Постанова № 7493337, 20.01.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2010                                                                                           № 37/453

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Пашкіної С.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Подолянець О. А. – представник за довіреністю від 01.12.2009 р.

від відповідача - Філоненко Я. В. – представник за довіреністю № 33/1612 від 16.12.2009 р

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спільного українсько – американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешенел Телеком"юнікешен Компані"

на рішення Господарського суду м.Києва від 19.10.2009

у справі № 37/453 (суддя

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Стара Фортеця Трейдінг"

до                                                   Спільного українсько – американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешенел Телеком"юнікешен Компані"

про                                                   стягнення 589987,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 529644,00 грн. за поставлений за договором купівлі – продажу № 22/10-08 від 22.10.2008 року, але неоплачений товар та штрафу в сумі 18537,32 грн.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідач основний борг в сумі 529644 грн. та пеню в сумі 60343,18 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2009 року, повний текст якого підписаний 26.10.2009 року, позов задоволено частково, до стягнення з відповідача присуджено 529644 грн. основного боргу, 5296,44 грн. витрат по сплаті державного мита та 282,78 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу, в решті вимог відмовлено.

Рішення суду ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведено факт прострочення відповідачем свого обов’язку по оплаті поставленого позивачем за договором купівлі – продажу № 22/10-08 від 22.10.2008 року товару.

Відмову в задоволенні вимог про стягнення пені суд ґрунтує на тому, що пеня умовами спірного договору не передбачена, а виходити за межі позовних вимог і стягувати з відповідача штраф, передбачений пунктом 6.6. або 6.7. договору, суд не вправі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Спільне українсько – американське підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерненешенел Телеком’юнікейшен Компані” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2009 року у справі №37/453 та прийняти нове рішення.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при прийняття рішення не взято до уваги, що спірний договір підписано не уповноваженою особою, оскільки відповідно до положень п. 10.15 Статуту відповідача, генеральний директор має право укладати договори, сума яких не перевищу 500000 грн., в той час як сума спірного договору вища.

Крім того, відповідач посилається на неотримання ним товару, стягнення заборгованості за який є предметом позову, вказуючи на те, що на наданій позивачем накладній № ТР-0022945 від 23.10.2008 року замість підпису Генерального директора відповідача наявне факсиміле.

Ухвалою від 13.11.2009 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Пашкіна С. А., судді Калатай Н. Ф., Синиця О. Ф. апеляційну скаргу Спільного українсько – американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерненешенел Телеком’юнікейшен Компані” прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням Голови суду № 01–23/1/6 від 19.01.2010 року справу № 37/453 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Калатай Н.Ф., Ропій Л. М.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, проте просив спірне рішення змінити в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

22.10.2008 року позивач та відповідач уклали договір купівлі – продажу № 22/10-08 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язується передати у власність відповідача сертифіковані на Україні телефонні термінали стандарту CDMA 800 (далі Товар), а відповідач зобов’язується прийняти у власність Товар та оплатити його вартість на умовах, визначених у Додатках до Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору асортимент, кількість та ціна Товару, що передається у власність відповідачу за Договором, визначені сторонами у специфікаціях, які є невід’ємною частиною Договору.

22.10.2008 року сторонами було підписано Специфікацію № 1, якою сторони погодили асортимент Товару, визначили його вартість – 679644 грн., термін постачання – з 22.10.2008 року по 23.10.2008 року та строк оплати.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу Товар на загальну суму 679644 грн., що підтверджується доданою до матеріалів справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № ТР-0022945 від 23.10.2008 року.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що відповідач здійснює оплату вартості поставленого Товару на умовах, передбачених у відповідній Специфікації.

Відповідно до п.4 Специфікації № 1 оплата вартості поставленого Товару, визначеного цією специфікацією, проводиться протягом 3 банківських днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін Специфікації № 2, але не пізніше 30 календарних днів після отримання товару згідно Специфікації № 1.

Отже, виходячи з умов Договору та Специфікації № 1 та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів підписання Специфікації № 2, спірний Товар мав бути оплачений в строк до 25.11.2008 року (враховуючи, що останній день оплати товару припадає на вихідний, він переноситься на наступний робочий).

Відповідач частину коштів в сумі 150000 грн. позивачу перерахував, що підтверджується доданою до матеріалів справи копією платіжного доручення № 1071144126 від 04.02.2009 року. Факт перехування вказаних коштів відповідачем не заперечується.

Отже, несплаченим залишився Товар на суму 529644 грн.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі – продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій сторін (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 529644 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 529644 грн. в повному обсязі.

При цьому посилання відповідача на підписання Договору з боку відповідача особою, яка не мала на це повноважень, оскільки генеральний директор відповідача, відповідно до положень п. 10.15 Статуту, не вправі був укладати договори на суму, більшу за 500000, 00 грн., а відтак, Договір є неукладеним, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Факт підписання Договору генеральним директором з перевищенням повноважень не є підставою вважати Договір неукладеним.

Згідно норм чинного законодавства, обставини щодо підписання Договору особою з перевищенням повноважень можуть розглядатись судом у випадку вирішення спору про визнання Договору недійсним.

В той же час, ст. 241 ЦК України встановлено, що, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п 9.2 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Враховуючи схвалення відповідачем Договору, а саме, перерахування на його виконання коштів в сумі 150000 грн., той факт, що Договір підписаний Генеральним директором відповідача з перевищенням наявних в нього повноважень, не має значення для вирішення майнового спору сторін по суті, тому до уваги колегією суддів не приймаються.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи відсутність доказів визнання Договору недійсним у встановленому законодавством порядку, колегія суддів виходить з того, що Договір є дійсним.

Щодо посилання відповідача на те, що, Договір є неукладеним і товар відповідач від позивача не отримував, оскільки, як на Договорі так і на видатковій накладній міститься факсиміле підпису генерального директора відповідача, слід зазначити наступне.

Згідно пунктів 2, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законами, іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88 первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення

Пунктом 2.5 вказаного Положення визначено, що документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення. Підписи осіб, відповідальних за складання первинних документів на обчислювальних машинах та інших засобах організаційної техніки, виконуються у вигляді паролю або іншим способом авторизації, що дає змогу однозначно ідентифікувати особу, яка здійснила господарську операцію.

Отже, підписання в даному випадку Договору та видаткової накладної з боку відповідача за допомогою факсимільного відтворення підпису не є підставою стверджувати, що Товар згідно зазначених документів відповідач не отримував.

Посилання відповідача на те, що 04.02.2009 року кошти в сумі 150000 грн. ним було перераховано позивачу помилково, оскільки у графі призначення платежу вказано: „згідно рахунка – фактури № ТР-0022459 від 23.10.2008 року”, що не співпадає а ні з номером спірної видаткової накладної (№ ТР-0022945 від 23.10.2008 року) а ні з номером Договору (№22/10-08), до уваги колегією суддів не приймаються з огляду на таке.

Зі змісту платіжного доручення № 1071144126 від 04.02.2009 року слідує, що кошти були перераховані з призначенням платежу: „сплата за тел. термін. зг. рах № ТР – 0022459 від 23.10.2008 року”.

Рахунок – фактуру № ТР-0022459 від 23.10.2008 року сторони суду не надали, про наявність будь – яких інших підстав перерахування відповідачем позивачу грошових коштів суду не повідомили.

При цьому, представник позивача в судовому засіданні 20.01.2010 року наявність будь – яких інших підстав для одержання коштів від відповідача, окрім спірного Договору, заперечив.

За таких обставин, враховуючи що предметом Договору є поставка саме телефонних терміналів та враховуючи відсутність звернень відповідача до позивача з приводу повернення коштів за платіжним дорученням № 1071144126 від 04.02.2009 року як помилково перерахованих, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності достатніх доказів на підтвердження перерахування коштів за вказаним платіжним дорученням саме на виконання Договору.

Щодо вимоги про стягнення пені в сумі 60343,18 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні вказаних вимог, виходив з того, що пеня умовами Договору не передбачена, а правом виходити за межі позовних вимог і стягувати з відповідача штраф, передбачений пунктом 6.6. або 6.7. Договору, суд не неділений.

Проте, колегія суддів із вказаною думкою не погоджується виходячи з наступного.

Пунктом 6.6 Договору визначено, що за порушення строків оплати товару відповідач сплачує штраф у розмірі 0,5 (нуль цілих, п’ять десятих) % за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 2 та 3 вказаної статті визначено що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, як слідує з умов Договору та положень ст. 549 ЦК України, визначений Договором вид неустойки, незважаючи на назву „штраф”, за своєю правовою природою фактично є пенею, що свідчить про те, що умовами Договору сторони досягли згоди про застосування відповідальності за порушення відповідачем строку оплати Товару у вигляді пені.

Як слідує з матеріалів справи, позивач нараховує пеню виходячи з рохрахунку подвійної облікової ставки НБУ, як то передбачено Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, згідно ст. 3 якого розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що, на думку колегії суддів, з урахуванням розміру пені, передбаченого Договором, є правомірним.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Як слідує з розрахунку позивача він нараховує пеню за період з 16.03.2009 року по 14.09.2009 року, в той час як виходячи з положень ч. 6 ст. 232 ГК України та умов Специфікації № 1, період нарахування пені має бути з 26.11.2008 року по 26.05.2009 року.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідач пені підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду з урахуванням заявленого до стягнення позивачем періоду її нарахування в сумі 25074,65 грн.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні . Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а тому рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2009 року по даній справі підлягає зміні, а саме: позов задовольняється частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 529644 грн. та пеня в сумі 25074,65 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати позивача за подачу позовної заяви покалатаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Спільного українсько – американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерненешенел Телеком’юнікейшен Компані”на рішення господарського суду міста Києва від 19.20.2009 у справі № 37/453 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2009 у справі № 37/453 змінити.

3. Викласти п. 2, 3 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2009 року у справі № 37/453 в наступній редакції:

          „ 2. Стягнути з Спільного українсько – американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерненешенел Телеком’юнікейшен Компані” (02021, м. Київ, Узвіз Кловський, 12-А, ідентифікаційний код 20057835, р/р 26005037051101 в АКІБ „УкрСиббанк” м. Харків, МФО 351005, або з будь – якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Стара Фортеця Тренінг” (02002, м. Київ, вул. Каховська, 64, ідентифікаційний код 24935959, р/р 26002300042683 в АКІБ „Форум”, МФО 322948) основний борг в сумі 529644 (п’ятсот двадцять дев’ять тисяч шістсот сорок чотири) грн., пеню в сумі 25074 (двадцять п’ять тисяч сімдесят чотири) грн. 65 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 5547 (п’ять тисяч п’ятсот сорок сім) грн. 19 коп. та 295 (двісті дев’яносто п’ять) грн. 23 коп.

           3. В задоволенні решти вимог відмовити.”

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

5. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 37/453.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

22.01.10 (відправлено)