Рішення № 74907601, 20.06.2018, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________ Справа № 299/3773/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.06.2018 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого-судді Трагнюк В.Р., при секретарі Конар В.М., за участю представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ПАТ «Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення, третя особа: Орган опіки та піклування Виноградівської РДА,

В С Т А Н О В И В :

ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, що діє через законного представника ОСОБА_4, ОСОБА_6, що діє через законного представника ОСОБА_4, ОСОБА_7, що діє через законного представника ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення, третя особа: Орган опіки та піклування Виноградівської РДА.

За вимогами позову позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: жилий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 254,8 кв. м., житлова площа 108,9 кв. м, який складається з: жилий будинок (літ. А) - цегла, сарай (літ. Б) - саман, сарай (літ. В) - саман, уборна (літ. Г) - цегла, огорожа (цифра 1-4) - металічна, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Виноградівський район, м. Виноградів, вул. Першотравнева, буд. 159-а, на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, МФО 300023, п/р № 29096880130001, ЄДРПОУ 00039019, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 08/300/54 від 11.08.2006 року, яка складає: 16928,25 доларів США, шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ "Про виконавче провадження" встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб"єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна; виселити відповідачів та стягнути понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у загальній сумі 3200 гривень.

Заявлений позов обґрунтовує тим, що 11.08.2006 року між Акціонерно-комерційний банком соціального розвитку “УКРСОЦБАНК” та громадянином ОСОБА_3 укладено договір кредиту № 08/300/54, згідно якого відповідачу надано кредит в сумі 25 000 доларів США строком до 10.08.2016 року зі сплатою 13,2 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 11.08.2006 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, згідно з умовами якого в забезпечення виконання умов кредитного договору передано в іпотеку жилий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 254,8 кв. м., житлова площа 108,9 кв. м. за адресою: Закарпатська область, Виноградівський район, м. Виноградів, вул. Першотравнева, буд. 159-а.

Позичальник встановлені графіком погашення кредиту свої зобов'язання належним чином не виконує, відповідно до графіку кредит не повертає та відсотки не сплачує, внаслідок чого Виноградівським районним судом Закарпатської області 08.12.2015 року ухвалено заочне рішення, яким позов ПАТ “Укрсоцбанк” до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості 11 187,32 доларів США задоволено. Станом на 21.11.2017 року загальна сума заборгованості становить 16 928,25 доларів США.

Загальними Зборами Акціонерів 09 березня 2010 року було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та зміну найменування на Публічне акціонерне товариство “УКРСОЦБАНК”.

У судове засідання представник позивача не з'явився, подав до суду клопотання, в якому просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні проти позову заперечував. У його задоволенні просив відмовити з тих підстав, що на виниклі між сторонами правовідносини поширюється дія Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”. Житловий будинок є місцем постійного проживання позичальника та членів його сім”ї. Іншого нерухомого майна у власності вони не мають. Кредит наданий на поточні потреби. Згідно технічного паспорту на жилий будинок, загальна площа приміщень становить 235,8 кв.м. Виселення малолітніх порушує їх права.

Інші відповідачі в судове засідання не з”явились. Про розгляд справи повідомлені належним чином.

Представник третьої особи про розгляд справи повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи у відсутності представника. Позовні вимоги в частині виселення малолітніх не підтримують.

Заслухавши пояснення, вирішивши клопотання представників, зокрема щодо призначення судової будівельно-технічної експертизи, у задоволенні якої відмовлено, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, постановляючи рішення суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до кредитного договору № 08/300/54 від 11.08.2006 року, Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», надав відповідачу ОСОБА_3 кредит у розмірі 25 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,2 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 10.08.2016 року (а.с. 6-9).

Додатковими угодами про внесення змін та доповнень до договору кредиту від 29.03.2012 року, 20.10.2008 було визначено графік погашення заборгованості за кредитом, періоди погашення та кінцевий термін користування кредитом, збільшено процентну ставку на рівні 15 % річних (а.с.10,12).

Відповідно до статтей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону.

Згідно статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно з статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою чи іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 08/300/54 від 11.08.2006 року ОСОБА_3 не виконала, у зв'язку з чим рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області 08.12.2015 року ухвалено стягнути з позичальника заборгованість в сумі 11 187,32 доларів США (а.с.34-35). Станом на 21.11.2017 року загальна сума заборгованості становить 16 928,25 доларів США.

Також судом встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 11.08.2006 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, згідно з умовами якого в забезпечення виконання умов кредитного договору передано в іпотеку жилий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 254,8 кв. м., житлова площа 108,9 кв. м. за адресою: Закарпатська область, Виноградівський район, м. Виноградів, вул. Першотравнева, буд. 159-а (а.с.16-17). Сторонами цього договору погоджено всі його істотні умови, зокрема й щодо характеристик нерухомого майна, яке є предметом іпотеки. Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно, загальна площа житлового будинку становить 254,8 кв.м, житлова 108,9 (а.с.103). У зв”язку з чим технічний паспорт на житловий будинок, відповідно до якого площа житлового будинку становить 235,8 кв.м., який є предметом іпотеки, виготовлений 15.01.2018 року не є належним й допустимим доказом, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78 ЦПК України, оскільки технічний паспорт суперечить договору іпотеки, даним які містяться у Реєстрі речових прав.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностроння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 33 3акону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Положеннями статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Разом з тим, вказані положення, відповідно до частини 2 статті 35 цього Закону, не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» та п. 4.5 договору іпотеки передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя (застереженням в іпотечному договорі). Таким чином, цивільним законодавством України та умовами договору обумовлено, що вибір у даному випадку одного із кількох можливих способів захисту цивільного права залежить від волевиявлення іпотекодержателя.

Згідно статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації; одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду. Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 42 постанови № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Вирішуючи спір, суд також враховує правову позицію Верховного Суду України, яка відображена в Постанові від 27.05.2015 року (справа № 6-61цс15) про те, що виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Так, відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Разом з тим, 07 червня 2014 року набув чинності ОСОБА_8 України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до пункту 1.1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійногопроживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно та загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_3 отримала споживчий кредит в іноземній валюті, для забезпечення його виконання в іпотеку передано будинок, що знаходиться за адресою: ,Закарпатська область, Виноградівський район, м. Виноградів, вул. Першотравнева, буд. 159-а, загальною площею 254,8 кв. м., житлова площа 108,9 кв. м. Також спірний будинок використовується як постійне місце проживання відповідачів, іншого нерухомого житлового майна належного відповідачам судом не встановлено.

У зв'язку з цим слід зазначити, що за своїм змістом ОСОБА_8 України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є процесуальним, оскільки встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. ОСОБА_8 України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не призупиняється дія будь-яких нормативних актів в сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення у судовому порядку стягнення на відповідні предмети, забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог.

Таким чином, з урахуванням обставин щодо отримання позичальником кредиту в іноземній валюті, реєстрації і проживання відповідачів у вказаному будинку (предмет іпотеки), загальна площа якого перевищує 250 кв.м., це нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання відповідачів та відсутності доказів щодо наявності іншого нерухомого житлового майна у відповідача, суд вважає, що до встановлених судом правовідносин не поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у зв”язку з чим заперечення відповідача суд відхиляє.

За встановлених обставин, позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає до задоволення.

Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок (ст. 39 ч. 2 Закону України «Про іпотеку» (ОСОБА_8 № 898-IV)). Відповідно до положень ст. 40 ч.ч. 1, 2 Закону № 898-IV, звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей; виселення проводиться у порядку, встановленому законом; після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги; якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічні положення містяться у частинах 1 і 3 статті 109 ЖК України, водночас частиною 2 цієї статті передбачено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення; постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Ґрунтуючись на цих положеннях закону та на інших нормах зазначених законодавчих актів, ЦК України, Верховний Суд України у постановах від 18.03.2015 у справі № 6-39цс15, від 16.12.2015 у справі № 6-1469цс15, від 22.06.2016 у справі № 6-197цс16, від 21.12.2016 у справі № 6-1731цс16 і в ряді інших постанов, пов"язаних, зокрема, із захистом прав мешканців жилих приміщень, які були придбані не за рахунок кредитних коштів, але слугували предметами іпотеки на забезпечення виконання відповідних зобовязань, сформулював правові позиції, відповідно до яких за змістом ст.ст. 39, 40 Закону № 898-IV, ст. 109 ЖК України особам, які виселяються з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у звязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла; постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду; під час виселення в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Підстав для відступу від цих правових позицій суд не вбачає. Зокрема, у справах, у яких ці позиції висловлювалися, мали місце обставини та правовідносини подібні до тих, що є предметом даного судового розгляду. Тож у випадку, що розглядається, не могло йтися про виселення відповідачів без надання іншого постійного жилого приміщення.

Учасниками цивільних і цивільних процесуальних правовідносин, сторонами, третіми особами у цивільній справі, є фізичні особи, у т.ч., діти, які мають цивільну і процесуальну правоздатність, права та інтереси малолітніх дітей у цивільному процесі захищають їх батьки як законні представники (ст. 2 ч. 1, ст.ст. 24, 25, 26, 30, 242 ЦК України, ст. 6 ч. 2 СК України, ст.ст. 1, 42-45, 48, 49 ЦПК України). Місцем проживання малолітньої дитини є місце проживання її батьків (ч. 4 ст. 29 ЦК України). Відповідачем є особа, яка, виходячи з правової позиції позивача, порушує (не визнає, заперечує тощо) його право і має відповідати за позовом, у результаті задоволення якого повинна вчинити відповідні дії (утриматися від таких) з метою поновлення прав позивача. Відповідачами за позовом про виселення мешканців із житлового приміщення є фізичні особи, яких виселяють, прав та інтересів яких безпосередньо стосується спір.

Метою позову є повне усунення позивачу перешкод у здійсненні права власності на будинок, в т.ч., права користування ним, тобто, виселення всіх мешканців із будинку. Отже, за реальними обставинами справи спір виник між позивачем та позичальником і усіма членами його сім"ї, які займають будинок. Відтак, справа безпосередньо стосується цивільних (житлових) прав, обов"язків та інтересів інших у т.ч., дітей.

Враховуючи встановлені обставини, а також те, що предмет іпотеки не був придбаний за рахунок кредитних коштів, а тільки слугував на забезпечення виконання відповідних зобов"язань, правові позиції, відповідно до яких за змістом ст.ст. 39, 40 Закону № 898-IV, ст. 109 ЖК України особам, які виселяються з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у зв"язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредитних коштів, заявлена вимога про виселення відповідачів задоволенню не підлягає

За встановлених обставин позов підлягає до часткового задоволення.

Факт проживання відповідачів — сім'ї ОСОБА_4 у спірному житловому будинку, на переконання суду, не може слугувати для покладення на них обов”язку сплатити понесені позивачем процесуальні втрати по сплаті судового збору.

На підставі статті 141 Цивільного процессуального кодексу України понесені позивачем судові витрати слід стягнути з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_1 (а.с.1,2).

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 266, 267, 268, 272, 273, 352, 354, 430, 431 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Звернути стягнення на предмет іпотеки: нерухоме майно, а саме: жилий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 254,8 кв. м., житлова площа 108,9 кв. м, який складається з: жилий будинок (літ. А) - цегла, сарай (літ. Б) - саман, сарай (літ. В) - саман, уборна (літ. Г) - цегла, огорожа (цифра 1-4) - металічна, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Виноградівський район, м. Виноградів, вул. Першотравнева, буд. 159-а, на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, МФО 300023, п/р № 29096880130001, ЄДРПОУ 00039019, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 08/300/54 від 11.08.2006 року, яка складає: 16928,25 доларів США, шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ "Про виконавче провадження" встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб"єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_2(а), Закарпатської області, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4 (а), Закарпатської області з кожного по 1600 гривень судових витрат по сплаті судового збору на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, МФО 300023, п/р № 29096880130001, ЄДРПОУ 00039019.

У задоволенні решти вимог позову про виселення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Апеляційного суду Закарпатської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ГоловуючийОСОБА_9

Повне рішення суду складено 27.06.2018 року