Постанова № 74919423, 29.01.2018, Попаснянський районний суд Луганської області

Справа №423/3612/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2018 року

Попаснянський районний суд Луганської області у складі:

головуючого - судді Архипенко А.В. за участю секретаря судових засідань Іваненко С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Попасна цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління пенсійного Фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в обґрунтування якого зазначила наступне. Позивачка з 2014 року здобула право на отримання пенсії за віком. До липня 2014 року позивачка перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м.Красний Луч Луганської області. Відповідно до ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", позивачка є внутрішньо переміщеною особою. З серпня 2016 року позивачка ОСОБА_2 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Попасна Луганської області. Однак, з квітня 2017 року відповідач перестав виплачувати позивачу належну йому пенсію. В травні 2017 року вона подала заяву до відповідача про поновлення виплати пенсії. Повторно, 14.11.2017 року письмово звернулась до відповідача з питання поновлення нарахування та виплати пенсії.

05.12.2017 року вона отримала відповідь відповідача, в якій було зазначено, що виплату пенсії призупинено у зв"язку з інформацією Держприкордонслужби України. Згідно портоколу № 45 від 30.05.2017 року у поновленні виплати пенсії відмовлено, оскільки міце фактичного проживання не підтверджено.

В поданому позові позивачкуа зазначає, що законодавство України передбачає, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо-переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України. Таких підстав для припинення виплати пенсій, як відсутність за місцем проживання, вищенаведеними законами не передбачено. Однак, відповідач призупинив пенсію у зв'язку з тривалою відсутністю за місцем проживання. У зв'язку з цим позивачка просить про наступне:

- визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з 01 квітня 2017 року;

- зобов"язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області здійснити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 01 квітня 2017 року;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської областіподати звіт про виконання судового рішення по справі протягом місяця з часу закінчення строку на апеляційне оскарження, а у випадку апеляційного оскарження та залишення в силі рішення суду першої інстанції, протягом місяця з часу проголошення судового рішення апеляційним судом;

- негайно звернути до виконання в межах суми стягненя за один місяць після проголошення рішення по справі.

Позивачка просила суд розглянути справу без участі її, на задоволенні позову наполягає.

З боку відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задовленні адміністративного позову ОСОБА_2 з наступних підстав. Виплата пенсії провадилась позивачці з 01.03.2016 року по 01.04.2017 року. На підставі інформації Державної пиркордонної служби про тривалу відсутність з 01.04.2017 року виплату пенсії ОСОБА_2 було призупинено. 10.05.2017 року ОСОБА_2 звернулась до УПФУ з заявою про поновлення виплати пенсії і з цієї підстави її було включено до списку № 85 від 12.05.2017 року та направлено до УСЗН Попаснянської районної державної адміністрації для перевірки фактичного місця проживання як внутрішньо переміщенї особи. Згідно протоколу № 45 від 30.05.2017 р. засідання районної комісії х питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та робочої групи для перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_2 було відмовлено в відновленні виплат пенсії через відсутність її за місцем проживання. Повторно з заявою на поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 до УПФУ в Попаснянському районі не зверталась. На звернення ОСОБА_2 на Урядову "гарячу лінію" з питання причини призупинення виплати пенсії Головним управління Пенсійного фонду України в Луганській області було надано письмову відповідь 05.12.2017 р.

Представник відповідача вказує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", визначено, що призначення (поновлення) пенсій внутрішньо переміщеним особам або відбуватися тільки після перевірки фактичного місця проживання, яке вказано в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за зверненням органів, що здійснюють соціальні випрлати, протягом 15 робочих днів з дня надходження зверненя, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.

Суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, до липня 2014 року перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м.Красний Луч Луганської області та отримувала пенсію за віком. В грудні 2016 року ОСОБА_2 було прийнято та постановлено на облік до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (згідно інформаціі Пенсійного фонду). Рішенням № 45 від 30.05.2017 року ОСОБА_2 відмовлено у відновленні соціальних виплат у зв'язку тим, що місце фактичного проживання не підтверджено за адреосю: АДРЕСА_1. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.

Як вбачається із протоколу № 45 від 30.05.2017 року ОСОБА_2 було відмовлено в відновленні виплати пенсії через відсутність її за місцем проживання (згідно довідки від 16.08.2016 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а саме АДРЕСА_1). При цьому суд зазначає, що наявність рішення Комісії про відмову у поновлені виплати пенсії позивачу, не є беззаперечною підставою для припинення виплати пенсії позивачу, оскільки пенсійний фонд мав права припиняти виплату пенсії позивачу тільки після прийняття пенсійним органом відповідного рішення про її припинення, і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.

При цьому, при винесенні рішення не може бути застосований пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з врахуванням також приписів Закону № 1706-VII.

Так, цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

В той же час, Закон № 1706-VII не встановлює жодних випадків для припинення виплати пенсії. Більш того, ані цей Закон, ані будь-який інший закон не встановлює таку підставу для припинення виплати пенсії, як скасування відсутність за фактичним місцем проживання, дії довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо.

Крім того, суд зазначає наступне.

Верховний суд України 6 жовтня 2015 року ухвалив постанову по справі № 608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія. Тут слід зазначити, що таке рішення суд ухвалив у справі за переглядом судових рішень стосовно спору про припинення виплат особі, яка постійно проживає за кордоном. Між тим, важливим залишається загальний принцип, висвітлений в цьому рішенні, який пов'язаний із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та проголошує непохитність права людини щодо володіння своєю власністю. Цей принцип безпосередньо висвітлений у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, де поважний суд встановив порушення Конвенції у разі залежності на отримання пенсії від місця проживання особи.

Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

В якості джерела міжнародного права національні суди України повинні посилатися на рішення Європейського суду з прав людини в справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", де поважний суд встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території (в даному випадку - Придністров'я), вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, до вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи застосовується той закон, під час чинності якого вони здійснюються.

Відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Встановлені у справі обставини дають підстави для висновку про те, що у відповідача не було законних підстав для припинення виплати пенсіїЛуценко В.О. з 1 квітня 2017 року, тобто його дії щодо припинення виплати пенсії та бездіяльність у не здійсненні передбачених законом заходів для нарахування та виплати позивачу пенсії є протиправними, а рішенням таким, що підлягає скасуванню.

Зазначене порушене право, із урахуванням ч. 2 ст. 11 КАС України, підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання відповідача відновити (поновити) з 01 квітня 2017 року нарахування і виплату пенсії позивачці та виплатити виниклу заборгованість з виплати пенсії.

Стосовно вимоги позивача зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення по цій справі протягом місяця з часу закінчення строку на апеляційне рскарження, а у випадку апеляційного оскарження та залишення в силі рішення суду першої інстанції, протягом місяця з часу проголошення судового рішення апеляційним судом суд важає, що у задоволенні цієї вимоги належить відмовити, тому що суд не має права вирішвати будь-які вимоги наперед, жо цьогож така вимога не стосується будь-якого порушеного права позивача.

За приписами ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір за звернення до суду в даному проваджнні підлягає стягненню з Управління Пенсійного фонду у Попаснянському районі Луганської області на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Щодо вимог позивачки про негайне звернення до виконання даного рішення - суд вважає таку вимогу наобгунтованою, тому що згідно положень ст.371 КАСУ - не передбачає негайного виконання в даному випадку.

Керуючись ст.ст. 257-263, 293,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління пенсійного Фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області щодо припинення, з 01 квітня 2101 року, виплати пенсії ОСОБА_2, 1945 року народження (ІПН НОМЕР_1) .

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2, 1945 року народження (ІПН НОМЕР_1) з 01 квітня 2017 року на поточний рахунок № 26252000368180 в ТВБВ № 10012/087 філії - ЛОУ АТ «Ощадбанк» МФО 304665, код банку 09304612.

В задоволенні іншої частини адміністративного позову - відмовити.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області судові витрати у сумі 320 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення або з дня отримання копії судового рішення до Донецького апеляційного адміністративного суду через Попаснянський райсуд.

Суддя Попаснянського районного суду А.В.Архипенко