії позивач дізналась у відповідному місяці, а саме в квітні 2015 року.

З огляду на наведене, з урахуванням часу звернення позивачки з позовом до суду (31.10.2017 року), позовні вимоги за період з 01.04.2015 року по 30.04.2017 року, включно, підлягають залишенню без розгляду.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.03.2018 року у справі №344/10641/17 (К/9901/106/18), від 27.03.2018 року у справі №695/831/16-а (К/9901/12155/18) та від 10.04.2018 року у справі №623/407/16-а (К/9901/12402/18).

Що ж стосується іншої частини позовних вимог, а саме - поновлення виплати пенсії з 01.05.2017 року по 31.10.2017 року (т.б. до моменту звернення до суду), то судова колегія з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до редакції ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII тимчасово, по 31.12.2017 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу», а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії не виплачуються.

Зазначені положення Закону набрали чинності з 01.01.2017 року та рішенням Конституційного Суду України такими, що суперечать Конституції України (є неконституційними) не визнавались.

Так, як вже зазначалось вище, наказом від 18.12.2012 року позивачка була прийнята на посаду секретаря судового засідання Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.

Отже, приймаючи до уваги вказані вище приписи діючого на той час законодавства, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині дійсно задоволенню не підлягають.

При цьому, необхідно вказати, що аналогічна правова позиція з вказаного спірного питання була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у своїх постановах від 08.05.2018 року по справі №344/10548/17 та від 14.02.2018 року по справі №569/1517/17.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції при розгляді даної справи по суті невірно оцінив докази та допустив грубе порушення норм процесуального та матеріального права.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, до того ж, деякі висновки суду не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення має право скасувати його повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв'язку із тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, у відповідності до ст.317 та 319 КАС України, вважає за необхідне скасувати судове рішення суду 1-ї інстанції та залишити даний адміністративний позов в частині без розгляду, в іншій же частині прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Первомайського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області - задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 грудня 2017 року – скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Первомайського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області про нарахування і виплату пенсію за віком за період з 01.04.2015 року по 30.04.2017 року – залишити без розгляду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 21.06.2018р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: ОСОБА_2

Судді: А.В. Бойко

ОСОБА_3