Постанова № 74914020, 19.06.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4276/18

Номер справи місцевого суду: 523/12010/17

Головуючий у першій інстанції Бабаков В. П.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Калараша А.А., Погорєлової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства страхова компанія «Галицька», ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування, стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, -

В С Т А Н О В И Л А:

В серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства страхова компанія «Галицька», ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування, стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства страхова компанія «Галицька» на користь ОСОБА_2 3081грн. 71коп. недоплаченого страхового відшкодування, 640 грн. судового збору, всього 3721грн. 71коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1000 грн. франшизи, 3000 грн. моральної шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу, 640 грн. судового збору, всього 4640 грн. В решті вимог - відмолено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2018 року в частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити заявлені вимоги про стягнення матеріальної шкоди у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, рішення суду фактично оскаржується лише в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення матеріальної шкоди завданої ДТП в сумі 5411,04 грн. в іншій частині рішення суду не оскаржено і тому в апеляційному порядку не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3) не відповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою в сумі 5411,08 грн., суд першої інстанції виходив з того, що завдану позивачці внаслідок ДТП матеріальну шкоду через пошкодження автомобіля повинна відшкодувати СК «Галицька», в якій було застраховано цивільно-правову відповідальність відповідача.

Проте погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

24.01.2017 року в м. Одесі по вул. Коблевській, 46 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «VW Cross Touran», державний номер НОМЕР_1, під керуванням позивачки, який на момент дорожньо-транспортної пригоди було припарковано по вул.. Коблевській та автомобіля «Toyota Corolla», державний номер НОМЕР_2, під керуванням відповідачки ОСОБА_3

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «VW Cross Touran», державний номер НОМЕР_1, який належить чоловіку позивачки та на відшкодування шкоди завданої пошкодженням якого має право позивачка згідно довіреності, отримав механічні пошкодження, та згідно висновку товарознавчого дослідження розмір відновлюваного ремонту автомобіля становить 19160 грн. 82 коп., а реальні витрати на ремонт склали 20286 грн. 64 коп.

Винуватцем вказаної дорожньо-транспортної пригоди є відповідачка ОСОБА_3 яка не заперечувала своєї вини у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

На забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована в ПрАТ СК «Галицька».

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).

До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик.

При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов'язком боржника (особи, яка завдала шкоди).

Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди.

Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди) не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування. Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на зазначене право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов'язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика та одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

У справі, яка переглядається, установивши, що позивач враховуючи недостатність страхового відшкодування для повного відшкодування завданої шкоди звернувся до суду з позовом окрім страховика також і до особи, яка завдала шкоди, й просив стягнути з неї різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), суд разом з тим не забезпечив реалізації абсолютного права позивача на відшкодування шкоди на підставах, передбачених законом (статтею 1192 ЦК України).

Отже, потерпілий, як кредитор вільно, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика (МТСБУ), у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика (МТСБУ) та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України в постанові від 14 вересня 2016 року в справі № 6-725цс16.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як вбачається з акту виконаних робіт, складеного ТОВ «Автомобільний дім» від 10.04.2017 року до заказ-наряду АдЗН701065 фактичний розмір відновлювального ремонту сплачений позивачем становить 20286,64 грн.

Розмір страхового відшкодування без врахування франшизи (частини страхового відшкодування, яка не покривається страховиком) становить 13 875 грн. 60 коп.

Різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) складає 6 411,04 грн., з яких 1000 грн. становить частина страхового відшкодування, яка не покривається страховиком, тобто франшиза.

Проте, встановивши вказані обставини та справедливо стягнувши з заподіювача шкоди франшизу у розмірі 1000 грн., суд першої інстанції разом з тим безпідставно відмовив у задоволенні решти вимог про стягнення матеріальної шкоди фактично завданої позивачу в сумі 5411,04 грн.. пославшись на необхідність сплати цієї суми страховиком не врахувавши, що страхове відшкодування страховиком виплачене у відповідності до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у повному обсязі з урахуванням фізичного зносу. Обов`язок відшкодування різниці між виплаченим страховим відшкодуванням та фактичним розміром шкоди завданої потерпілому покладається на заподіювача шкоди, а не на страховика.

При таких обставинах, рішення суду в оскаржуваній частині не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою у вигляді фактичної вартості відновлювального ремонту, сплаченої позивачем в сумі 5411 грн. 04 коп., в задоволенні якої районним судом було відмовлено.

Апелянт не будучи згодним з рішення суду першої інстанції, який у відшкодування матеріальної шкоди стягнув 1000 грн. франшизи та відмовив у решті вимог на суму 5411,04 грн., просив рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення вимог у повному обсязі - на суму 6411,04 грн.

Проте, судова колегія вважає, що немає підстав для скасування рішення суду в частині стягнення франшизи 1000 грн.

Разом з тим судова колегія погодилась з обгрунтованістю доводів апеляційної скарги про стягнення суми матеріальної шкоди у задоволенні якої судом першої інстанції було безпідставно відмовлено - 5411 грн.04 коп. В цій частині судова колегія ухвалила нове судове рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 зазначеної суми.

Тому апеляційна скарга задовольняється частково.

У відповідності до ст. 141 ч. 13 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи наведене, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги в сумі 960 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2018 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди завданої ДТП в сумі 5411,04 грн. - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Cтягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду завдану дорожньо-транспортною пригодою в сумі 5411 грн. 04 коп.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 франшизи - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 960 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 23.06.2018 року

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.А. Калараш

С.О. Погорєлова