Рішення № 74929957, 18.06.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2018р. Справа №914/783/17

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В.

за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б.,

розглянув у судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства “Свемон-Захід”, м. Львів

до відповідача ОСОБА_1 комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки” , м. Львів

про визнання права власності на об”єкт нерухомого майна.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2- представник (довіреність № б/н від 19.02.18р.)

від відповідача: не з"явився

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 38, 42, 43 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. Проводилася технічна фіксація судового засідання.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічним акціонерним товариством “Свемон-Захід”, м. Львів, до відповідача: ОСОБА_1 комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки”, м. Львів про визнання права власності на об”єкт нерухомого майна.

Ухвалою суду від 21.02.18р. поновлено провадження у справі для розгляду клопотання експерта та призначено для розгляду на 05.03.18р. Рух справи відображено в ухвалах суду.

Ухвалою суду від 14.05.18р. закрито підготовче провадження у справі та судовий розгляд справи по суті призначено на 21.05.18р., 21.05.2018 року відкладено на 18.06.2018 року.

Позивач у судове засідання явку повноважного представника забезпечив, позовні вимоги підтримав, просить суд задоволити позов.

Відповідач у судове засідання явку повноважного представника не забезпечив, вимоги ухвал суду по справі не виконав, причини неявки суду не повідомив.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд в судовому засіданні оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН:

Аргументи позивача.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання права власності на об»єкти нерухомості в порядку ст.392 ЦК України, у зв»язку із втратою правовстановлюючих документів. На обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ПАТ «Свемон-Захід» є власником адміністративних, виробничих та складських приміщень за адресою: м.Львів, вулиця Бескидська,33.

ПАТ «Свемон-Захід» є користувачем земельної ділянки площею 1,8636 га, на якій розташовані вищезазначені об»єкти нерухомості на підставі державного акту на право постійного користування землею.

Позивач стверджує, що володіє об»єктом нерухомості на підставі акту приймальної державної комісії про прийняття закінченого будівництвом об»єкту від 17.10.1979 року, затвердженого Міністерством зв»язку УРСР від 15.01.1980 року.

Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 09.02.1998 року видано реєстраційне посвідчення та зареєстровано право власності на об»єкт нерухомості, а саме: адміністративні, виробничі та складські приміщення за адресою місцезнаходженн м.лЛьвів, вулиця Бескидська,33, про що здійснено запис в реєстрову книгу №1 за реєстровим №427. Позивачем було втрачено оригінал документу, на підставі якого він володіє об»єктом нерухомості: адміністративних, виробничих та складських приміщень за адресою: м.Львів, вулиця Бескидська,33.

ПАТ «Свемон-Захід» листом від 04.04.2017 року здійснено запит до відповідача про підтвердження права власності на вищевказаний об»єкт нерухомості. 06.04.2017 року відповідачем було надано позивачеві довідку про те, що адміністративні, виробничі та складські приміщення зареєстровані за ВАТ по будівництву, монтажу та експлуатації засобів телекомунікацій радіо і телебачення «СВЕМОН-ЗАХІД».

Аргументи відповідача.

Відповідач відзив на позов та інших заяв по суті справи суду не надав.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Позивач просить суд визнати право власності на адміністративні, виробничі та складські приміщення, розташовані за адресою: вулиця Бескидська,33, м.Львів, а саме:

-адміністративний будинок літ. «А-4» загальною площею 1666,4 м.кв.

-виробничі приміщення (столярний цех) літ. «Е-1» загальною площею 239,2 кв.м.

-мийка літ. «Д-1» загальною площею 151,8 м.кв.

-відкритий склад літ «З-1» загальною площею 1 515,00 м.кв.

-промислова база (виробничі приміщення) літ. «Б-2» загальною площею 1 773,6 м.кв.

ПАТ «Свемон-Захід» є користувачем земельної ділянки площею 1,8636 га, на якій розташовані вищезазначені об»єкти нерухомості на підставі державного акту на право постійного користування землею.

В матеріалах інвентаризаційної справи містяться наступні документи:

Ухвала Львівської міської ради народних депутатів №190 від 19.09.1995 року про надання в постійне користування акціонерному товариству відкритого типу по будівництву, монтажу і експлуатації засобів телекомунікацій, радіо і телебачення «Свемон» земельної ділянки на вул.Учбовій,33 у м.Львові площею 1,6 га. Для виробничих потреб за рахунок ділянки, яка є в коритсуванні.

Ухвала Львівської міської ради народних депутатів №190 від 1997 року, якою вирішено надати акціонерному товариству відкритого типу по будівництву, монтажу і експлуатації засобів телекомунікацій, радіо і телебачення «Свемон» в постійне користування земельну ділянку площею18636 м.кв. для власних потреб на вул.Учбовій,33 у м.Львові, в тому числі земельну ділянку площею 213 м.кв. в межах червоних ліній вул.Учбової без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень, за рахунок наданої земельної ділянки, в тому числі 136 м.кв. за рахунок земель.

Реєстраційне посвідчення від 09.02.1998 року на об»єкти нерухомого майна, які належать юридичним та фізичним особам, згідно якого Львівське обласне бюро технічної інвентаризації посвідчує, що адміністративні, виробничі та складські приміщення (в цілому) по вулиці Бескидській,33, зареєстровані на праві колективної власності за ВАТ по будівництву, монтажу та експлуатації засобів телекомунікацій радіо і телебачення «Свемон-Захід».

ОЦІНКА СУДУ.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнає право держави на здійснення контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.

Згідно з п.2 ст.3 Цивільного Кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною першою ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Позивачем у такому позові може бути лише особа, яка вже є власником майна, а відповідачем - особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Предметом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Вказаний спосіб захисту права власності в порядку пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.

Рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 Цивільного кодексу України, є правозахисним актом і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

У зв'язку із цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням суду законної сили, оскільки підставою для прийняття рішення є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності, згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України, є оспорювання або не визнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача, а також - належності обраного способу судового захисту.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік способів захисту цивільних прав, зокрема, прав суб'єктів господарювання, визначений частиною 2статті 16 ЦК України та частиною 2 статті 20 ГК України, однак, не є вичерпним і суд може захистити цивільне право іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права (частина 2 статті 16 ЦК України та частина 2 статті 20 ГК України) підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що є частиною національного законодавства з 1997 року, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, тобто такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України відповідно до Постанов від 21.05.2012 у справі №6-20цс11 та від 15.04.2015 у справі №6-55цс15.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З огляду на обраний позивачем спосіб захисту свого права, в контексті приписів ст. 392 Цивільного кодексу України, предметом доказування, а відповідно і судової оцінки у справі є як наявність у позивача права власності на спірне майно, так і порушення (невизнання) такого права відповідачем.

Предметом позову є визнання права власності на наступні об»єкти:

-адміністративний будинок літ. «А-4» загальною площею 1666,4 м.кв.

-виробничі приміщення (столярний цех) літ. «Е-1» загальною площею 239,2 кв.м.

-мийка літ. «Д-1» загальною площею 151,8 м.кв.

-відкритий склад літ «З-1» загальною площею 1 515,00 м.кв.

-промислова база (виробничі приміщення) літ. «Б-2» загальною площею 1 773,6 м.кв.

Проте, в матеріалах інвентаризаційної справи міститься лист ПАТ «Свемон – Захід», адресований Директорі ОКП ЛОР БТІ та ЕО, з якого ПАТ «Свемон – Захід» повідомляє, що на балансі в останнього перебуває промбаза, відкритий склад, мийка та закритий склад. Про адміністративнй будинок та виробничі приміщення тут не зазначено.

Крім того, з реєстраційного посвідчення від 09.02.1998 року вбачається, що Львівське обласне бюро технічної інвентаризації посвідчує, що адміністративні, виробничі та складські приміщення (в цілому) по вулиці Бескидській,33, зареєстровані на праві колективної власності за ВАТ по будівництву, монтажу та експлуатації засобів телекомунікацій радіо і телебачення «Свемон-Захід». Доказів того, Публічне акціонерне товариство “Свемон-Захід” є правонаступником ВАТ по будівництву, монтажу та експлуатації засобів телекомунікацій радіо і телебачення «Свемон-Захід», суду не надано, в долученому до справи Статуті це не зазначено. В судовому засіданні представник позивача зазначав, що відбулася лише зміна організаційно-правової форми, однак суд оцінює дане тверджененя критично, адже зміна організаційно-правовї форми питання форми власності не вирішила.

Водночас, варто зазначити, що за змістом ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягає, зокрема, право власності.

Порядок здійснення державної реєстрації права власності встановлений Розділом ІV Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до п.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав може проводитись на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Позивач, вказав відповідачем у даній справі ЛКП БТІ та ЕО, посилаючись на лист-відповідь, в якому, на думку, позивача, відповідач відмовив надати копії правовстановлюючих документів на спірне майно, таким чином порушує та не визнає право власності ПАТ «Свемон – Захід».

Однак, із запиту ПАТ «Свемон –Захід» від 04.04.2017 року вбачається, що останній просить надати інформаційну довідку про реєстрацію права власності на адміністративні, виробничі та складські приміщення за адресою: м.Львів, вулиця Бескидська,33, а не просить видати правовстановлюючі документи.

А із змісту вказаної довідки від 06.04.2017 року вбачається, що відповідач не відмовив позивачу у видачі правовстановлюючих документів, а лише надав інформацію щодо статусу спірного майна, отже, на думку суду, ніяким чином не порушив права позивача, що вже й згодом і підтвердив представник позивач в судовому засіданні 18.06.2018 року під технічну фіксацію. Разом з тим, позивачем не подано будь-яких належних та допустимих доказів втрати правовстановлюючих документів. Отже, будь-яких інших доказів порушення, невизнання чи оспорювання права власності саме тим відповідачем суду не надано.

Разом з тим, в судовому засіданні під звукозапис представник позивача підтвердив, що ПАТ «Свемон-Захід» не звертався за видачею правовстановлюючих документів до ЛКП БТІ та ЕО ні тоді, коли воно виконувало функції державного реєстратора, ні станом на даний до органу, який виконує функції державного реєстратора.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними та допустимими засобами доказування не доведено суду того, що відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності на спірне майно.

Зважаючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позов є передчасним а ЛКП БТІ та ЕО - неналежним відповідачем. Клопотань про залучення належного відповідача від позивача не надходило.

Відповідно до частини 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. З наведеного слідує, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши усі докази всукупності, керуючись нормами чинного законодавства суд дійшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, у зв»язку з його передчасністю до неналежного відповідача, невірно обрано спосіб захисту, оскільки позивачем не доведено, що останній являється власником спірного майна.

Судовий збір, відповідно до статті 129 ГПК україни, слід покласти на позивача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326 ГПК України, суд –

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Свемон-Захід”, м. Львів, до ОСОБА_1 комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки”, м. Львів про визнання права власності на об”єкт нерухомого майнавідмовити.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено « 26» червня 2018 р.

Суддя Горецька З. В.