Рішення № 74910783, 21.06.2018, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/3159/16-ц

Провадження № 2/192/17/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.06.2018 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Щербини Н. О.,

за участю секретаря судового засідання – Савчукової В. В.

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника відповідачів – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Солоне в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом кредитної спілки «СОЮЗ-ДНІПРО» до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 15 листопада 2016 року звернувся до суду з позовом до відповідачів про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 12 вересня 2013 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №2423/13 про надання останній кредиту в сумі 27 676 гривень 00 копійок строком на 30 місяців, починаючи з 12 вересня 2013 року по 11 березня 2016 року, відповідно до умов якого позивач передав відповідачці грошові кошти зі сплатою за користування кредитом відсотків згідно умов договору, а відповідачка ОСОБА_3 зобов’язалася погашати заборгованість, яка складається з заборгованості по кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно в період з 10 по 16 число кожного місяця згідно з графіком погашення заборгованості по кредитному договору,

Позивач зазначає, що відповідачка зобов’язана була повернути 27 676 гривень 00 копійок, що є сумою кредиту, та проценти за користування кредитом, які розраховуються щомісячно при своєчасному внесенні платежів відповідно до п.4.1 кредитного договору із розрахунку 2,3% на залишок заборгованості за кредитом з наступного дня надання кредиту. За період своєчасного повернення кредиту фактично за кожен день користування кредитом було нараховано 6 544 гривні 77 копійок.

Відповідачкою ОСОБА_3 несвоєчасно та не у повному обсязі виконувались взяті зобов’язання, тому при несвоєчасному внесенні платежів по поверненню кредиту, позикодавець нараховує проценти за користування кредитом згідно п.4.4. кредитного договору за кожен день простроченого платежу, які склали 41 067 гривень 86 копійок.

Строк дії договору закінчився 11 березня 2016 року, але сума кредиту не погашена та складає 46 814 гривень 63 копійки, з яких: 11 575 гривень 35 копійок - заборгованість по кредиту, 35 239 гривень 28 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом з урахуванням прострочених платежів, нарахованих відповідно до п.4.4 договору.

Виконання зобов’язань відповідачки ОСОБА_3 за кредитним договором забезпечувалось згідно укладених 12 вересня 2013 року за №2423/13 договорів поруки, солідарною порукою фізичних осіб – відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_4. Відповідно до умов договорів поруки поручитель відповідає по зобов’язаннях позичальника за кредитним договором перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, що свідчить про те, що відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зобов’язалися перед позивачем відповідати солідарно з відповідачкою ОСОБА_3 у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов’язання за кредитним договором №2423/13 від 12 вересня 2013 року.

Відповідачка ОСОБА_3 не виконала взятих на себе зобов’язань по поверненню основної суми кредиту, внаслідок чого позивачем направлялися відповідачам письмові претензії про необхідність сплати заборгованості за кредитним договором, у відповідь на які кредит не було сплачено, у зв’язку з чим позивач змушений звернутися до суду з даним позовом до відповідачів як солідарних боржників про примусове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та відсотками.

Представники позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2 в судових засіданнях позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити. При цьому представники позивача вважали, що надані відповідачами квитанції не можуть підтверджувати факт внесення подвійних сум для погашення кредитних коштів, оскільки дати таких квитанцій не відповідають датам прибуткових касових ордерів, які оформлялися позивачем в якості доказу отримання грошових коштів від ОСОБА_3 Посилання відповідачів стосовно того, що вони здійснювали два рази на місяць погашення кредиту (згідно Графіку та достроково) вважали таким, що вводять суд в оману, оскільки, на думку представників позивача, відбувалося лише несвоєчасне оприбуткування грошових коштів, внесених ОСОБА_3 на погашення кредиту, а внесення відповідачкою кожного разу сум, які співпадали гривня в гривню та копійка в копійку з попереднім платежем – є досить сумнівним. Також просили суд врахувати те, що оскільки судом за клопотанням саме відповідачів було призначено проведення судової економічної експертизи, яка не була проведена через її не оплату відповідачкою, тому просили суд застосувати правила ст. 109 ЦПК України до фактів, які необхідно було встановити експертним шляхом.

Відповідачі та їх представник – ОСОБА_5 позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні. Посилалися на те, що відповідачі здійснювали оплату отриманого кредиту як згідно Графіку, так і достроково з метою уникнення нарахування штрафних санкцій. Тому вважають, що існує навіть переплата за спірним кредитним договором.

В якості свідків ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 пояснили суду, що отримали кредитні кошти на спільні потреби та здійснювали дострокове погашення кредиту, оскільки не бажали, щоб позивач нараховував штрафні санкції. Під час внесення коштів згідно Графіку, вони ставили свій підпис у відомостях позивача, а коли здійснювали дострокові оплати, то позивач видавав квитанції. Відповідачі підтвердили факт того, що кожен з них окремо здійснював дострокове погашення кредиту, а дати які зазначені в розрахунку заборгованості відповідають датам внесення коштів згідно Графіку. Наявні ж у них оригінали квитанцій, які мають інші дати, ніж у розрахунку заборгованості, видавалися саме на підтвердження дострокового погашення кредиту.

Справа розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки є малозначною.

Ухвалою від 05 грудня 2017 року призначено судову економічну експертизу, провадження у справі зупинено, а ухвалою від 10 травня 2018 року – провадження у справі поновлено.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, заслухавши свідків, дослідивши письмові докази, що маються у справі, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПКУкраїни суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Спірні правовідносини сторін регулюються положеннями ЦК України.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, а також сплата неустойки.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення зміну, або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст договору відповідно до ст. 628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Однією із різновидностей зобов’язання є кредитний договір, укладений між сторонами, який відповідно до ст. 629 ЦК України є обов’язковим до виконання сторонами.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачкою ОСОБА_7 12 вересня 2013 року було укладено кредитний договір №2324/13 (а.с.6-7) про надання останній кредиту в сумі 27 676 гривень 00 копійок терміном на 30 місяців зі сплатою за користування кредитом процентів нарахованих згідно п.4.1 цього договору, а також процентів, нарахованих згідно п.4.4 цього договору зі строком повернення кредиту до 11 березня 2016 року.

Відповідно до умов договору, позивач передав відповідачці грошові кошти у сумі 27 676 гривень 00 копійок згідно видаткового касового ордеру 12 вересня 2013 року (а.с.10), а відповідачка ОСОБА_3 зобов’язалася здійснювати погашення кредиту та відсотків за користування ним в строки та розмірі, обумовлені кредитним договором та графіком, шляхом внесення щомісячно готівки на ім’я позивача починаючи з вересня 2013 року та погасити кредит не пізніше 11 березня 2016 року (а.с.6 зворот), а у випадку неналежного виконання нею взятих на себе зобов’язань на першу вимогу позивача сплатити штрафні санкції, а зазначене свідчить про те, що договір між сторонами укладено відповідно до вимог ст.ст. 638, 639, 1054-1056-1 ЦК України.

Пунктом 4.4 кредитного договору передбачено, що при порушені позичальником строків сплати кредиту та процентів, вказаних в п.4.2 договору більше ніж на 15 календарних днів, то з 16 дня кредитодавець нараховує плату із рахунку 0,5 % на день від суми залишку за кредитом за кожний календарний день прострочення. Пунктом 3.1. кредитного договору передбачено право кредитодавця вимагати дострокове повернення кредиту та сплату процентів у разі затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць (а.с.6 зворот).

Оскільки відповідачка ОСОБА_3 порушила строки сплати кредиту та відсотків більш ніж на 15 календарних днів, то позивач здійснив розрахунок суми позову у відповідності до умов кредитного договору, про що свідчить розрахунок заборгованості (а.с.5).

Судом було встановлено, що згідно розрахунку заборгованості (а.с.5) відповідачкою ОСОБА_3 несвоєчасно та не у повному обсязі виконувались взяті зобов’язання, у зв’язку з чим станом на день подачі позивачем позову до суду заборгованість за кредитним договором складає по кредиту – 11 575 гривень 35 копійок та 35 239 гривень 28 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом з урахуванням прострочених платежів, нарахованих відповідно до п.4.4 договору.

Посилання відповідачів щодо неправомірності нарахування заборгованості після 11 березня 2016 року не приймаються судом, оскільки після вказаної дати позивачем було здійснено нарахування лише відсотків за несвоєчасне повернення кредиту згідно п. 4.4. кредитного договору, а ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Стосовно посилань відповідачів щодо неправильності нарахування заборгованості та фактично щодо наявності переплати за спірним договором, суд посилається на наступне.

Згідно наданих позивачем прибуткових касових ордерів (а.с.199-219) відповідач здійснила 21 платіж на погашення заборгованості, які враховані у розрахунку заборгованості. Дата прибуткового касового ордеру збігається з датою зарахування зазначених в них сум у розрахунку заборгованості (а.с.5, 199-219).

Оцінюючи в якості доказів дострокової, а фактично згідно посилань відповідачів подвійної оплати згідно 14–ти квитанцій на загальну суму 16 935 гривень (а.с.89-91), суд посилається на те, що частина квитанцій не містить посилань на спірний договір, оскільки мають різний номер, а дата їх видачі не відповідає даті зарахування платежів у розрахунку заборгованості, а також не відповідає даті виписування касових ордерів.

Суд зазначає, що не може прийняти вказані квитанції в якості належного та допустимого доказу здійснення подвійного погашення заборгованості, оскільки допитані в якості свідків відповідачі пояснювали суду, що кожен з них окремо здійснював дострокову оплату кредиту та отримував відповідну квитанцію, проте всі квитанції виписані на ім’я ОСОБА_3, тобто ОСОБА_3, а квитанції на прізвище ОСОБА_6 та ОСОБА_4 – відсутні, що викликає сумніви суду у правдивості показань відповідачів та на думку суду зводиться до їх бажання запевнити суд у відсутності заборгованості за спірним договором.

Крім того, ухвалою суду від 05 грудня 2017 рок за клопотанням відповідачів було призначено проведення судової економічної експертизи (а.с.150-151) на вирішення якої було поставлено, зокрема питання щодо правильності здійснення розрахунку заборгованості по тілу кредиту та по відсоткам за кредитним договором №2423/13 від 12 вересня 2013 року згідно величин проведених платежів, вказаних в наданих до суду первинних бухгалтерських документах та за умов величини: платіжних періодів й сум сплаченої заборгованості – зазначених у розрахунку заборгованості за кредитним договором, проведеного позивачем.

Однак експертиза не була виконана саме через її не оплату з боку ОСОБА_3 (а.с.161, 163, 170). Суд не приймає до уваги посилання представника відповідачів стосовно того, що не оплата була здійснена через ненадання документів з боку позивача, оскільки кожна сторона зобов’язана виконувати покладені на неї судом обов’язки, а ухвалою від 05 грудня 2017 року на ОСОБА_3 був покладений обов’язок з оплати експертизи, а не обов’язок аналізувати надані експерту сторонами документи та можливість проведення експертизи.

Статтею 109 ЦПК України передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Оскільки судова експертиза не була проведена саме через її не оплату відповідачкою, тому суд вважає що ОСОБА_3 ухилилася від її проведення, а тому суд визнає факт правильності нарахування заборгованості за спірним кредитним договором та не приймає доводи відповідачів щодо подвійної оплати. Крім того, на підтвердження правильності розрахунку заборгованості також свідчить факт врахування позивачем здійснених відповідачкою оплат, навіть за відсутності у самих відповідачів доказів таких оплат, наприклад на суму 5000 гривень. Позивачем було враховано погашення кредиту на вказану суму, проте відповідачі не надали суду докази здійснення такої оплати.

На підставі викладеного суд вважає, що існують правові підстави для стягнення заборгованості за спірним договором в сумі 46 814 гривень 63 копійки.

Під час розгляду справи було встановлено, що виконання умов кредитного договору забезпечувалось солідарною порукою фізичних осіб – відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (а.с.8,9), шляхом укладання окремих договорів поруки з кожним поручителем.

Відповідно до умов таких договорів, поручитель відповідає по зобов’язаннях за кредитним договором перед кредитором у тому ж обсязі і на тих же умовах, що і боржник, що свідчить про те, що відповідачі, кожен з них окремо, зобов’язалися перед позивачем відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов’язання за кредитним договором №2324/13 від 12 вересня 2013 року.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником, а у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

На підставі зазначеного, суд у відповідності до ст.ст. 611,615 ЦК України вважає необхідним солідарно стягнути з відповідачів борг по укладеному між сторонами кредитному договору, оскільки до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов’язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Згідно ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов’язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

В той же час суд вважає, що підстави для одночасного солідарного стягнення заборгованості з основного боржника та поручителів - відсутні, оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_4 О М. між собою не є солідарними боржниками у зв’язку з укладанням з кожним з них окремого договору поруки. Тому суд вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, суд оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, з точки зору їх достатності і взаємного зв'язку у їх сукупності, вважає, що підстави для відмови в задоволенні позову відсутні.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Таким чином, у зв’язку із частковим задоволенням позову, витрати по справі покладаються на відповідачів в рівних частках.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 109, 133, 141, 247, 258,259, 263-265, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов кредитної спілки «СОЮЗ-ДНІПРО» до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 (52400, АДРЕСА_1, РНОКПО – НОМЕР_1) та ОСОБА_6 ((52400, АДРЕСА_1, РНОКПО – НОМЕР_2), а також солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (52400, смт Солоне, Солонянського району Дніпропетровської області, вул. Строменко, буд., РНОКПО – НОМЕР_3) на користь кредитної спілки «СОЮЗ-ДНІПРО» (4900, м. Дніпро, вул. Воскресенська, буд. 49, код ЄДРПОУ – 33274256) заборгованість за кредитним договором №2423/13 від 12 вересня 2013 року в розмірі 11 575 (одинадцять тисяч п’ятсот сімдесят п’ять) гривень 35 копійок та заборгованість по процентам за прострочення платежів в розмірі 35 239 (тридцять п’ять тисяч двісті тридцять дев’ять) гривень 28 копійок, а всього 46 814 (сорок шість тисяч вісімсот чотирнадцять) гривень 63 копійки.

В задоволенні іншої частини позову про солідарне стягнення заборгованості – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 на користь кредитної спілки «СОЮЗ-ДНІПРО» судові витрати по сплаті судового збору по 459 (чотириста п’ятдесят дев’ять) гривень 34 копійки з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення безпосередньо до Апеляційного суду Дніпропетровської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 25 червня 2018 року.

Головуючий: суддя Н. О. Щербина