Постанова № 74938752, 25.06.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/4512/16-ц 25.06.2018

Єдиний унікальний номер судової справи 487/4512/16-ц

Номер провадження 22-ц/784/939/18

Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 69

Постанова

Іменем України

25 червня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Яценко Л.В.,

за участі:

представника заявника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення, яке ухвалено Заводським районним судом міста Миколаєва під головуванням судді Щербини С.В., в приміщенні того ж суду 02 квітня 2018 року о 16 годині 30 хвилині, у цивільній справі за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа - ОСОБА_4 державна нотаріальна контора Миколаївської області, про встановлення факту родинних відносин,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин.

В обґрунтування заяви зазначено, що 11 березня 2013 року померла мати заявника ОСОБА_2 - ОСОБА_5, після смерті якої відрилась спадщина, яку остання заповіла своїй дочці ОСОБА_6.

Оскільки ОСОБА_2 на момент смерті спадкодавця досягла встановленого законом пенсійного віку та мала право на обов’язкову частку у спадщині, остання звернулась до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини на обов’язкову частку у спадщині.

Проте у відповідь отримала роз’яснення, відповідно до якого ОСОБА_4 державна нотаріальна контора Миколаївської області не має законних підстав видати свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки згідно свідоцтва про народження ОСОБА_2 прізвище та ім’я її мати зазначено як ОСОБА_7, в той час як померла ОСОБА_5. Також ОСОБА_2 роз’яснено право звернутися до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин.

Між тим окрім свідоцтва про народження, жодних інших документів на підтвердження родинних відносин із спадкодавцем у заявника не має.

Розбіжності у написанні імені матері, заявник пояснює тим, що свідоцтво про її народження видано повторно, у зв’язку із втратою оригіналу, а тому помилка в написанні імені її матері могла бути допущена саме при його видачі.

Щодо написання прізвища матері, то після народження ОСОБА_2 її мати одружилася із ОСОБА_8 та змінила прізвище.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просила суд встановити факт родинних відносин між нею та її матір’ю ОСОБА_5, який їй потрібен для оформлення спадкових прав.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 02 квітня 2018 у задоволені заяви ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на неповне з’ясування районним судом всіх обставин справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про задоволення її заяви.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Частиною 1 ст.293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Аналогічні положення викладені у ст.234 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час звернення заявника до суду).

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2009 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд на підставі частини шостої статті 235 (натепер ст.294) Цивільного процесуального кодексу України залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Згідно п.1 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин, заявниця вказувала, що такий факт їй необхідний для подальшого оформлення спадкових прав.

З матеріалів справи убачається, що 11 березня 2013 року померла ОСОБА_5 (а.с.160).

За життя ОСОБА_5 склала заповіт, за яким заповіла усе своє майно дочці ОСОБА_6 (а.с.168).

Спадкова справа за №63/2013 до майна померлої ОСОБА_5 була заведена ОСОБА_4 державною нотаріальною конторою Миколаївської області 25 липня 2013 року за заявою ОСОБА_6, в якій остання також зазначала, що окрім неї, ще є інший спадкоємець, який має право на обов’язку частку у спадщині – ОСОБА_2 (а.с.156-200).

29 серпня 2013 року до ОСОБА_4 державної нотаріальної контори Миколаївської області надійшла заява про прийняття спадщини на обов’язкову частку в спадщині від імені ОСОБА_2, яка досягла встановленого законом пенсійного віку і зазначала себе дочкою спадкодавця (а.с.158).

ОСОБА_4 державної нотаріальної контори Миколаївської області за №371/01-16 від 05 серпня 2016 року ОСОБА_2 роз’яснено, що згідно свідоцтва про народження позивача, її мати – ОСОБА_7, в той час як померла ОСОБА_5, а тому ОСОБА_4 державна нотаріальна контора Миколаївської області не має законних підстав видати заявнику свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с.5).

Відповідно до копії повторного свідоцтва про народження ОСОБА_2 її батьками зазначено ОСОБА_9 та ОСОБА_7 (а.с.172).

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що відсутні докази, які б підтверджували родинні відносини заявника ОСОБА_2 з ОСОБА_5, яка померла 11 березня 2013 року.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком, з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.

З метою з’ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний з'ясувати, які фізичні особи та організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них.

Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв'язку із суб'єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб'єктивних прав.

Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави.

Втім, суд першої інстанції розглядаючи справу по суті не з’ясував коло спадкоємців та не встановив хто із спадкоємців ОСОБА_5, яка померла 11 березня 2013 року, прийняв спадщину.

В судовому засіданні апеляційної інстанції встановлено, що спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняла її дочка ОСОБА_10 та 21 червня 2016 року державною нотаріальною конторою були видані спадкоємцю три свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

При цьому спадщина, на яку видані свідоцтва складається з: 3/4 частки земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 8.7300 гектарів (кадастровий номер земельної ділянки 4820983200:01:000:0125), розташованої за адресою: Миколаївська область, Березанський район, Матіясівська сільська рада; 3/4 частки земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0.0900 гектарів (кадастровий номер земельної ділянки 4820983200:01:000:0126), розташованої за адресою: Миколаївська область, Березанський район, Матіясівська сільська рада; 3/4 частки земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0.1000 гектарів (кадастровий номер земельної ділянки 4820983200:01:000:0127), розташованої за адресою: Миколаївська область, Березанський район, Матіясівська сільська рада.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув. Розглянувши дану заяву, суд не врахував і не залучив до участі у справі в якості заінтересованої особи ОСОБА_6, яка прийняла спадщину, та в порушення вимог закону, не роз’яснив право заявниці про залучення спадкоємців до участі у справі.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Матеріали справи свідчать, що має місце спір про право на спадкове майно, який повинен вирішуватися в порядку позовного провадження, а не окремого провадження, як розглянув суд першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду слід скасувати та постановити судове рішення про залишення заяви без розгляду у відповідності до положень ч.6 ст.294 ЦПК України.

Одночасно суд роз'яснює заявнику, що вона має право звернутись до суду із позовною заявою на загальних підставах.

Керуючись ст.ст.294,367,374,381-384 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 02 квітня 2018 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_2, заінтересована особа - ОСОБА_4 державна нотаріальна контора Миколаївської області, про встановлення факту родинних відносин - залишити без розгляду.

Роз’яснити ОСОБА_2 про її право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_11

Повний текст судового рішення

складено 26 червня 2018 року