Постанова № 74930564, 19.06.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2018 р. Справа№ 910/22073/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Руденко М.А.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Каракоця О. Р. - за договором від 20.08.2017 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 року

у справі № 910/22073/17 (суддя Босий В. П., повне рішення складено 27.03.2018 року)

за позовом Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

про стягнення 484 223,92 грн.

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення 484 223,92 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 року позовні вимоги Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" заборгованість у розмірі 230 438,93 грн., пеню у розмірі 48 146,69 грн., 3 % річних у розмірі 16 628,05 грн., інфляційних у розмірі 91 517,65 грн. та судовий збір у розмірі 5 800,97 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 року у справі № 910/22073/17 скасувати в частині відмови позовних вимог, в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що відповідач повинен був здійснити оплати рахунку за спірним договором не пізніше 05 числа місяця, наступного за звітним місяцем, а саме, 05.01.2015 року, тому вважає строк позовної давності не пропущеним та звертає увагу на відсутність заяви про застосування строку позовної давності в матеріалах справи.

Також, не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 року у справі № 910/22073/17 скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити і цій частині нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що умовами договору не передбачено обов'язку направляти рахунки орендарю та позивачем не надано акти зняття показників приладів обліку за період грудень 2014 - грудень 2015.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2018 року відкрито провадження по справі № 910/22073/17 за апеляційними скаргами Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", призначено справу до розгляду на 29.05.2018 року та зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 р.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2018 р. враховуючи перебування з 29.05.2018 року по 03.06.2018 року у відпустці судді Пономаренка Є. Ю., який не є головуючим суддею, справу № 910/22073/17 передано на повторний автоматизований розподіл.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ від 25.05.2018 р., справу № 910/22073/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М. А., Кропивна Л. В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2018 р. справу № 910/22073/17 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М. А., Кропивна Л. В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 р. відкладено розгляд справи до 19.06.2018 р.

У судове засідання 19.06.2018 р. представник позивача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.06.2018 р. проти апеляційної скарги позивача заперечив та підтримав доводи своєї апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив скасувати в частині задоволених позовних вимог.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 23.05.2014 р. між ДП "НВДА "Наукова" (орендодавець) та ПАТ КБ "ПриватБанк" (орендар) був укладений договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 23/05/14-1-ор, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно, а саме нерухоме майно: вбудоване нежиле приміщення на третьому поверсі трьохповерхового адміністративно-побутового корпусу, площею 619,5 кв.м., яке знаходиться у м. Дніпропетровськ, пр. Пушкіна, 4, літера за тех. паспортом А-3, що перебуває на балансі Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку ринкової вартості підготовленим Товарною біржею "Універсал" станом на 08.04.2014 і становить за незалежною оцінкою без врахування ПДВ 3 760 529,00 грн.

Актом приймання-передачі орендованого індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 23.05.2014 орендодавець передав, а орендар прийняв за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 23/05/14-1-ор від 23.05.2014 р. нерухоме майно: вбудоване нежиле приміщення на третьому поверсі трьохповерхового адміністративно-побутового корпусу, площею 619,5 кв.м., яке знаходиться у м. Дніпропетровськ, пр. Пушкіна, 4, літера за тех. паспортом А-3.

Також, 23.05.2014 р. між ДП "НВДА "Наукова" (балансоутримувач) та ПАТ КБ "ПриватБанк" (орендар) був укладений договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 23/05/14-1-в, відповідно до п. 1.1 якого балансоутримувач забезпечує обслуговування та експлуатацію електромереж та інших комунікацій оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, яке є предметом договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 23/05/14-1-ор від 23.05.2014, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі орендованого майна.

Пунктом 2.2.3 Договору передбачено, що орендар зобов'язаний не пізніше 05 числа місяця, наступного за звітним місяцем внести першу плату за обслуговування орендованого майна передбачену цим договором на рахунок балансоутримувача орендованого майна, або організації, що обслуговує орендоване майно, а також відшкодувати плату за комунальні послуги на підставі виставлених балансоутримувачем рахунків.

Наступне внесення плати за обслуговування орендованого майна та відшкодування плати за комунальні послуги здійснюється не пізніше 05 числа поточного місяця на рахунок балансоутримувача орендованого майна, або організації, що обслуговує орендоване майно шляхом 100% передоплати у розмірі, виставлених балансоутримувачем рахунків вартості витрат виставлених балансоутримувачем за попередній місяць, яка вноситься в рахунок плати за наступний місяць.

Якщо сума передоплати перевищить реальну вартість витрат передбачених цим договором, то надміру сплачена сума плати, що надійшла балансоутримаувачу підлягає в установленому порядку заліку в рахунок майбутніх платежів, а у разі неможливості такого заліку у зв'язку з припиненням дії цього договору - поверненню орендарю.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору у період з грудня 2014 р. по грудень 2015 р. ним була нарахована плата відповідачу за договором на загальну суму 296 311,44 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання з відшкодування витрат балансоутримувача та комунальних послуг, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 296 311,44 грн.

Згідно з ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору про надання послуг, згідно якого в силу вимог ст. 901 ЦК України одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України передбачено обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 2.2.3 договору передбачено, що відповідач мав сплачувати позивачу плату за обслуговування орендованого майна та відшкодовувати плату за комунальні послуги не пізніше 05 числа поточного місяця, шляхом 100% передоплати у розмірі, виставлених балансоутримувачем рахунків вартості витрат виставлених балансоутримувачем за попередній місяць.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату на загальну суму 296 311,44 грн., а саме: № 1173 від 26.12.2014 на суму 65 872,51 грн., № 1279 від 31.12.2014 на суму 29 626,08 грн., № 46 від 31.01.2015 на суму 23 293,10 грн., № 164 від 28.02.2015 на суму 26 007,18 грн., № 242 від 31.03.2015 на суму 16 201,97 грн., № 410 від 30.04.2015 на суму 13 115,35 грн., № 494 від 29.05.2015 на суму 7 812,46 грн., № 564 від 30.06.2015 на суму 12 160,99 грн., № 700 від 31.07.2015 на суму 11 285,89 грн., № 825 від 21.09.2015 на суму 18 930,31 грн., № 913 від 30.09.2015 на суму 5 272,78 грн., № 1016 від 30.10.2015 на суму 13 181,69 грн., № 1173 від 30.11.2015 на суму 28 337,98 грн., № 1273 від 31.12.2015 на суму 25 213,15 грн.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог, вказував що долучені до матеріалів справи рахунки не були в належні строки виставлені для оплати.

Як вже було зазначено вище, позивачем виставлялись відповідачу рахунки на оплату № 1173 від 26.12.2014, № 1279 від 31.12.2014, № 46 від 31.01.2015, № 164 від 28.02.2015, № 242 від 31.03.2015, № 410 від 30.04.2015, № 494 від 29.05.2015, № 564 від 30.06.2015, № 700 від 31.07.2015, № 825 від 21.09.2015, № 913 від 30.09.2015, № 1016 від 30.10.2015, № 1173 від 30.11.2015, № 1273 від 31.12.2015, копії яких наявні в матеріалах справи.

Матеріали справи містять супровідні листи з фіскальними чеками, які підтверджують направлення вищезазначених рахунків на адресу позивача.

Колегія суддів погоджується з твердженнями суду першої інстанції, що умовами Договору не передбачено обов'язку балансоутримувача направляти виставлені рахунки орендарю, в той же час, встановлений обов'язок орендаря здійснити 100% передоплати не пізніше 05 числа поточного місяця.

Крім того, твердження відповідача про відсутність доказів займання орендарем об'єкту оренди у заявлений позивачем період правомірно було відхилено судом першої інстанції, оскільки в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі орендованого індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 23.05.2014 р. та відсутністю акту повернення майна балансоутримувачу, обов'язок складання якого покладено на орендаря, що передбачено п. 10.9 Договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 23/05/14-1-ор від 23.05.2014 р.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача плати за обслуговування орендованого майна та відшкодовування плати за комунальні послуги на підставі Договору у розмірі 296 311,44 грн. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було заявлено у відзиві на позову заяву клопотання про застосування строку позовної давності, в якій відповідач вказував на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з заявленими позовними вимогами за рахунками № 1173 від 26.12.2014 р. та № 1279 від 31.12.2014 р.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

При цьому, суд враховує, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Таким чином, твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що позивачем не було подано до суду першої інстанції заяви про застосування строку позовної давності є безпідставним, оскільки таку заяву відповідачем було викладено у відзиві на позовну заяву.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом до суду 05.12.2017 року, що підтверджується відтиском печатки відділення поштового зв'язку на конверті, в якому до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості що виникла до 05.12.2014 р., не підлягають задоволенню, оскільки сплинув строк позовної давності, а відповідачем подано заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності в цій частині.

В даному випадку, підлягає застосуванню наслідки пропуску строку позовної давності по рахунку на оплату № 1173 від 26.12.2014 р., оскільки заборгованість по ньому виникла за період до 05.12.2014 р.

Щодо рахунку на оплату № 1279 від 31.12.2014 р., то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що він включає заборгованість у період за грудень 2014 року, який відповідно до умов п. 2.2.3 Договору мав бути оплачений не пізніше 05.12.2014 р., тобто вимога за даним рахунком заявлена в межах строку позовної давності.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, перевіривши розрахунок суду першої інстанції з урахуванням пропущеного строку позовної давності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" про стягнення заборгованості за спірним договором підлягають частковому задоволенню на суму 230 438,93 грн.

В іншій частині вимог про стягнення заборгованості по рахунку № 1173 від 26.12.2014 р. у розмірі 65 872,51 грн. судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні на підставі до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки сплинув строк позовної давності.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 2.2.3 Договору передбачено, що при несвоєчасному внесенні плати, орендар зобов'язується сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені з урахуванням п. 6 ст. 232 ГК України та ст. 266 ЦК України, погоджується з ним та вважає його вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 48 146,69 грн.

Стосовно позивних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 16 628,05 грн. та інфляційних у розмірі 91 517,65 грн.

За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, наведених в оскаржуваному рішенні, а тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 р. у справі № 910/22073/17.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявників.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційні скарги Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 року у справі № 910/22073/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 року у справі № 910/22073/17 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на апелянтів.

4. Скасувати зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва 19.03.2018 року у справі № 910/22073/17.

5. Матеріали справи № 910/22073/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 25.06.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Руденко