Постанова № 74939824, 14.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2018 р. м. ОдесаСправа № 815/6149/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Стеценко О. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді - доповідача Косцової І.П.суддів Стас Л.В. Турецької І.О.за участю: секретаряСтефанцевої Ю.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною відмову Департаменту захисту економіки Національної поліції України №16085/39/04-2017 від 09.10.2017 року щодо зміни формулювання його звільнення, зобов'язати відповідача змінити підстави його звільнення із внесенням відповідних змін до наказу та послужного списку.

В обґрунтування позову зазначено, що відмова відповідача внести зміни до наказу щодо підстав його звільнення з органів поліції є незаконною, оскільки він надав необхідні документи, що підтверджують його непридатність до проходження служби в органах поліції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі неповно з'ясував усі обставини у справі, зроблені ним висновки не відповідають фактичним обставинам, а застосовані судом норми права не мають відношення до спірних правовідносин. За твердженням апелянта, за умов отримання ним свідоцтва про хворобу, відповідач був зобов'язаний змінити підставу його звільнення, незважаючи на ті обставини, що військо-лікарську комісію він пройшов вже після звільнення зі служби. При цьому зазначив, що відмова працівника поліції від проходження військово-лікарської комісії не передбачена положеннями чинного законодавства.

У відзиві на апеляційну скаргу Департамент зазначив, що суд першої інстанції вірно встановив обставини у справі та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а отже підстави для його скасування відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апелянта, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, з серпня 1994 року по листопад 2015 року ОСОБА_5 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07 листопада 2015 року до 31 жовтня 2017 року - в органах поліції на посаді оперуповноваженого відділу протидії хабарництву управління захисту економіки в Одеській області ДЗЕ НПУ з присвоєнням спеціального звання «підполковник поліції».

09 серпня 2017 року позивачу видано направлення на медичний огляд № 44 у зв'язку зі звільненням (а.с. 12).

14 серпня 2017 року позивач звернувся до Національної поліції України з рапортом про звільнення зі служби відповідно до п. 7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 31.08.2017 року. Також зазначив, що від проходження ВЛК відмовляється (а.с. 128).

22 серпня 2017 року Департаментом захисту економіки Національної поліції України прийнято наказ № 266 о/с про звільнення позивача зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) (а.с. 17).

04 жовтня 2017 року позивачу видано свідоцтво про хворобу № 408/2, згідно якого він визнаний непридатним для проходження служби в поліції з причин виявлення захворювань, пов'язаних з проходженням служби (а.с. 13).

У жовтні 2017 року позивач звернувся до Департаменту захисту економіки Національної поліції України із заявою про зміну формулювання причини його звільнення з п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням) на п.2 ч.1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції).

Листом від 09.10.2017 року Департамент відмовив позивачу у зміні формулювання причини його звільнення, з підстав того, що свідоцтво про хворобу видане після звільнення його зі служби(а.с. 14).

Не погоджуючись з відмовою відповідача змінити формулювання підстав його звільнення, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки свідоцтво про хворобу видане позивачу після його звільнення з органів поліції, підстави для внесення змін у наказ щодо причин такого звільнення відсутні.

Судова колегія вважає такий висновок суду першої інстанції правильним, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02.07.2015 року (далі - Закон №580-VIII) поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

Детальної регламентації звільнення поліцейський за власним бажанням Закон України «Про Національну поліцію» не містить.

З аналізу положень цього Закону вбачається, що останнім не врегульовано процедуру та порядок звільнення особи за власним бажанням, зокрема, строки попередження працівником про таке звільнення та строки прийняття відповідного рішення про звільнення.

Між тим, згідно п. 4 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пп. «ж» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 114 від 29.07.1991 року, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

При цьому, пунктом 68 вказаного Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Верховний суд України у своїх рішеннях від 05.12.2011 року у справі № 21-36а11, від 09.04.2012 року у справі № 21-99а12, від 29.05.2012 у справі № 12- 2а12, вказав, що за змістом п. 68 Положення № 114 до закінчення трьохмісячного строку попередження особи, які подали рапорт про звільнення за власним бажанням, мають право відкликати цей рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів також враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 05.03.2012 року по справі № 21-42а12 та від 17.02.2015 року по справі №21-8а15 щодо застосування норм Кодексу законів про працю України в разі не врегулювання спірних правовідносин спеціальним законом та звертає увагу на наступне.

Згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Виходячи зі змісту наведених положень законодавства України, можна зробити висновок, що працівнику надається безумовне право на відкликання поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.08.2017 року на адресу Департаменту захисту економіки Національної поліції України надійшов рапорт ОСОБА_5 про звільнення його за власним бажанням з 31.08.2017 року, а також відмовою від проходження ВЛК (а.с. 128).

За результатами розгляду вищевказаного рапорту 22 серпня 2017 року Департаментом захисту економіки Національної поліції України прийнято наказ №266 о/с, яким звільнено позивача зі служби в поліції за п. 7 ч.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) з 31.08.2017 року.

Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що оскільки у поданому рапорті позивач самостійно визначив бажану дату звільнення з поліції та до вказаної дати не звертався до відповідача із заявою про його відкликання, проходження ним військово-лікарської комісії після звільнення не є підставою для внесення змін у наказ про звільнення зі служби за власним бажанням.

Також судова колегія зазначає, що небажання поліцейського проходити ВЛК не є підставою для відмови у задоволенні рапорту про звільненні за власним бажанням.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при вирішенні даного спору суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складено 19 червня 2018 року.

Суддя-доповідач: І.П. Косцова

Судді: Л.В. Стас

І.О. Турецька.

Головуючий суддя Косцова І.П.Судді Турецька І.О.