Рішення № 74933207, 25.06.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 522/2922/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.02.2018 року справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання бездіяльності протиправною передано на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач зазначив, що 27.12.2017 року засобами електронної пошти він звернувся до Одеської міської ради із заявою, у відповідь на яку 10.02.2018 року від відповідача отримав лист, зі змісту якого, як зазначає позивач, зробив висновок, що його заява від 27.12.2017 року була переслана до некомпетентного органу. На думку позивача, не надавши відповіді на заяву у законний термін, відповідач порушив ст.20 Закону України «Про звернення громадян», а також, не повідомивши його про направлення запиту до некомпетентного органу, Одеська міська рада порушила вимоги ст.7 Закону України «Про звернення громадян». Позивач зазначив, що протиправна бездіяльність Одеської міської ради завдала йому моральних страждань, оскільки унеможливила функціонування його особистості на конституційних засадах.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виразилась у порушенні ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді звернення ОСОБА_1 від 27.12.2017 року; визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виразилась у порушенні ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» при розгляді звернення ОСОБА_1 від 27.12.2017 року; зобов'язати відповідача дотримуватись Закону України «Про звернення громадян»; зобов'язати відповідача надати ОСОБА_1 переклад листів вих.№01-03/З-10 та 01-03/З-11; зобов'язати відповідача розглянути звернення ОСОБА_1 від 27.12.2017 року у відповідності до ст. 7 Закону України «Про звернення громадян»; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 35000 гривень у якості компенсації моральної шкоди.

28 березня 2018 року справа №522/2922/18 надійшла до Одеського окружного адміністративного суду.

Згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 28.03.2017 року визначено головуючого суддю по справі Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 02 квітня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху у зв'язку недодержанням вимог ст. 160, 161 КАС України, та встановлено 7-денний строк для усунення недоліків позовної заяви.

16 квітня 2018 року від позивача до суду надійшла заява по справі 522/2922/18 (вх.№ЕП/2092/18) на виконання вимог ухвали суду від 02.04.2018 року, чим усунені недоліки, які стали підставою для залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 23.04.2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

17 травня 2018 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№13189/18), в якому заперечуючи проти задоволення адміністративного позову, представник зазначив, що на виконання вимог закону «Про звернення громадян», з метою оперативного надання відповіді на звернення ОСОБА_1, за дорученням першого заступника Одеського міського голови звернення позивача було розглянуто департаментом муніципальної безпеки Одеської міської ради та 09.01.2018 року Департаментом муніципальної безпеки Одеської міської ради позивачу було надано відповідь по суті заявленого питання в межах строку та в порядку визначеному чинним законодавством та уповноваженою на те особою, а тому ознак бездіяльності, на яку посилається позивач, у діях Одеської міської ради немає. Посилаючись на ст.ст. 23, 1167 ЦК України, представник відповідача зауважив на відсутності підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у зв'язку з відсутністю обґрунтованих доказами доводів позивача про існування причинно-наслідкового зв'язку між моральними стражданнями та діями Одеської міської ради.

23 травня 2018 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх.№ ЕП/2939/18).

18 червня 2018 року від представника відповідача до суду надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вх.№17064/18), відповідно до яких, останній просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками справи докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права, свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до ст.1 вказаного Закону, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки і суть прийнятого рішення.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, серед іншого, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Судом встановлено, що 27.12.2017 року позивачем на електронну адресу Одеської міської ради було направлено заяву Голові Одеської міської ради, в якій позивач просив вжити заходів для приведення у чинність ПДР на подвір'ї будинку за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку із загородженням автомобілями проходу до вказаного будинку.

Відповідь на зазначену заяву позивач просив направити на його електронну адресу.

Як стверджує відповідач, 09.01.2018 року листом Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради (вих.№011-12/34) ОСОБА_1 була надана відповідь на заяву від 27.12.2017 року на його електронну адресу, вказану у заяві від 27.12.2017р.

Зі змісту листа судом встановлено, що згідно резолюції першого заступника Одеського міського голови Орловського А.Й. від 28.12.2017 року №37-3-7164/2 департаментом муніципальної безпеки Одеської міської ради отримано заяву ОСОБА_1 від 27.12.2017 року, адресовану Одеському міському голові Труханову Г.Л. щодо вжиття відповідних заходів до власників автотранспорту, які порушують правила дорожнього руху та захаращують прохід до будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1

Також зазначено, що виїздом за вищевказаною адресою не встановлено порушень будь-яких правил дорожнього руху водіями автотранспорту, оскільки дорожні знаки, що забороняють зупинку транспорту біля будинку ОСОБА_1 відсутні. Розгляд питання про установки знаків з організації дорожнього руху відноситься до компетенції комунального підприємства «Спеціалізований монтажно-експлуатаційний підрозділ»

З огляду на зазначене, відповідно до ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» повідомлено про направлення заяви ОСОБА_1 до КП «СМЕП» для розгляду та прийняття відповідних заходів та вказано про необхідність проінформувати заявника про вжиті заходи.

Проте в матеріалах справи відсутні докази направлення вищезазначеного листа-відповіді від 09.01.2018 року на електронну адресу ОСОБА_1, що спростовує доводи представника відповідача про надання позивачу відповіді по суті заявленого питання в межах строку, встановленого законом.

Такі докази не надані відповідачем і стосовно направлення відповіді на звернення за поштовою адресою ОСОБА_1

Згідно ст.7 ЗУ «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян», оскільки відповідь за результатами розгляду заяви позивача фактично не була направлена на адресу останнього, та як наслідок, право ОСОБА_1 на одержання письмової відповіді про результати розгляду його заяви, закріплене у ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», було порушено.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності Одеської міської ради, що виразилася у порушенні ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», та зобов'язання Одеської міської ради надіслати на адресу ОСОБА_1 відповідь на його звернення від 27.12.2017 року підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1, суд вважає за необхідне відмовити, з огляду на наступне.

Так, згідно ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Статтею 7 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, звернення Задорожного В.М. було розглянуто Департаментом муніципальної безпеки Одеської міської ради та відповідно до вимог ст.7 Закону України «Про звернення громадян» заяву було направлено за належністю відповідному органу - КП «Спеціалізований монтажно-експлуатаційний підрозділ», до компетенції якого відноситься розгляд питань щодо установки знаків з організації дорожнього руху.

При цьому, як встановлено судом та вказується самим позивачем, КП «Спеціалізований монтажно-експлуатаційний підрозділ» листами від 06.02.2018 року вих.№01-03/3-11 та вих.№01-03/3-11 ОСОБА_1 було надано відповідь на звернення від 27.12.2017 року в межах своє компетенції, в яких зазначено, що порядок руху транспортних засобів в житловій та пішохідній зоні встановлено ст. 26 чинних Правил дорожнього руху, зміни та доповнення до якої не відносяться до компетенції КП «СМЕП».

Таким чином, суд приходить до висновку, що доводи позивача щодо порушень відповідачем вимог ст.7 Закону України «Про звернення громадян» є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи листами КП «Спеціалізований монтажно-експлуатаційний підрозділ» від 06.02.2018 року, отримання яких не заперечується позивачем (а.с.6, 6 зворот).

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Одеської міської ради надати переклад листів Комунального підприємства «Спеціалізований монтажно-експлуатаційний підрозділ» вих.№01-03/3-11 та вих.№01-03/3-11 від 06.02.2018 року суд дійшов наступного.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно ст. 26. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенція сільських, селищних, міських рад відноситься вирішення таких питань: виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: затвердження регламенту ради; утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій; утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск; обрання на посаду та звільнення з посади секретаря ради у порядку, передбаченому цим Законом; затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання; утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради; затвердження плану роботи ради та заслуховування звіту про його виконання з урахуванням вимог статті 32 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"; заснування аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників; заслуховування звіту сільського, селищного, міського голови про діяльність виконавчих органів ради, у тому числі щорічного звіту про здійснення державної регуляторної політики виконавчими органами відповідної ради; прийняття рішення про недовіру сільському, селищному, міському голові; заслуховування звітів постійних комісій, керівників виконавчих органів ради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує; заслуховування повідомлень депутатів про роботу в раді, виконання ними доручень ради; розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах; прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законом; скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень; прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у випадках, передбачених цим Законом; прийняття рішення про проведення місцевого референдуму; прийняття відповідно до законодавства рішень щодо організації проведення референдумів та виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та сільського, селищного, міського голови; прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення; прийняття рішень про об'єднання в асоціації або вступ до асоціацій, інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування та про вихід з них; затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету; встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України; утворення цільових фондів, затвердження положень про ці фонди; прийняття рішень щодо здійснення місцевих запозичень; прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету; прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах, а також земельному податку; встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету; прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади. Реорганізація або ліквідація навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням місцевої ради; прийняття рішень про визначення критеріїв, відповідно до яких утворення наглядової ради є обов'язковим у комунальних унітарних підприємствах та у господарських товариствах, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді; про затвердження порядку утворення наглядової ради, порядку призначення членів наглядової ради комунального унітарного підприємства; про визначення кола питань, що належать до виключної компетенції наглядової ради комунального унітарного підприємства; про встановлення вимог до незалежних членів наглядової ради комунальних унітарних підприємств і господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді; визначення критеріїв відбору незалежного аудитора та критеріїв віднесення комунальних унітарних підприємств і господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді, до таких, фінансова звітність яких (у тому числі консолідована) підлягає обов'язковій перевірці незалежним аудитором, та затвердження порядку такої перевірки і порядку залучення незалежного аудитора; прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення; створення у разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб); вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями; прийняття рішень щодо надання згоди на організацію співробітництва територіальних громад, суб'єктом якого є територіальна громада села, селища, міста, у формах, визначених статтею 4 Закону України "Про співробітництво територіальних громад", щодо схвалення проекту договору про співробітництво та інших рішень, пов'язаних із здійсненням відповідно до зазначеного Закону співробітництва територіальних громад; заслуховування звітів, пов'язаних із здійсненням відповідно до Закону України "Про співробітництво територіальних громад" співробітництва територіальних громад, суб'єктом якого є територіальна громада села, селища, міста; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України; вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу; прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом, прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами "сезону тиші" з обмеженням господарської діяльності та добуванням об'єктів тваринного світу; надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, у тому числі місць чи об'єктів для розміщення відходів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію; створення відповідно до закону за рахунок коштів місцевого бюджету установ з надання безоплатної первинної правової допомоги, призначення і звільнення керівників цих установ, залучення в установленому законом порядку фізичних чи юридичних осіб приватного права до надання безоплатної первинної правової допомоги; заслуховування інформації прокурорів та керівників органів Національної поліції про стан законності, боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку та результати діяльності на відповідній території; прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами; затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації; затвердження договорів, укладених сільським, селищним, міським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції; встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; встановлення заборони продажу пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових суб'єктами господарювання (крім закладів ресторанного господарства) у визначений час доби в межах території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; прийняття у межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; визначення територій, на яких можуть проводитися потенційно небезпечні заходи в умовах присутності цивільного населення за участю особового складу Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів з використанням озброєння і військової техніки; прийняття рішень, пов'язаних із створенням спеціальних вільних та інших зон, змінами в статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань; надання згоди на створення таких зон за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України; прийняття рішення про дострокове припинення повноважень органів територіальної самоорганізації населення у випадках, передбачених цим Законом; затвердження статуту територіальної громади; затвердження відповідно до закону Положення про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади; прийняття рішень щодо виконання положень статей 7, 11, 12, 20, 24 Закону України "Про засади державної мовної політики"; надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності; створення відповідно до законодавства комунальної аварійно-рятувальної служби; затвердження відповідно до закону Положення про помічника-консультанта депутата ради та опису посвідчення помічника-консультанта депутата ради; вирішення питань у сфері поводження з небезпечними відходами відповідно до законодавства; визначення на конкурсних засадах юридичних осіб, які здійснюють у межах певної території збирання та перевезення побутових відходів спеціально обладнаними для цього транспортними засобами; затвердження порядку переміщення на штрафні майданчики транспортних засобів, припаркованих не у спеціально відведених місцях для паркування транспортних засобів; встановлення плати за доступ до об'єкта будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв'язку, будинкової розподільної мережі комунальної власності відповідно до Закону України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж.

Виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом), крім питань, зазначених у частині першій цієї статті, вирішуються такі питання: визначення обсягу і меж повноважень, які здійснюють районні у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи в інтересах територіальних громад районів у містах; встановлення нормативів централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади, утвореної відповідно до Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад", крім питань, зазначених у частині першій цієї статті, вирішуються такі питання: утворення старостинських округів; затвердження Положення про старосту; прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень старости у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно ст.6 ЗУ «Про звернення громадян» громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін. Рішення щодо звернень громадян та відповіді на них оформляються відповідно до вимог законодавства про мови. Такі рішення та відповіді можуть бути викладені в перекладі мовою спілкування заявника.

З аналізу вищезазначених положень Закону України «Про місцеве самоврядування» судом встановлено, що переклад тексту відповідей інших осіб не входить до компетенції Одеської міської ради, а отже позовна вимога ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 переклад листів вих.№01-03/3-11 та №01-03/3-11 не підлягає задоволенню.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд погоджується з доводами представника відповідача, що позивачем не обґрунтовано спричинення моральної шкоди, проте не поділяє позицію Одеської міської ради щодо недопущення ним бездіяльності у вигляді ненадання (ненадіслання) відповіді на його заяву від 27.12.2017р.

Позивачем не доведено факт завдання йому моральної шкоди, не надано належних доказів того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що протиправною бездіяльністю Одеської міської ради як суб'єкта владних повноважень порушено його права, що завдало йому моральних страждань та унеможливило функціонування його особистості на конституційних засадах.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не обгрунтовано заподіяння йому або членам його сім'ї душевних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 35000,00 грн.

Суд зазначає, що позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправною бездіяльностю заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Одеської міської ради моральної шкоди в розмірі 35000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.ч.1.2 ст. 76 КАС України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У відповідності до частини 2 цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд вважає, що за відсутності доказів надіслання (у тому числі засобами електронного зв'язку) відповіді на заяву ОСОБА_1 від 27.12.2017р. в порядку та строки, встановлені ЗУ «Про звернення громадян», відповідач не довів, що він не допустив бездіяльність, отже право позивача на одержання відповіді на своє звернення до Одеської міськради є порушеним в силу приписів ст.18 ЗУ «Про звернення громадян» та внаслідок бездіяльності відповідача щодо письмового повідомлення заявника про результати розгляду заяви та суть прийнятого рішення згідно ст.19 Закону.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-243-246, 250, 262, 255, 295 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (65049, АДРЕСА_1) до Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Одеської міської ради щодо неповідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду його заяви від 27.12.2017р.

Зобов'язати Одеську міську раду надіслати на адресу ОСОБА_1 відповідь на його заяву від 27.12.2017 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення складено 25 червня 2018 року у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді з 21.06.2018р. до 23.06.2018р. включно.

Суддя М.М. Аракелян

.