Рішення № 74909355, 18.06.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/8366/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2018 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді – Радченка В.Є.

при секретарі – Сидорак М.А.

з участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представників відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові справу за адміністративним позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 (79040, м.Львів, вул. Патона, 6а/84) до Львівської міської ради (79000, м.Львів, пл. Ринок,1), Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради (79006, м.Львів, вул. Липинського, 11) про зобов’язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування розпорядження,–

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду із адміністративним позовом про зобов’язання Львівської міської ради включити до Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Шевченківському районі м.Львова тимчасову споруду за адресою м.Львів, проспект В.Чорновола, 101 із вказанням її власником Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (Додаток 1 до ухвали міської ради №1568 від 02.03.2017 року) і визнання протиправним та скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 08.11.2017 року №578.

В обгрунтування заявленого позову ФОП ОСОБА_4 зазначає, що їй належить тимчасова споруда, що розташована за адресою: м.Львів, проспект В.Чорновола, 101.

Вказана тимчасова споруда встановлювалась у повній відповідності з «Положенням про порядок розміщення тимчасових споруд» та «Комплексною схемою розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові», затвердженими ухвалою Львівської міської ради від 20.03.2014 року №3190. Зокрема, згідно з п.233 Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Шевченківському районі м.Львова Додатку 2 до зазначеної ухвали, відомості про споруду були внесені до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд.

15 грудня 2014 року на підставі вказаної ухвали між Львівською міською радою та позивачем укладено Договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:07:001:0019, площею 0,0020 га для розміщення згаданої тимчасової споруди. Термін дії даного договору згідно з п.8 встановлювався до 30 грудня 2014 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року у справі №813/6520/14, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 року визнано протиправною та скасовано ухвалу Львівської міської ради від 20.03.2014 року №3190 «Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові» в частині ухвалення п.1.1., 1.2., 2, 4, 5 ухвали, а також додатків до ухвали №1, №№ 2-15.

Тому ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 року №4526 затверджено нове «Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові» та «Комплексну схему розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові». Також 23.04.2015 року було прийнято ухвалу №4527 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м.Львова», якою продовжено на 2 роки до 30.12.2016 договори оренди землі та конструктивних елементів благоустрою для розміщення тимчасових споруд, перелічених у відповідних додатках. При цьому формування переліків малих архітектурних форм, які увійшли до нової Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові і відповідно яким продовжено дію договорів оренди здійснювалось самостійно Львівською міською радою без будь-яких звернень суб’єктів господарювання.

Належна позивачеві тимчасова споруда також автоматично увійшла до нової Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд (п.165 Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Шевченківському районі м.Львова Додатку 2Р-З до ухвали Львівської міської ради від 23.04.2015 року №4527).

20.07.2015 року між позивачем і Львівською міською радою було укладено додаткову угоду до згаданого вище Договору оренди земельної ділянки, якою: змінено нормативну підставу укладення договору у зв’язку із прийняттям Відповідачем-1 23.04.2015 рокуухвал №4526 та №4527; змінено нормативну грошову оцінку земельної ділянки та розмір орендної плати; продовжено термін дії договору до 30.12.2016 року.

В подальшому 21 жовтня 2015 року Позивачем отримано паспорт прив’язки тимчасової споруди, що включає Схему розміщення споруди та ескізи фасадів.

Таким чином суд погоджується з твердженням позивача, що ним отримано всі необхідні дозвільні документи, для розміщення тимчасової споруди.

Ухвалою Львівської міської ради від 02.03.2017 №1613 внесено зміни до «Порядку розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові». Відповідно до вказаних змін розміщення тимчасових споруд здійснюється виключно на підставі договору оренди конструктивних елементів благоустрою, що укладається з управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.

Також 02.03.2017 року Львівською міською радою прийнято ухвалу №1568 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м.Львова», якою припинено чинність ухвали Львівської міської ради від 23.04.2015 №4527 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м.Львова» та продовжено термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах, що розміщені на території м.Львова, до 31.05.2018 року згідно з додатком 1. Встановлено, що після завершення зазначеного у пункті 1 цієї ухвали терміну, у разі відсутності зауважень щодо розміщення тимчасових споруд та наявності всіх документів на їх встановлення, передбачених ухвалою міської ради від 23.04.2015 №4526 «Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові», термін здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах продовжується до 31.05.2020 року.

Як і в попередньому випадку з ухвалою №4527 від 23.04.2015 року, формування переліків тимчасових споруд, які увійшли до нової Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові і відповідно яким продовжено дію договорів оренди здійснювалось самостійно Львівською міською радою без будь-яких звернень суб’єктів господарювання.

Тобто, для потрапляння конкретної тимчасової споруди до останнього діючого переліку споруд, які увійшли до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові жодного волевиявлення суб’єкта господарювання не було потрібно.

Зі змісту ухвали №1568 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м.Львова» від 02.03.2017 рокувбачається, що належна Позивачеві тимчасова споруда, розташована за адресою м.Львів, пр.Чорновола, 101, не включена до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові, що позбавляє позивача можливості укласти договір оренди конструктивних елементів благоустрою з управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради для розміщення тимчасової споруди.

Суд погоджується з висновком позивача, що невключення належної йому тимчасової споруди до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові порушує його права, закріплені ст.ст.41, 42 Конституції України щодо володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності та права на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Аналогічна позиція відображена у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, які в силу ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судам при розгляді справ.

Так статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятого у Парижі 20 березня 1952 року, було гарантовано захист права власності. Згідно з нею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність. Так само, як це передбачено відповідно до більшості інших гарантованих Конвенцією основних прав, держава може обмежити здійснення права на власність. Вона може позбавити особу її майна «в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом». Вона може також «вводити в дію такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів» або для забезпечення сплати різних штрафів, податків та ін.

Європейський суд з прав людини самостійно оцінює визначення терміна «майно», при цьому воно може відрізнятися від того, яке зазвичай застосовується у внутрішньому (національному) праві. Цей метод «автономного» тлумачення широко застосовується Європейським судом. Так, у справі Беєлер проти Італії (2000) Суд зазначив, що поняття «майно» у ст.1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується власністю на фізичні речі. Воно є незалежним від формальної класифікації в національному праві: деякі інші права та інтереси, що складають активи, можуть розглядатися, як право власності й, таким чином, як «майно» в цілях даного положення. Визначальними критеріями для оцінки майна є його економічна цінність, тобто грошова оцінка на підставі об’єктивних чинників, а також ознака реальності майна – майно має бути наявним, оскільки Європейська конвенція не захищає майбутні права.

Також, Європейський Суд з прав людини у своєму Рішенні від 14.06.2007 р. по справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» наголошував, що «закон» має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість в розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії (див., наприклад, Rekvenyi v. Hungary [GC], no. 25390/94, § 34, ECHR 1999-III; and Ukrainian Media Group v. Ukraine, no. 72713/01, § 48, 29 March 2005). Ступінь передбачуваності в значній мірі залежить від змісту акту, який розглядається, сфери, яку він має охопити, та кількості та статусу тих, кому його адресовано. В національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією… Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання».

У п.48 рішення у справі «Українська Прес-Група проти України» від 29 березня 2005 року /http://www.minjust.gov.ua/19612 /, Європейський Суд з Прав Людини зазначив таке: «48. … Та чи інша норма не може вважатись «законом», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість – за необхідності за належної правової допомоги – передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія».

Проаналізувавши зміст Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові суд приходить до висновку, що вказаний нормативно-правовий акт взагалі не визначає чітких умов, відповідно до яких належні суб’єктам господарювання тимчасові споруди включаються до Комплексної схеми. Так, Положення взагалі не врегульовує відносин щодо включення до Комплексної схеми діючих (уже встановлених) малих архітектурних форм, які були включені до Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини програми комплексного благоустрою території міста раніше. Отже, таке включення чи не включення залежить виключно від волі суб’єкта владних повноважень і не обумовлене жодними об’єктивними чинниками, зокрема які можуть створюватись діями суб’єктів господарювання, що є порушенням основних з принципів державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності, визначених у ст.3 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»: захист прав, законних інтересів суспільства, територіальних громад та громадян, життя громадян, охорона навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; прозорість процедури видачі документів дозвільного характеру; додержання рівності прав суб’єктів господарювання під час видачі документів дозвільного характеру; зменшення рівня державного регулювання господарської діяльності; установлення єдиних вимог до порядку видачі документів дозвільного характеру.

Тобто, стосовно згаданої «передбачуваності» закону, який повинен застосовуватись в цій справі, суд приходить до переконання, що законодавчо, зокрема й на рівні нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування, повинен бути передбачений порядок, умови, строки і способи внесення змін до Комплексної схеми стосовно уже встановлених, діючих малих архітектурних форм.

Незабезпечення такого нормативно-правового регулювання, порушує наведені вище принципи державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності, визначені ст.3 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» і права позивача на здійснення підприємницької діяльності та передбачене Конвенцією право мирно володіти своїм майном.

З цих же міркувань судом відхиляються заперечення Львівської міської ради, викладені у відзиві на позов та додаткових письмових поясненнях, у яких стверджується про необхідність вчинення позивачем активних дій для потрапляння належної йому тимчасової споруди до Комплексної схеми після завершення дії договору оренди відповідної земельної ділянки та паспорта прив’язки тимчасової споруди, оскільки судом встановлено відсутність нормативно-правового регулювання таких дій позивача і, навпаки, здобуто підтвердження того, що кожного разу перенесення уже встановлених конкретних тимчасових споруд із попередніх до наступних їх переліків відбувається без волевиявлення суб’єктів господарювання. Лише у подальшому можливість використання тимчасових споруд залежить від дій і волі їх власників, зокрема: укладення чи неукладення договорів оренди окремих конструктивних елементів благоустрою, отримання чи неотримання паспорта прив’язки тимчасової споруди тощо.

Порушення прав позивача відбулось не внаслідок розгляду його звернень, а в результаті бездіяльності суб’єкта владних повноважень, що виявилось у не включенні належної позивачеві тимчасової споруди до «Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові».

Суд вважає, що відновлення порушених прав ФОП ОСОБА_4 можливе шляхом зобов’язання Львівської міської ради включити належну їй тимчасову споруду до «Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові», що дозволить позивачу в подальшому укласти відповідний договір на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об’єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення з управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради для розміщення тимчасової споруди.

Із змісту розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №578 від 08.11.2017 року, яким ФОП ОСОБА_4 зобов’язано демонтувати тимчасову споруду за адресою: м. Львів, проспект В.Чорновола, 101 вбачається, що воно винесене на підставі факту невключення згаданої тимчасової споруди до додатку 1 ухвали Львівської міської ради від 02.03.2017 року№1568 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м.Львова».

Таким чином, зобов’язання Львівської міської ради внести зміни до ухвали №1568 від 02.03.2017 року шляхом включення до Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Шевченківському районі м.Львова тимчасової споруди за адресою м.Львів, проспект В.Чорновола, 101 із вказанням її власником Позивача (Додаток 1 до ухвали міської ради №1568 від 02.03.2017 року) тягне за собою й визнання протиправним та скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 08.11.2017 року №578, оскільки підстави для демонтажу тимчасової споруди стають відсутніми.

Беручи до уваги викладене вище та керуючись ст.ст.5, 8, 9, 77, 90, 192, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України суд, –

ухвалив :

Задовольнити позовні вимоги фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 (79040, м.Львів, вул. Патона, 6а/84) до Львівської міської ради (79000, м.Львів, пл. Ринок,1), Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради (79006, м.Львів, вул. Липинського, 11) про зобов’язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування розпорядження.

Зобов’язати Львівську міську раду внести зміни до ухвали №1568 від 02.03.2017 року шляхом включення до Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Шевченківському районі м.Львова тимчасової споруди за адресою м.Львів, проспект В. Чорновола, 101, із вказанням її власником фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 (дадаток 1 до ухвали Львівської міської ради № 1568 від 02.03.2017 р.) .

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 08.11.2017 р. №578 "Про демонтаж тимчасової споруди торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності за адресою м.Львів, проспект В. Чорновола, 101".

Стягнути з місцевого бюджету м. Львова на користь ОСОБА_4 витрати на оплату судового збору в розмірі 1600 грн.

Повний текст рішення складений 23.06.2018 р.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Радченко В.Є.