Рішення № 74923259, 13.06.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа №711/1353/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(з а о ч н е)

13 червня 2018 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі :

головуючого – судді Позарецької С.М.,

при секретарі Семиволос І.М.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача – адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна об’єктом спільної сумісної власності подружжя, припинення права власності та визнання права власності на нерухоме майно, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася в Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна об’єктом спільної сумісної власності подружжя, припинення права власності та визнання права власності на нерухоме майно.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 21 травня 1988 року між нею та відповідачем по справі ОСОБА_3 був укладений шлюб, який зареєстрований у виконкомом Білоусівської сільської ради Драбівського району, актовий запис № 8.

Також вказує, що на час звернення до суду з позовною заявою про розподіл спільного майна подружжя вона з відповідачем перебуває у шлюбі.

Під час спільного проживання, за спільні кошти, вони придбали за договором купівлі-продажу від 27 листопада 1990 року 21/50 частку домоволодіння у м. Черкаси, по пров. Тельмана (вул. Братів Чучупаків), 24, що розташований на земельній ділянці 551 кв.м. Договір купівлі-продажу посвідчено державним нотаріусом Другої черкаської нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за № 2-5924. Правовстановлюючі документи оформлені на ім’я чоловіка - ОСОБА_3.

У зв’язку з виниклими непорозуміннями, вони припинили спільне проживання та відповідач вимусив її виїхати з спільного домоволодіння, оскільки він став проживати в даному будинку з іншою жінкою.

Таким чином, вважає, що вона має право на 1/2 частку, від належної їм на праві спільної сумісної власності подружжя 21/50 частки домоволодіння № 24, по пров. Тельмана (вул. Братів Чучупаків) у м. Черкаси, а саме, на 21/ 100 частку їхнього домоволодіння, оскільки, відповідач порушує її право власності та користування домоволодінням, що належить їм на підставі договору купівлі-продажу і є спільним сумісним майном подружжя.

На підставі вищевикладеного, позивач просить суд, - визнати 21/50 частки домоволодіння № 24 по вул. Братів Чучупаків у м. Черкаси, що придбана за договором купівлі-продажу від 27 листопада 1990 року, об’єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1. Припинити право власності ОСОБА_3 на 21/50 частки домоволодіння № 24 по вул. Братів Чучупаків у м. Черкаси та визнати за нею, ОСОБА_1 та за ОСОБА_3 право власності за кожним по 21/100 частки домоволодіння № 24 по вул. Братів Чучупаків у м. Черкаси.

Ухвалою суду від 27 лютого 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна об’єктом спільної сумісної власності подружжя, припинення права власності та визнання права власності на нерухоме майно було залишено без руху, оскільки, вона подана без додержання вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України та надано термін для усунення вказаних недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ухвали.

29 березня 2018 року від позивача до суду надійшла заява на виконання ухвали від 27 лютого 2018 року про усунення недоліків.

Після надходження до суду відомостей про зареєстроване місце проживання відповідача, ухвалою суду від 04 травня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Сторони заперечень щодо такого порядку розгляду справи не надали.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала заявлені позовні вимоги та просила задовольнити у повному обсязі. Крім того, зазначила, що понесені судові витрати вона залишає за собою.

В судовому засіданні представник позивача за договорм – адвокат ОСОБА_2 підтримала позицію своєї довірительки та просила задовольнити позов у повному обсязі.

В судове засідання відповідач ОСОБА_3 повторно не з’явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи рекомендованими листами. Разом з тим, адресована кореспонденція повернулась до суду без вручення, з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» через відсутність адресату за зазначеною адресою та його неявкою до відділу поштового зв’язку для отримання кореспонденції за поштовим повідомленням, що в контексті положень ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» і відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128, ст. 131 Цивільно-процесуального кодексу України, суд вважає, як повідомлення відповідача належним чином. Крім того, виклик відповідача в судові засідання здійснювався через направлення СМС-повідомлення, яке отримано відповідачем та оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Відзив на позовну заяву не подано.

Суд, на підставі ст.ст. 280, 281 ЦПК України ухвалив про заочний розгляд справи на підставі наявних в справі доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Заслухавши доводи позивача та її представника, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об’єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків:

в судовому засіданні встановлено, що 21 травня 1988 року за даними свідоцтва про одруження (серія І-СР № 074929), - сторони зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану Драбівського районного управління юстиції Черкаської області, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис № 8. Вказаний шлюб на даний час не розірваний.

За час перебування у шлюбі, сторонами було придбано, на підставі договору купівлі-продажу від 27 листопада 1990 року, 21/50 частку домоволодіння у м. Черкаси, по пров. Тельмана (вул. Братів Чучупаків), 24, що розташований на земельній ділянці, площею 551 кв.м. Вказаний договір купівлі-продажу посвідчено державним нотаріусом Другої черкаської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 2-5924. Правовстановлюючі документи оформлені на ім’я - ОСОБА_3.

Крім того, відповідно до даних висновку експерта, за результатами проведення незалежної оцінки житлового будинку з надвірними спорудами, ринкова вартість 21/50 частини житлового будинку, загальною площею 157,9 кв.м., житловою площею 66,9 кв.м. з надвірними спорудами, що розташований за адресою: вул. Братів Чучупаків, буд. 24, м. Черкаси, Черкаська область, станом на 15 лютого 2018 року становить 176 737 грн. 00 коп., без урахування ПДВ.

Враховуючи, що підтвердити наявність у позивача прав на спірне домоволодіння в документальній формі вона не має можливості, оскільки, право власності на вищевказане домоволодіння зареєстроване за відповідачем, тому вона звернулась до суду із зазначеним позовом.

Тож, спір між сторонами виник з правовідносин щодо майнових прав подружжя на майно, набуте у шлюбі, яке регулюється нормами Конституції України, Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України).

Як визначено статтею 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в т.ч. припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.ч.1, 2, 3, 4 ст. 13 Цивільного кодексу України). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які зазначені вище, суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч. 6 ст. 13 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст .2, ч. 9 ст. 7 Сімейного кодексу України, сімейні майнові відносини між подружжям регулюються нормами Сімейного кодексу України на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 22 КЗпШ УРСР, в редакції яка діяла на час придбання сторонами нерухомого майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного

заробітку.

За положеннями статті 60 Сімейного кодексу України майно (в редакціїї, що діє з 01.01.2004р.), набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (ст. 368 ЦК України).

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом (ст. 369 ч.ч.1, 2 ЦК).

Між тим, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Отже, при визначенні права спільної сумісної власності подружжя на майно встановленню підлягають не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя (висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 07.09.2016 у справі №6-801цс16; від 12.10.2016 у справі №6-846цс16; від 07.12.2016 у справі №6-1568цс16).

Визначаючи джерело походження коштів, за які було придбане майно, що є об’єктом поділу між сторонами, суд бере до уваги пояснення позивача про те, що спірне домоволодіння було придбане за спільні кошти подружжя, а відтак і набуте за них майно є об’єктом спільною сумісної власності подружжя і підлягає розподілу між сторонами.

Під час судового розгляду справи, жодних доказів про те, що спірне нерухоме майно було придбане не за спільні кошти подружжя (сторони по справі), відповідачем не надано.

Відповідно до вимог ст. 61 Сімейного кодексу України, об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Крім того, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного кодексу України).

Статтею 65 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

Як зазначено у ст. 69 Сімейного кодексу України, - дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. При цьому, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ст. 68 Сімейного кодексу України).

У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 Сімейного кодексу України).

Судом встановлено, що на час розгляду справи, сторони продовжують перебувати у шлюбі.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 Цивільного кодексу України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п. 22 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», в частині, що не суперечить нормам чинного законодавства, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного кодексу України та ст. 372 Цивільного кодексу України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Пунктом 23 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 Сімейного кодексу України, ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 Цивільного кодексу України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Беручи до уваги презумпцію статусу майна, набутого подружжям за час перебування їх у шлюбі, в контексті спірних правовідносин даної справи, судом не встановлено обставин, які б спростували презумпцію того, що нерухоме майно не є об’єктом спільної сумісної власності сторін. За таких обставин, таке майно підлягає поділу між сторонами.

На основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог у повному обсязі, а саме,- необхідно визнати 21/50 частки домоволодіння № 24, що по вул. Братів Чучупаків в м. Черкаси, що придбана за договором купівлі-продажу від 27.11.1990, який посвідчений державним нотаріусом Другої черкаської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 (зареєстровано в реєстрі за №2-5924), - об’єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3. Крім того, необхідно припинити право власності ОСОБА_3 на 21/50 частки домоволодіння № 24 за вказаною адресою та визнати за сторонами право власності за кожним з них по 21/100 частки цього домоволодіння з відповідною часткою надвірних споруд.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 57, 60, 61, 63, 67-71 Сімейного кодексу України, правовими висновками Верховного Суду України, ст. 325 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 19, 77-81, 274, 280, 281, 259, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати 21/50 частки домоволодіння № 24, що по вул. Братів Чучупаків в м. Черкаси, що придбана за договором купівлі-продажу від 27.11.1990р., який посвідчений державним нотаріусом Другої Черкаської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 (зареєстровано в реєстрі за №2-5924), - об»єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3, 03.09.1967р. народження (код відсутній, НОМЕР_1, зареєстрований: ІНФОРМАЦІЯ_1 (вул. Братів Чучупаків), 24) та ОСОБА_1, 08.03.1967р. народження (код НОМЕР_2, НОМЕР_3, зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_1 (вул. Братів Ччупаків), 24).

Припинити право власності ОСОБА_3, 03.09.1967р. народження (код відсутній, НОМЕР_1, зареєстрований: ІНФОРМАЦІЯ_1 (вул. Братів Чучупаків), 24) на 21/50 частки домоволодіння №24, що по вул. Братів Чучупаків у м. Черкаси та визнати за ОСОБА_1, 08.03.1967р. народження (код НОМЕР_2, НОМЕР_3, зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_1 (вул. Братів Чучупаків), 24) та за ОСОБА_3, 03.09.1967р. народження (код відсутній, НОМЕР_1, зареєстрований: ІНФОРМАЦІЯ_1 (вул. Братів Чучупаків), 24) право власності за кожним по 21/100 частки домоволодіння №24, що по вул. Братів Чучупаків у м. Черкаси з відповідною часткою надвірних споруд.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд- якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 20 червня 2018 року.

Головуючий: ОСОБА_5