Рішення № 74931545, 14.06.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2018 р. Справа№805/866/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття рішення: 10:20

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., при секретарі судового засідання Притулі С.С., розглянувши в судовому засіданні матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним рішення від 26.12.2017 року № 184 та зобов’язання вчинити певні дії, -

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача – не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області, в якому просить:

- визнати протиправним рішення Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області № 184 від 26.12.2017 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;

- зобов’язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області призначити з 26 вересня 2017 року ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п.2 розділу XV Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” за нормами ст.55 п. “е” Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 26 вересня 2017 року вона звернулась до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.2 розділу XV Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за нормами ст.55 пункту «е» Закону України «Про пенсійне забезпечення» з необхідними документами. Рішенням відповідача № 184 від 26.12.2017 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії, оскільки позивач станом на 01.04.2015 року не має 25 років спеціального стажу, на 01.01.2016 року не має 25 років 06 місяців спеціального стажу. Рішення отримано позивачем особисто у відповідача 18.01.2017 року разом із супровідним від 27.12.2017 року № 329Н/03. Підставою для прийняття Рішення стало те, що «…згідно запису в трудовій книжці заявниці 23.07.1984 року, прийняти в я/с № 7 на посаду вихователя, запис про звільнення 12.08.2016 року засвідчена печаткою, яка не дійсна на території України. Підприємство знаходиться на території, непідконтрольній українській владі, в зв’язку з чим, запис про період робот та звільнення не вважається дійсним. Зазначено, що в стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років не враховано період з 23.07.1984 року по 31.12.2000 року.

Позивач вважає рішення відповідача незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 805/866/18-а за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судовий розгляд справи на 02 березня 2018 року.

У судовому засіданні, призначеному на 02 березня 2018 року відкладено розгляд справи на 28 березня 2018 року.

У встановлений судом строк, через відділ документообігу та архівної роботи суду 14 березня 2018 року, відповідачем надано відзив, в обґрунтування якого зазначено наступне.

Згідно з пп, «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років (зокрема жінки з датою народження до 30.06.1966 р. при досягненні 50 років та за наявністю спеціального стажу з датою звернення з 01.04.2017р. по 31.03.2018р - 26 років 6 місяців. Пенсія за вислугу років призначається при досягненні відповідного віку, наявності спеціального стажу роботи та за умови звільнення з роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. Відповідно до ст. 62 Закону України „Про пенсійне ''забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно вимог Інструкції по заповненню трудової книжки вноситься повна назва підприємства, установи, організації, записи про найменування роботи або посади, на яку прийнято, для службовців вноситься відповідно до штатного розкладу. Згідно записам, в трудовій книжці ОСОБА_1 були внесені скорочені назви підприємств, а саме: в записі № 5 вкасано посаду вос-ля в д/к № 24, записі № 9 прйнято в я/с № 7. Також, зазначено, що скорочення назв, посад та установ у трудовій книжці позивачки не дає змоги визначити її право на вислугу років відповідно переліку установ (постанова КМУ № 909 зі змінами від 14.08.2015року).

Таким чином, за результатами розгляду документів, встановлено наступне: загальний страховий стаж ОСОБА_1 на момент звернення складає 34 років 7 місяців 10 днів; стаж роботи за вислугу років на посаді вихователя складає 15 років 4 місяця 27 дня, що менше, ніж передбачено законодавством .

Зазначено, що з урахуванням вищевикладеного, управління не мало законних підстав для призначення позивачці пенсії за вислугу років відповідно до пункту "є" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Разом з цим, через відділ документообігу та архівної роботи суду від 27 березня 2018 року позивачем надана відповідь на відзив, в обґрунтування якої зазначено, що відповідно до п. 4.3. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою ГІФУ №22-1 від 25.11,2005 року, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

У разі, якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис.

Жодної письмової вимоги про надання документів, що підтверджують запис № 9 в трудовій книжці, відповідач не надавав, отже період роботи, відображений у записі № 9, прийнятий відповідачем та зарахований до спеціального трудового стажу позивача.

У судовому засіданні, призначеному на 28 березня 2018 року відкладено розгляд справи на 10 квітня 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року ухвалено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області здійснювати в порядку загального позовного провадження, замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням та призначено підготовче засідання на 25 квітня 2018 року.

Ухвалами Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року відкладено підготовче засідання по справі № 805/866/18-а до 17 травня 2018 року та клопотання позивача про її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та забезпечено участь позивача у судовому засіданні, 17 травня 2018 року в режимі відеоконференції.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року, у судовому засіданні, проведеному у режимі відеоконференції закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 14 червня 2018 року.

У судове засідання, призначене на 14 червня 2018 року позивач та повноважний представник відповідача не з’явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року здійснено заміну відповідача - Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області на його правонаступника - Маріупольське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, (РНОКПП НОМЕР_1) є громадянкою України, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатна здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.08.2016 року № НОМЕР_2, місце фактичного проживання/перебування позивача є: 87553, АДРЕСА_1.

Маріупольське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, який в даних правовідносинах здійснює повноваження, покладені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №384/2011 (далі за текстом - Положення №384/2011) та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатне здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Судом встановлено, що позивач звернулась до відповідача з заявою № 2646 від 26.09.2017 року про призначення/перерахунку пенсії за віком за вислугою років.

Рішенням Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області № 184 від 26.12.2017 року відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років, оскільки записи в трудовій книжці за період роботи в д/к № 24 з 02.08.1982 року по 29.08.1983 року не відповідають вимогам інструкції заповнення трудової книжки (має місце скорочення в назві підприємства та займаної посади). Крім того, в рішенні зазначено, що згідно запису в трудовій книжці заявниця 23.07.1984 року, прийнята в я/с № 7 на посаду вихователя, запис про звільнення 12.08.2016 року засвідчено печаткою, яка не дійсна на території України, підприємство знаходиться на території, непідконтрольній українській владі. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 595 з 01.12.2014 року на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою, органи державної влади не функціонують, в зв’язку з чим запис про період роботи та звільнення не вважається дійсним. В рішенні також зазначено, що в стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років не враховано період з 23.07.1984 року по 31.12.2000 року. До спеціального стажу зараховано період з 01.01.2001 року по 31.08.2014 року. У зв’язку з наведеним, вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років як працівнику освіти відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п.2 р.XV Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Повідомленням про відмову в призначенні (перерахунку) від 26.12.2017 року № 3280 Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області повідомило ОСОБА_1, що їй відмовлено в призначенні (перерахунку) пенсії.

З трудової книжки ОСОБА_1 серії БТ-I № 6097819 вбачається наступне:

20.08.1980 року прийнята на посаду листоноши в 53 відділення зв’язку, 21.08.1981 року звільнена;

01.09.1981 року зарахована на навчання в пед.клас в сш№26, 29.06.1982 року випущена з пед.класу у зв’язку з закінченням;

02.08.1982 року прийнята на посаду вихователя в дошкільну групу в д/с № 24, 29.08.1983 року звільнена з посади;

30.08.1983 року прийнята в дитячий садок на посаду вихователя, 31.05.1984 року звільнена з посади;

23.07.1984 року прийнята в я/с на посаду вихователя, 12.08.2016 року звільнена з посади;

01.10.2016 року прийнята на посаду вихователя в комунальний дошкільний навчальний заклад загального розвитку Ясла-садок №117 управління освіти Маріупольської міської ради, 25.09.2017 року звільнена з посади.

Відповідно до розрахунку стажу позивача, загальний стаж складає 34 роки 7 місяців 10 днів, в тому числі стаж за вислугою років складає 15 років 4 місяці 27 днів.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у зарахуванні до спеціального стажу спірних періодів роботи.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).

Згідно приписів ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Згідно ст. 18 цього Закону, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Статтею 51 Закону 1788-XII визначено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: зокрема, з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців.

Відповідно до п „е” ст. 55 Закону України „Про пенсійне забезпечення” право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;?

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту.

З аналізу наведеного слідує, що необхідною умовою для виникнення у особи права на отримання пенсії за вислугу років є наявність відповідного спеціального стажу роботи на посадах, визначених переліком та досягнення відповідного віку.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про перелік основних закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" від 04.11.1993 № 909, на пенсію за вислугу років мають право вчителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи загальноосвітніх навчальних закладів, військових загальноосвітніх навчальних закладів, музичних і художніх шкіл.

Разом з тим, відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII та частини першої статті 48 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містяться у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок): основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як вбачається з рішення відповідача спірними періодами щодо не зарахування стажу за вислугою років є період з 02.08.1982 року по 29.08.1983 року та з 23.07.1984 року по 31.12.2000 року.

Згідно ст. 48 КЗпП України, ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність.

Виходячи зі змісту норм ст. 48 КЗпП України, заповнення та ведення трудової книжки проводиться власником або уповноваженим ним органом.

Відповідно п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Натомість згідно п. 23 Порядку, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Виходячи зі змісту норм ст. 48 КЗпП України, а також п.п. 5, 18 постанови Кабінету Міністрів УРСР і Укрпрофради від 16.11.1973 р. № 529 «Про трудові книжки робітників і службовців», п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників", заповнення та ведення трудової книжки проводиться власником або уповноваженим ним органом, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Виходячи з цього положення, суд робить висновок про неможливість ставлення у вину особи неправильного заповнення її трудової книжки.

Проаналізувавши вище зазначені норми, суд приходить до висновку, що запис в трудовій книжці за період роботи в д/с № 24 з 02.08.1982 року по 29.08.1983 року не може ставитися у провину позивачу та бути підставою для не зарахуванням цього періоду роботи до пільгового стажу так як саме роботодавець несе обов'язок правильного заведення та подальшого ведення трудових книжок.

Крім того, суд зазначає, що записи про прийняття на роботу за вказаний період засвідчений підписом завідуючого садком та скріплений печаткою.

Щодо не зарахування стажу за період роботи з 23.07.1984 року по 31.12.2000 року у зв’язку з тим, що запис про звільнення 12.08.2016 року засвідчено печаткою, яка недійсна на території України, оскільки підприємство знаходиться на території, непідконтрольній українській владі, суд зазначає наступне.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово в своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо). З наведеного вище вбачається, що людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами....

Таким чином, суд приходить до висновку, що запис про звільнення засвідчений печаткою, яка не дійсна на території України, оскільки підприємство знаходиться на території непідконтрольній українській владі не може піддавати сумніву в зайнятті посади, яка дає право на пенсію за вислугою років з 23.07.1984 року по 31.12.2000 року та не може нівелювати відповідних записів про трудову діяльність і таким чином позбавляти позивача права на отримання пенсії, тільки на тій підставі, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де позивач набув пільговий стаж роботи.

У ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" задекларовано, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розвязання проблем, повязаних із соціальним захистом внутрішньо переміщеним особам. На думку суду, ситуація позивача є якраз такою проблемою, про яку йдеться в цьому Законі, оскільки останній як людина, громадянин України, в силу не залежних від нього обставин фактично опинився кинутим державою напризволяще із-за неможливості виконання вимог про заповнення оригіналів документів.

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Суд вважає, що відповідачем неправомірно не розглянуто питання щодо зарахування до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугою років, періоди роботи з 23.07.1984 року по 31.12.2000 року.

Судом не приймаються до уваги та відхиляються доводи відповідача про те, що запис про період роботи та звільнення не вважається дійсним, оскільки засвідчено печаткою, яка не дійсна на території України, підприємство знаходиться на території непідконтрольній українській владі у зв’язку із необґрунтованістю та відсутністю доказів на підтвердження цієї обставини.

Суд зазначає, що Амвросіївька міська рада була утворена в період, коли м. Амвросіївка знаходилось під контролем української влади, а отже утворено відповідно до законодавства України. Всі первинні документи, на підставі яких позивач отримав право на призначення пенсії, були створенні до проведення АТО і не можуть піддаватися сумніву та позбавляти позивача права на отримання пенсії, обрахованої із заробітку, який він отримував на законних підставах, тільки на тій підставі, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де позивач набув пільговий стаж роботи.

Крім того, з наявних в матеріалах справи Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 вбачається, що Амвросіївською міською радою сплачувалися страхові внески до Пенсійного фонду України, що також підтверджує у своєму рішенні відповідач щодо зарахування спеціального стажу період з 01.01.2001 року по 31.08.2014 року, в той час як не зарахування спеціального стажу з 23.07.1984 року по 31.12.2000 року обґрунтовує тим, що запис про звільнення 12.08.2016 року засвідчено печаткою, яка не дійсна на території України.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини й громадянина безпосередньо на підставі Конституції України - гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

В рішенні від 08 липня 2004 року в справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У зв'язку з цим суд зазначає, що в даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права на зарахування спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугою років, періоди роботи з 23.07.1984 року по 31.12.2000 року.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності прийнятого спірного рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про скасування рішення Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області № 184 від 26.12.2017 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Щодо вимоги позивача зобов’язати відповідача призначити з 26 вересня 2017 року ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, суд зазначає, що статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (переведення з одного виду пенсії на інший) та перерахунку пенсії. Повноваження територіального органу Пенсійного фонду у питаннях зарахування періодів роботи до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, є дискреційними. Відповідно суд не повноважний втручатися до таких повноважень і не може підміняти територіальний орган Пенсійного фонду, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, у питаннях призначення (переведення з одного виду пенсії на інший) та перерахунку пенсії.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною четвертою цієї статті визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об’єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 26.09.2017 року та прийняти рішення з урахуванням спірних періодів праці позивача до спеціального стажу який дає право на пенсію за вислугою років, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до адміністративного суду було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. згідно квитанції ПриваБанк від 30.01.2018 року на суму 704,80 грн.

Відповідно до положень частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача ОСОБА_1.

Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним рішення від 26.12.2017 року № 184 та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 184 від 26.12.2017 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Зобов’язати Маріупольське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву позивача від 26.09.2017 року № 2646 та прийняти рішення з урахуванням спірних періодів праці позивача до спеціального стажу, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ - 42171861, 87548, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Зелінського, 27а) судовий збір у розмірі 704,80 (сімсот чотири) гривні 80 копійок на користь ОСОБА_1 (ІПН- НОМЕР_1).

Вступну та резолютивну частину рішення складено у нарадчій кімнаті 14 червня 2018 року.

Повний текст рішення виготовлено 23 червня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кочанова П.В.