Постанова № 74913299, 11.06.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/2567/14 Головуючий у 1 інстанції: Городецька Л.М.

Провадження № 22-ц/783/3769/17 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар - Юзефович Ю.І.,

з участю - представника апелянта Тацишин І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості з спадкоємців,-

в с т а н о в и л а :

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Райффайзен Банк Аваль» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості із спадкоємців.

В обгрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що 13.11.2007 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7 було укладено Кредитний договір №010/08-3/3315/в, згідно з умовами якого Банк надав Боржнику кредит у сумі 300 000,00 доларів США строком до 12.11.2017 року. У забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між банком та ОСОБА_8 було укладено Договір поруки №010/08-3/3315/в/1 від 13.11.2007 року та Додатковий договір від 24.02.2009 року до Договору поруки, згідно з яким поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати по зобов'язаннях боржника - ОСОБА_7, які виникають з умов кредитного договору та всіх додаткових угод, що були укладені до нього, в повному обсязі цих зобов'язань. Львівською обласною дирекцією АТ «Райффайзен Банк Аваль» отримано копію Свідоцтва про смерть ОСОБА_8, що була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 47 років. ОСОБА_5 - чоловік покійної та ОСОБА_6 - її дочка, є спадкоємними ОСОБА_8, які до дня її смерті проживали разом з нею та були співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1. Враховуючи вищенаведене, просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість та судові витрати.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2014 року відмовлено в задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості з спадкоємців.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2014 року оскаржив ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", подавши апеляційну скаргу.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 12 березня 2015 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості з спадкоємців - задоволено.

Вирішено стягнути із спадкоємців ОСОБА_8 - ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль» заборгованість в сумі 309 870 доларів 16 центів США в межах вартості успадкованого майна.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_9 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Львівської області від 12 березня 2015 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

А відтак, розглядається апеляційна скарга ПАТ "Райффайзен Банк Аваль» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2014 року.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт покликається на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у відповідності до законодавства є спадкоємцями першої черги після смерті поручителя ОСОБА_8, постійно проживали з спадкодавцем ОСОБА_8 на час відкриття спадщини, не відмовилися від прийняття спадщини шляхом подання заяви, а отже, вищевказані особи є такими, які фактично прийняли спадщину, а відтак позивач має право вимоги до спадкоємців про стягнення заборгованості за кредитним договором, розмір якої встановлено рішенням суду про солідарне стягнення заборгованості з боржника та поручителя.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та ухвалив незаконне рішення про відмову у позові.

Просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з»явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у разі смерті поручителя (крім випадків майнової поруки), а також сутності поруки, як особистого зобов'язання відповідати за належне виконання основного зобов'язання, спадкоємці поручителя не є солідарними боржниками за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 листопада 2007 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір №010/08-3/3315/в, згідно з умовами якого банк надав боржнику кредит у сумі 300 000,00 доларів США строком до 12.11.2017 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_8 було укладено договір поруки №010/08-3/3315/в/1 від 13.11.2007 року та додатковий договір від 24.02.2009 року до договору поруки, згідно з яким поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати по зобов'язаннях боржника ОСОБА_7, які виникають з умов кредитного договору та всіх додаткових угод, що були укладені до нього, в повному обсязі цих зобов'язань. У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору та договору поруки банк звернувся до Галицького районного суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника та поручителя.

24 вересня 2010 року Галицьким районним судом м. Львова було винесено рішення по справі № 2- 265/2010, яким позов банку задоволено повністю та стягненно солідарно з боржника та поручителя заборгованість за кредитним договором станом на 23.06.2009 року в сумі 309870,16 доларів США та 1950 грн. судових витрат.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статті 1216, 1218 ЦК України передбачають, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 2 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Як вбачається з копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 47 років.

Статтею 1281 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

З матеріалів спадкової справи №408/2011, заведеної Першою Львівською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається наступне.

26 серпня 2011 року банком на адресу Першої Львівської державної нотаріальної контори направлено претензію кредитора щодо повідомлення про спадкоємців ОСОБА_8.

Згідно з відповіді Першої Львівської державної нотаріальної контори від 30 серпня 2011 року спадкоємці померлої до нотаріальної контори не звертались.

З витягів зі спадкового реєстру вбачається, що у спадковому реєстрі відсутня будь - яка інформація щодо спадкових справ, заповітів, спадкових договорів у зв'язку з відкриттям спадкової справи після смерті ОСОБА_8.

Крім того, в матеріалах спадкової справи відсутні й будь-які відомості про спадкоємців померлої ОСОБА_8.

Згідно з ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Як роз'яснено у п. 32 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника (ст. ст. 553-554 ЦК України), а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника, якщо таке зазначено у договорі поруки.

Відповідно до ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, а згідно зі ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає. Таким чином, на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов'язку щодо виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксоване в тому числі у договорі поруки.

Разом з тим, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 23 грудня 2013 року звільнено з-під арешту квартиру АДРЕСА_1 згідно із Законом, констатуючи у рішенні, що сутність поруки - забезпечення належного виконання кредитного договору, договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, окрім сторін за договором, порука - це особисте зобов'язання, яке припиняється смертю боржника (поручителя), спадкоємці поручителя не є солідарними боржниками за кредитним договором.

У ч. 2 п. 25 Постанови №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства про вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин.» від 30 березня 2012 р. роз»яснено, що порука є способом забезпечення виконання зобов'язання (ст. 553 ЦК), договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором.

При цьому, згідно роз'яснень, наданих у п. 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у разі смерті поручителя (крім випадків майнової поруки), враховуючи положення ст. 607, ч. 1 ст. 608 ЦК України, а також сутності поруки, як особистого зобов'язання відповідати за належне виконання основного зобов'язання, спадкоємці поручителя не є солідарними боржниками за кредитним договором.

Зважаючи на те, що порука у спірних правовідносинах не є майновою, а фінансовою, враховуючи наведені норми права та роз'яснення, колегія суддів вважає, що висновок суду про безпідставність позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 відповідає вимогам закону, а відтак є вірним.

Крім того, на виконання вимог ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року колегією суддів апеляційного суду було витребувано копію спадкової справи з Першої державної нотаріальної контори після смерті ОСОБА_8 та з'ясовано, що матеріали спадкової справи не містять відомостей про коло спадкоємців ОСОБА_8, інформації про отримання будь-ким з відповідачів у спадок майна після смерті поручителя, його вартість та частки спадкоємців у спадковому майні.

Належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апелянтом не представлено.

За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом, а відтак підстав для скасування ухваленого у справі рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2014 року та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Райффайзен Банк Аваль» - залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2014 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 червня 2018 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.