Рішення № 74929627, 19.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.06.2018Справа № 910/1485/18

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Резерв"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут геоінформатики"провизнання недійним правочину Представники: від позивача:Симон О.Ю.- представник за довіреністю Твердохлєбов Є.Г. - представник за довіреністювід відповідача-1:Утіралова А.М. - представник за довіреністювід відповідача-2:Пільх А.В. - представник за довіреністювід третьої особи:Симон О.Ю.- представник за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09.02.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційно-виробнича фірма "Резерв" про визнання недійсним іпотечного договору № 336 від 27.03.2017.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач-1 не мав права самостійно передавати в іпотеку відповідачу-2 нежилі приміщення загальною площею 3000 кв.м, які розташовані у 3 та 4 секціях будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, буд.1, співвласником якого є Товариством з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" та яке згоди на вчинення такого правочину не надавало.

02.03.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

07.03.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли пояснення.

07.03.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли пояснення.

12.03.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

В порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 суд викликав уповноважених представників учасників судового процесу сторін у підготовче засідання на 22.03.2018. Явку сторін визнав обов'язковою.

13.03.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшла заява про долучення доказів.

21.03.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли відповіді на відзив.

22.03.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про витребування доказів та клопотання про зупинення провадження у справі.

У підготовчому засіданні 22.03.2018 суд, для надання можливості позивачу ознайомитися з матеріалами справи, оголосив перерву до 19.04.2018.

19.04.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про надання можливості поставити відповідачам питання, згідно переліку та пояснення щодо клопотання відповідача-2 про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2018, керуючись ст.ст. 177, п. 3 ч. 2 ст. 185, ст.ст. 195, 196, 234 ГПК України, постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 10.05.2018.

10.05.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи та заява про відвід судді.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2018, у зв'язку із заявленням відповідачем-2 необгрунтованого відводу, керуючись статтями 35, 38, 39, 228 ГПК України, провадження у справі зупинено, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційно-виробнича фірма "Резерв" про відвід судді Плотницької Н.Б. у справі № 910/1485/18 передано на автоматизований розподіл.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2018 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційно-виробнича фірма "Резерв" про відвід судді Плотницької Н.Б. передано на розгляд судді Яковенко А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Комерційно-виробнича фірма "Резерв" у задоволенні заяви про відвід судді Плотницької Наталії Борисівни від розгляду справи №910/1485/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 поновлено провадження у справі, розгляд справи по суті призначено на 19.06.2018.

В судове засідання 19.06.2018 для розгляду справи по суті з'явились представники сторін та третьої особи та надали пояснення по суті спору.

Представники позивача в повному обсязі підтримали заявлені позовні вимоги та просять суд їх задовольнити.

Представники відповідачів надали пояснення, відповідно до яких заперечують проти заявлених позовних вимог з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву, та просять суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

Представник від третьої особи надав пояснення ,відповідно до яких підтримав заявлені позивачем вимоги.

У судовому засіданні 19.06.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази та матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

27.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Резерв" (іпотекодержатель за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" (іпотекодавець за договором) укладено іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. та зареєстровий в реєстрі за № 337, відповідно до умов якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодацем зобов'язань за договором безпроцентної позики від 24.03.2017, укладеним між іпотеко держателем та іпотекодацем наступне нерухоме майно: нежитлові приміщення 3 (третьої) та 4 (четвертої) секції загальною площею 3 000,00 кв.м., обладнанні необхідними комунікаціями, зокрема: електропостачання, водопостачання, каналізація, центральне опалювання, що розташовані за адресою: м. Київ, провулок лабораторний, будинок 1, та належить іпотекодаця на праві власності на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2009, постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2010, постанови Вищого господарського суду України від 17.05.2010 у справі № 18/14-50/323. Право власності на нежитлові приміщення 3 (третьої) та 4 (четвертої) секції зареєстровано 03.06.2016 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 14833126. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 911460380382.

Позивач стверджує, що є іпотечний договір № 336 від 27.03.2017 є недійсним, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" не мало права самостійно передавати в іпотеку Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Резерв" нежилі приміщення загальною площею 3000 кв.м, які розташовані у 3 та 4 секціях будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, буд.1, без згоди на вчинення такого правочину Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" яке є його співвласником.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), що виникає з підстав не заборонених законом.

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Тобто, відповідно до положень статті 355 Цивільного кодексу України майно є спільною частковою власністю, якщо воно знаходиться у власності двох або більше осіб, та частки цих осіб не є самостійними та виділеними об'єктами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2011 по справі № 18/492-40/110-61/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 27.05.2005 та визнання права власності на нерухоме майно, а також за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД", про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу та визнання права власності встановлено, що станом на 27.08.2005. право власності на будівлю по провулку Лабораторному, 1 в м. Києві було зареєстроване на праві спільної часткової власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" (50/100 частин), Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" (42/100 частин) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олімп-96" (8/100 частин).

Таким чином, встановлений судовим рішенням по справі №18/492-40/110-61/20, яке набрало законної сили, факт знаходження нерухомого майна, яке розташовано по провулку Лабораторний, буд.1 у м. Києві, у спільній частковій власності станом на 27.08.2005 враховується судом при розгляді цієї справи та не підлягає доведенню з урахуванням приписів частини 4 статі 75 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із статтею 364 Цивільного кодексу України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 367 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтями 365 та 366 Цивільного кодексу України встановлені випадки та порядок припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників та звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності.

Належних доказів укладення договорів щодо виділу в натурі частки з нерухомого спільного майна або поділу об'єкту нерухомості, а саме, нежилого приміщення загальною площею 3000 кв.м., що складається з 3-ї й 4-ї секцій в будинку № 1 по провулку Лабораторному у м. Києві, відповідачем 1 до матеріалів справи не надано.

Статтею 358 Цивільного кодексу України встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Імперативними приписами статті 6 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Проте, належних у розумінні статті 6 Закону України "Про іпотеку" доказів надання Товариством з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" згоди на передання Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" в іпотеку Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Резерв" нежилих приміщень 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, буд.1, до матеріалів справи всупереч вимог статей 76-78 Господарського процесуального кодексу України не надано.

Посилання відповідачів на ті обставини, що вказаний об'єкт нерухомого майна не перебував у спільній частковій власності, оскільки відповідно до інформаційної довідки довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 26.04.2016 на нежитлові приміщення 3 та 4 секції загальною площею 3000,00 кв.м, м. Київ, провулок Лабораторний, 1, визначена форма власності - приватна, розмір частки 1/1 власник Товариство з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон", судом до уваги не приймаються з огляду на те, що вказані твердження учасників судового процесу спростовуються наявними у матеріалах справи документами.

Зокрема, як встановлено судом, постановою від 18.01.2010 Київського апеляційного господарського суду по справі № 18/142-50/323 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2009 змінено шляхом викладення п.п. 1, 2 резолютивної частини в наступній редакції: "Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" право власності на частину нежитлових приміщень, яка складається з 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м. та знаходиться в домоволодінні № 1 по провулку Лабораторному у місті Києві".

Під час перегляду судового рішення по справі № 18/142-50/323 в порядку розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України (ред. з 06.11.1991 до 15.12.2017), судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі акту прийому-передачі від 14.07.1995, 19.07.1995 Київським міським бюро технічної інвентаризації було посвідчено та зареєстровано за позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" домоволодіння № 1 провулок Лабораторний в місті Києві, яке в цілому складається саме з частини нежитлових приміщень, що складаються з 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м.

Таким чином, враховуючи, що за змістом витягу від 23.02.2011 Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" за відповідачем 1 державна реєстрація права власності проводилася на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2009 та постанови від 18.01.2010 Київського апеляційного господарського суду, якою визнано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" на частину нежитлових приміщень, суд не приймає до уваги викладені у витягу відомості стосовно належності відповідачу 1 на праві власності 1/1 частки в нерухомому майні по пров. Лабораторному , 1 у м. Києві.

Вказані обставини також встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2012 у справі № 5011-62/1814-2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД" та Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Земельний капітал" про визнання договорів недійсними, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 04.09.2012.

Посилання відповідачів на наявність окремого технічного паспорту на нерухоме майно, що є предметом спірного іпотечного договору, викладених висновків суду не спростовує.

За таких обставин, судом встановлено, що іпотечний договір № 336 від 27.03.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Резерв" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" з порушенням вимог статті 358 Цивільного кодексу України та статті 6 Закону України "Про іпотеку", а саме без згоди позивача, як співвласника майна.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, те що іпотечний договір № 336 від 27.03.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Резерв" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" укладений з порушенням вимог статті 358 Цивільного кодексу України та статті 6 Закону України "Про іпотеку", суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Резерв" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" про визнання недійсним іпотечний договір № 336 від 27.03.2017 є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст. 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійним іпотечний договір № 336 від 27.03.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Резерв" (01133, місто Київ, провулок Лабораторний, будинок 1, секція 3,4, ідентифікаційний код 01558269) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" (01133, місто Київ, провулок Лабораторний, будинок 1, ідентифікаційний код 21649555), посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. та зареєстровий в реєстрі за № 337. Номер запису про іпотеку 19710408, на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34525070 від 29.03.2017 17:55:33.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Резерв" (01133, місто Київ, провулок Лабораторний, будинок 1, секція 3,4, ідентифікаційний код 01558269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" (01133, місто Київ, провулок Лабораторний, будинок 1, секція 3,4, ідентифікаційний код 21647378) витрати по сплаті судового збору у розмірі 881 (вісімсот вісімдесят одна) грн 00 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" (01133, місто Київ, провулок Лабораторний, будинок 1, ідентифікаційний код 21649555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" (01133, місто Київ, провулок Лабораторний, будинок 1, секція 3,4, ідентифікаційний код 21647378) витрати по сплаті судового збору у розмірі 881 (вісімсот вісімдесят одна) грн 00 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено: 25.06.2018

Суддя Н.Б. Плотницька