Постанова № 7493249, 12.01.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2010                                                                                           № 22/447

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Євсікова О.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Баннерман Волд Клас Фарм Україна"

на рішення Господарського суду м.Києва від 12.11.2009

у справі № 22/447 (суддя

за позовом                               Дочірнє підприємство "Квеєнбергер-Україна"

до                                                   ТОВ "Баннерман Волд Клас Фарм Україна"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення заборгованості та штрафних санкцій повністю

ВСТАНОВИВ:

ДП “Квеєнбергер-Україна” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ТОВ “Баннерман Волд Клас Фарм Україна” грошових коштів в сумі 41.217,79 грн. як суми основного боргу, інфляційних нарахувань, пені та трьох відсотків річних.

За заявленим позовом порушено провадження у справі № 22/447 ухвалою суду від 19.08.2009 р. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням зобов’язань за укладеним між сторонами договором транспортного експедирування № 770-Т від 03.02.2009 р.

Господарським судом міста Києва 12.10.2009 р. отримано зустрічну позовну заяву у справі, в якій ТОВ “Баннерман Волд Клас Фарм Україна” заявлені вимоги про стягнення з ДП “Квеєнбергер-Україна” 408.358,35 грн..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2009 р. № 05-5-22/30311 (далі – Ухвала) зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Баннерман Волд Клас Фарм Україна” повернуто без розгляду; повернуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Баннерман Волд Клас Фарм Україна” (04214, м. Київ, пр. Оболонський 36-А-77, р/р 26002007142901 у Лівобережному відділенні ВАТ “Сведбанк” м. Києва, МФО 300164, ідент. код 31749777) 4.084 грн. (чотири тисячі вісімдесят чотири гривні) державного мита, сплаченого згідно платіжного доручення № 631 від 09.10.2009 р., та 236 грн. (двісті тридцять шість гривень) коштів, сплачених за інформаційно-технічне забезпечення платіжним дорученням № 632 від 09.10.2009 р..

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2009 р. у справі № 22/447 (далі – Рішення суду) позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Баннерман Волд Клас Фарм Україна” на користь Дочірнього підприємства “Квеєнбергер-Україна 36.183,89 грн. (тридцять шість тисяч сто вісімдесят три гривні 89 копійок) основного боргу, 3.228,70 грн. (три тисячі двісті двадцять вісім гривень 70 копійок) пені, 1.390,07 грн. (одну тисячу триста дев’яносто гривень 07 копійок) інфляційних збитків, 415,13 грн. (чотириста п’ятнадцять гривень 13 копійок) - 3% річних та 548,00 грн. (п’ятсот сорок вісім гривень) судових витрат.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з двома апеляційними скаргами, в яких просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва про повернення позовної заяви без розгляду від 13.10.2009 р. № 05-5-22/30311 та направити справу №05-5-22/30311 (зустрічну позовну заяву) для розгляду по суті справи № 22/447 до Господарського суду м. Києва, а також скасувати Рішення суду і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційних скарг мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального права.

Скаржник стверджує, що:

- зустрічний позов пов'язаний із первісним позовом підставою виникнення (договір транспортного експедирування № 770-Т від 03.02.2009 р.), вимоги сторін є однорідними (стягнення заборгованості) та зустрічними (ТОВ «Баннерман Волд Клас Фарм Україна» було зобов'язане оплатити ДП «Квеєнбергер-Україна» належним чином надані послуги з перевезення, строк виконання яких настав), а задоволення зустрічного позову виключатиме повністю задоволення первісного позову. Тобто вимоги за зустрічним і первісним позовами, на думку скаржника, можуть зараховуватись відповідно до ст. 601 ЦК України;

- оскільки місцевим судом було неправомірно повернуто без розгляду зустрічний позов ТОВ “Баннерман Волд Клас Фарм Україна” та прийнято рішення у справі без розгляду даного позову, то, відповідно, і саме рішення, на думку скаржника, є неправомірним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2009 р. прийнято до розгляду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Баннерман Волд Клас Фарм Україна”, порушити апеляційне провадження за вказаним скаргами, об’єднати розгляд вказаних скарг в одне апеляційне провадження у справі № 22/447.

Представник скаржника у судовому засіданні 12.01.2009 р. підтримав вимоги апеляційних скарг та просив їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 12.01.2009 р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційних скаргах, просив суд відмовити в їх задоволенні та залишити без змін оскаржувані Ухвалу та Рішення суду як такі, що прийняті з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до статті 60 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.

Згідно зі статтею 60 ГПК України взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому:

а) обидва позови взаємно пов'язані і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору. Взаємна пов'язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах;

б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Відповідно до ст. 601 ЦК зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін;

в) задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом. Найчастіше це - позов про визнання договору недійсним або позов про визнання права. У таких випадках задоволення зустрічного позову тягне за собою відмову у первісному позові повністю чи частково.

Відсутність однієї з перелічених підстав прийняття зустрічного позову тягне за собою повернення зустрічної позовної заяви з посиланням на ст. 60 ГПК України.

Так, у справі 22/447 розглядаються вимоги ДП “Квеєнбергер-Україна” про стягнення заборгованості за договором транспортного експедирування № 770-Т від 03.02.2009 р. за надані послуги з перевезення у строки, встановлені договором.

На підтвердження суми заборгованості відповідача перед позивачем в сумі, заявленій до стягнення, свідчить акт звірки, складений та підписаний сторонами і скріплений печатками підприємств. Надання послуг за договором, щодо оплати яких виник спір (первісний позов), позивач підтверджує наданими до справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), прийняття робіт відповідачем за якими, а також про відсутність претензій сторін одна до одної за вказаними актами свідчать підписи повноважних представників сторін, скріплені печатками підприємств.

Вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані порушеннями ДП “Квеєнбергер-Україна” умов договору в частині неповної поставки товарів, у зв’язку з чим через неотримання товарів у повному обсязі відповідач заявляє вимоги про стягнення з відповідача вартості втраченого товару та штрафних санкцій за порушення доставки вантажу.

При цьому колегія суддів відзначає, що йдеться про послуги, надання яких зафіксоване не тими актами виконаних послуг, на які посилається позивач в обґрунтування первісного позову; йдеться про цілком різні епізоди виконання позивачем перевезень вантажів відповідача.

В даному випадку вимоги за зустрічним і первісним позовом є пов’язаними лише підставою пред’явлених вимог, а саме такі вимоги виникають з одного договору № 770-Т від 03.02.2009 р. Однак, як вірно визначив місцевий суд, спільний розгляд обох позовів в одному провадженні перешкоджав би з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво утруднив би вирішення спору.

Зустрічні вимоги про стягнення вартості втраченого товару та штрафу за непоставку товару у повному обсязі згідно з заявкою № 25/02(02) позивачем не пов’язуються з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), за якими визначено заборгованість, заявлену до стягнення в межах первісного позову, а у наданих актах зазначено про відсутність спору сторін з приводу наданих послуг. Відповідно, відсутні підстави вважати, що вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись відповідно до ст. 601 ЦК України.

Задоволення зустрічного позову про стягнення вартості втраченого товару та штрафних санкцій не виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Подання такого зустрічного позову не доводить відсутності у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом. Задоволення зустрічного позову не тягне за собою відмову у первісному позові повністю чи частково.

В даному випадку за розглядом вимог і первісного і зустрічного позовів в залежності від встановлених обставин можливим є вирішення спору шляхом одночасного задоволення і первісного і зустрічного позову, так і шляхом відмови у задоволенні і первісного і зустрічного позовів. Фактично у одній справі підлягало б вирішенню два різні позови, які не є пов’язаними в розумінні наведених положень ст. 60 ГПК України.

Жодних перешкод у поданні позову про стягнення з ДП “Квеєнбергер-Україна” вартості втраченого товару та штрафних санкцій в порядку позовного провадження не існує, а заявлення таких вимог шляхом подання зустрічного позову суттєво ускладнило б вирішення спору, призвело б до затягування розгляду справи про стягнення підтвердженої документально та не оспорюваної відповідачем заборгованості, оскільки потребувало б встновлення цілком різних фактичних обставин у відносинах сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 60 ГПК України позовна заява за зустрічним позовом подається за загальними правилами подання позовів.

Якщо позовну заяву за зустрічним позовом подано з порушенням вимог, викладених у статтях 54-58 ГПК України, господарський суд повертає позовну заяву на підставі статті 63 ГПК України.

У випадку відсутності підстав прийняття зустрічного позову для сумісного розгляду з первісним позовом, установлених частиною 1 статті 60 ГПК України, позовна заява підлягає поверненню відповідно до цієї статті.

Пунктом 5 частини 1 статті 63 ГПК України передбачено, що суддя повертає позовну заяву та додані до неї документи без розгляду, якщо порушено правила об’єднання вимог або об’єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

З урахуванням наведеного порушення, яких припустився відповідач, тягнуть за собою повернення зустрічної позовної заяви та доданих до неї документів без розгляду.

Переглядаючи спір по суті, колегія суддів встановила наступне.

Між ДП “Квеєнбергер-Україна” (виконавець) та ТОВ “Баннерман Волд Клас Фарм Україна” (замовник) 03.02.2009 р. укладено договір транспортного експедирування № 770-Т, предметом якого є відносини сторін, пов’язані з організацією міжнародних вантажних перевезень та вантажних перевезень по Україні.

Відповідно до положень договору (п. 4.2, 4.3, 4.4) замовник оплачує послуги виконавця, а також суму транзитних платежів (автодоставки, страхування, складських та митно-брокерських послуг тощо), на підставі узгодженої сторонами заявки та згідно виставленого рахунку в гривнях по курсу гривні до долара США або Євро, встановленого НБУ на день виставлення рахунку. Оплата здійснюється замовником в порядку 100% передоплати на протязі 3-х банківських днів з моменту виставлення рахунку. Кінцеві розрахунки між сторонами за фактично виконане перевезення проводяться на підставі акта виконаних робіт протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення відповідного рахунку.

Згідно з наведеними положеннями, з метою отримання оплати за надані послуги, позивачем було виставлено рахунки-фактури № UE-0004624 від 27.02.2009 р. на суму 17.083,06 грн., № UE-0004702 від 28.02.2009 р. на суму 14.553,89 грн., № UІ-0009746 від 18.03.2009 р. на суму 1.560,00 грн., № UІ-0009747 від 18.03.2009 р. на суму 1.560,00 грн., № UІ-0009753 від 20.03.2009 р. на суму 1.300,00 грн., № UІ-0009759 від 20.03.2009 р. на суму 1.300,00 грн., № UІ-0009760 від 20.03.2009 р. на суму 1.300,00 грн., № UІ-0009762 від 20.03.2009 р. на суму 1.110,00 грн., № UІ-0009764 від 20.03.2009 р. на суму 260,00 грн., № UІ-0009765 від 20.03.2009 р. на суму 260,00 грн., № UІ-0009766 від 20.03.2009 р. на суму 260,00 грн., № UІ-0009779 від 24.03.2009 р. на суму 1.560,00 грн., № UЕ-0004755 від 01.04.2009 р. на суму 9.240,00 грн., які станом на дату подання позовної заяви до суду відповідачем оплачені частково.

Факт надання послуг, щодо оплати яких виник спір, підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох підприємств актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № UE-0004624 від 27.02.2009 р. на суму 17.083,06 грн., № UE-0004702 від 28.02.2009 р. на суму 14.553,89 грн., № UІ-0009746 від 18.03.2009 р. на суму 1.560,00 грн., № UІ-0009747 від 18.03.2009 р. на суму 1.560,00 грн., № UІ-0009753 від 20.03.2009 р. на суму 1.300,00 грн., № UІ-0009759 від 20.03.2009 р. на суму 1.300,00 грн., № UІ-0009760 від 20.03.2009 р. на суму 1.300,00 грн., № UІ-0009762 від 20.03.2009 р. на суму 1.110,00 грн., № UІ-0009764 від 20.03.2009 р. на суму 260,00 грн., № UІ-0009765 від 20.03.2009 р. на суму 260,00 грн., № UІ-0009766 від 20.03.2009 р. на суму 260,00 грн., № UІ-0009779 від 24.03.2009 р. на суму 1 560,00 грн., № UЕ-0004755 від 01.04.2009 р. на суму 9.240,00 грн..

Згідно з актами звірки взаємних розрахунків станом на 15.04.2009 р. заборгованість відповідача за надані послуги становить 36.183,89 грн. та станом на час вирішення спору судом першої інстанції у вказаній сумі є неоплаченою, доказів, які спростовували б визначену суму боргу, відповідачем не представлено і заборгованість за вказаним актом є предметом спору у даній справі.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з положеннями частини першої ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Договір є обов’язковим для виконання сторонами в силу положень ст. 629 ЦК України.

З урахуванням положень п. 4.3 договору № 770-Т від 03.02.2009 р. строк виконання зобов’язань з оплати послуг є таким, що настав, розрахунки мали бути здійснені протягом 3 банківських днів від дня отримання рахунку, а відповідач протягом тривалого часу мав можливість виконати відповідні зобов’язання з оплати.

Про визнання відповідачем заборгованості в розмірі 36.183, 89 грн. свідчить, зокрема акт звірки складений станом на 15.04.2009 р., підписаний обома сторонами, скріплений печатками підприємств та залучений до матеріалів справи у належним чином засвідченій копії, пояснення представника відповідача, надані в судовому засіданні 12.01.2010 р.

Доказів здійснення розрахунків за надані послуги після підписання вказаного акта звірки відповідачем суду не надано, документів, які підтверджували б наявність розбіжностей у сумі взаєморозрахунків, а також таких, які б спростовували здійснений позивачем розрахунок суми боргу, суду не представлено.

Враховуючи відсутність доказів повної оплати наданих послуг, вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 36.183, 89 грн. обґрунтовано визнано місцевим судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Згідно з п. 7.6 договору в разі прострочення платежів, вказаних в п. 4.3, 4.4 даного договору, замовник виплачує пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день затримки платежу.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума, обмежена законодавством. У свою чергу умови договору, зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі, є обов’язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Чинним господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Сума пені, що підлягає стягненню з відповідача і розрахована позивачем, складає 3.228,70 грн. (розрахунок виконано по заборгованості за рахунками з урахуванням періоду прострочення) - за обліковими ставками встановленими листом НБУ від 16.02.2009 р. № 14-011/778-2395 – 12% та Постановою НБУ від 12.06.2009 р. № 343 - 11% в періоді з 15.06.2009 р. - в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в межах встановленого законом строку (не більше ніж за 6 місяців)).

Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене та на наявність станом на час вирішення спору заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 36.183,89 грн., колегія суддів, як і місцевий суд, погоджується з розрахунком суми інфляційних збитків у розмірі 1.390,07 грн., здійсненим за період прострочення сплати боргу з березеня 2009 р. по червень 2009 р.

Сума 3 % річних за прострочення сплати боргу за відповідні періоди згідно з наданим розрахунком складає 415,13 грн. та підлягає стягненню з відповідача у вказаному розмірі.

Факту прострочення сплати суми заборгованості за договором № 770-Т від 03.02.2009 р. відповідачем не спростовано, доказів здійснення розрахунків згідно з положеннями та у встановлені договором строки суду не представлено, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача 36.183,89 грн. основного боргу, 3.228,70 грн. пені, 1.390,07 грн. інфляційних збитків та 415,13 грн. 3% річних.

Судові витрати позивача по сплаті державного мита у сумі 430,00 грн. та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційних скаргах, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 13.10.2009 р. № 05-5-22/30311 та рішення Господарського суду міста Києва у справі № 22/447 від 12.11.2009 р. прийняті з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційні скарги відповідача, з викладених у них підстав, задоволенню не підлягають.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Баннерман Волд Клас Фарм Україна” на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.10.2009 р. № 05-5-22/30311 та на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2009 р. у справі № 22/447 залишити без задоволення, а вказане рішення – без змін.

2. Матеріали справи № 22/447 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді