Постанова № 74907220, 20.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3372/18Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Большакової О.О., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1,

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року (суддя - Чуприна О.В., час ухвалення - не вказано, місце ухвалення - м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту - не вказана),

в адміністративній справі № 809/185/18 за позовом судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області,

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої суддівської винагороди,

встановив:

У лютому 2018 року позивач ОСОБА_1 як суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області звернулась в суд із адміністративним позовом до відповідача ТУ ДСА України в Івано-Франківській області, в якому просила: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування позивачу суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної ЗУ «Про державний бюджет України на 2017 рік»; 2) стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2017 р. по 31.12.2017 року в сумі 222998,83 грн..

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав відзив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.04.2018 року в задоволенні позову відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції від 03.04.2018 року не погодилась позивач та оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і як наслідок породило невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неповно з'ясовані обставини, які мають значення для справи, а тому оскаржене рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що безпідставним є посилання суду першої інстанції на відсутність правових підстав для перерахунку та виплати позивачу суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32000 гривень, оскільки 01.01.2017 р. набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. за №1774-VIII, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого врегульовані спірні правовідносини. Так, вказана норма не визначає до посадових окладів яких саме працівників конкретного органу державної влади не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина, а також не визначає сферу застосування розрахункової величини у розмірі 1600 гривень, в тому числі щодо нарахування та виплати суддівської винагороди. Даним Законом не вносилися будь-які зміни в частині врегулювання правового поняття мінімальної заробітної плати як відповідної складової величини і розміру для визначення суддівської винагороди. Закон №1774-VIІІ не містить вимог у сфері судоустрою. Суд повинен застосовувати нормативно-правові акти прямої дії: частина 3 статті 133 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. за №2453-VI і статтю 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 р. за№1801-VIII. Законодавцем не вносилися зміни до Закону №2453-VІ та/або Закону №1402-VІІІ в частині розміру суддівської винагороди, в тому числі й до розрахункової величини з огляду на яку здійснюється її нарахування.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 03.04.2018 р. та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

Згідно ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Указом Президента України від 24.04.2012 р. за №286/2012 ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років на посаду судді Єнакіївського міського суду Донецької області.

Указом Президента України №81/2015 від 14.02.2015 р. в межах п'ятирічного строку переведено ОСОБА_1 на посаду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Наказом голови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02.03.2015 р. за №114 ОСОБА_1 зараховано на посаду судді цього ж суду з 02.03.2015 р. та встановлено надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 15% посадового окладу (а.с. 13).

Станом на час звернення до адміністративного суду із даним позовом ОСОБА_1 була суддею Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, яка з 24.04.2017 р. не здійснює правосуддя.

За період з січня по грудень 2017 р. позивачу виплачувалась суддівська винагорода з розрахунку посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 16000 гривень, що підтверджується довідкою ТУ ДСА України в Івано-Франківській області №14 від 11.01.2018 р.. Згідно з вказаною довідкою ОСОБА_1 нараховано і виплачено суддівську винагороду в загальному 194938,01 гривень, в тому числі за січень 2017 р. - 18400 гривень, лютий 2017 р. - 18400 гривень, березень 2017 р. - 18400 гривень, квітень 2017 р. - 17768,42 гривень, травень 2017 р. - 16000 гривень, червень 2017 р. - 16131,36 гривень, липень 2017 р. 15997,50 гривень, серпень 2017 р. - 16011,94 гривень, вересень 2017 р. - 16053,17 гривень, жовтень 2017 р. - 15253,57 гривень, листопад 2017 року - 16131,35 гривень і грудень 2017 р. року - 10390,70 гривень (а.с. 14).

Позивач в 2017 р. році не проходила кваліфікаційне оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років та її не обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 р. за №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що передбачено підпунктом 4 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України, пункту 22 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 р. за №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України від 02.06.2016 р. № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VІІІ), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 3 статті 135 цього Закону, базовий розмір посадового окладу судді визначається, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В свою чергу, пунктом 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (ст.132 із наступними змінами).

Таким чином, для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону України від 07.07.2010 р. №2453-VІ «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон №2453-VІ).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач є суддею Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області та не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).

Відповідно до частини 3 статті 133 Закону №2453-VІ, посадовий оклад судді встановлюється, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України від 21.12.2016 р. №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Згідно з статтею 7 Закону України від 21.12.2016 р. №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік», з 01.01.2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн..

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

На час розгляду цієї справи Закон №1774-VІІ не визнаний неконституційним.

Також слід врахувати, що Закон №1774-VІІ прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону №2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону №1774-VІІ.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону №1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Колегія суддів звертає увагу, що у зв`язку з прийняттям Закону №1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримував позивач до його ухвалення: з 01.12.2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абзац 2 статті 8 Закону України від 25.12.2015 року №928-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), так само як і з 01.01.2017 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 року №1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік»), а тому права позивача не порушені.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у рішенні ЄСПЛ від 10.03.2011 р. у справі «Сук проти України» (заява №10972/05) зазначено, що держава може ввести, призупинити або припинити виплату доплат, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини, розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 року.

Тобто, практика ЄСПЛ полягає в тому, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Згідно зі ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» від 27.05.1996 року, суд визначив, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право в світлі оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи.

Судом першої інстанції також обґрунтовано вказано, що не підвищення позивачу суддівської винагороди із 01.01.2017 року не становить загрози для суддівської незалежності, і правомірно послався на правові позиції Верховного Суду в 2018 році щодо застосування норм права у розглядуваних правовідносинах.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року в адміністративній справі № 809/185/18 за позовом судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої суддівської винагороди - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи чи в порядку письмового провадження - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: О.О. Большакова

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст постанови складено 25.06.2018 року