Постанова № 74898978, 19.06.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2018 р. Справа № 917/63/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Шутенко І.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенко Є.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Стативка В.Б. - за довіреністю від 14.06.2018 № 1540,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія" в особі Лубенської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія", (вх.№861),

на рішення Господарського суду Полтавської області від 11.04.2018, (суддя Тимощенко О.М.), ухвалене о 10:37 год. в м. Полтаві, повний текст рішення складено 16.04.2018,

у справі №917/63/18,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія", вул. Смілянська, 1, кв. 70, м. Київ, в особі Лубенської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія", пр. Володимирський 132, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500,

до відповідача Селянського (фермерського) господарства "Надія", вул. Залізнична 13, с. Червоні Пологи, Лубенський район, Полтавська область, 37531,

про стягнення 873921,20 грн. заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Магнолія" в особі Лубенської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Селянського (фермерського) господарства "Надія" про стягнення 873921,20 грн. процентів за користування грошовими коштами.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що за відповідачем рахується заборгованість в сумі 39000,00 грн. (за 2014 рік згідно угоди від 03.10.2007 року, яка стягнута в рамках господарської справи №917/174/17) та заборгованість по інфляційним в сумі 23801,13 грн. (за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року на заборгованість за 2014 рік в розмірі 39000,00 грн., яка стягнута в рамках господарської справи №917/1025/17).

З огляду на преюдиційне значення вказаних судових рішень для справи, що розглядається, позивач з посиланням на положення ст.ст. 536, 599 ЦК України, а також умови письмової угоди від 05.10.2007, якою було внесено доповнення до вказаного вище контракту, вказує на виникнення у СФГ "Надія" зобов'язання щодо сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих за 1096 днів від суми заборгованості в розмірі 39000,00 грн. та за 40 днів від суми заборгованості 23801,13 грн., в загальному розмірі 873921,20 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.04.2018 у справі №917/63/18 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Місцевий господарський суд з посиланням на факти, встановлені в судових рішеннях у справі №917/174/17 та № 917/1025/17, а також положення ст. 536, 549 ЦК України, ст. 232 ГК України вказує, що за своєю правовою природою проценти, передбачені в укладеній між сторонами угоді від 03.10.2007, підпадають під визначення пені, у зв'язку з чим правомірним є нарахування пені за невиконання грошового зобов'язання на суму 39000,00 грн. тільки за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто за період з 01.01.2015 по 01.07.2015. Враховуючи подання відповідачем заяви про застосування строку позовної давності та відсутності у позивача поважних причини пропуску позовної давності позовні, вимоги в зазначеній частині не було задоволено. Крім того, місцевим господарським судом здійснено висновок, що нарахування процентів на інфляційні втрати в розмірі 19041,20 грн. позивачем здійсненні всупереч положенням ст.ст. 546, 547, 610, 611, 625 ЦК України, є необґрунтованими та неправомірними, що мало наслідком відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Магнолія" в особі Лубенської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2018 у справі №917/63/18 та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 873921,22 грн. заборгованості; покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог вказує, що у відповідності до положень ч. 2 ст. 604, ст. 1053 ЦК України первісне зобов'язання по контракту № 4 на підставі письмової угоди від 03.10.2007 за домовленістю сторін змінилось на нове (відбулась новація), яке найбільш наближено до договору позики, до якої має бути застосовано положення глави 71 ЦК України. Позивач вказує на помилковість висновку господарського суду першої інстанції щодо правової природи стягнення за порушення зобов'язання з повернення грошових коштів в угоді від 03.10.2007 визначених як пеню, з огляду на те, що на підставі умов даної угоди відповідач здійснював періодичні платежі на підставі платіжних документів, в графі призначення яких визначено "повернення позики згідно договору № 4 від 2005р.".

Позивачем також подано належним чином засвідчену копію Положення про Лубенську філію Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія" (вх.№ 3936), а також відповідь на відзив відповідача у справі (вх.№ 4408).

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2018 у справі №917/63/18 та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 873921,22 грн. заборгованості.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, та відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила такі обставини.

07.04.2005 між ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії (замовником) та СФГ "Магнолія" (господарством) укладений контракт на виконання робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції №4, п.1.1 якого встановлено, що предметом цього контракту є розміщення замовлення на виконання робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції на ф'ючерсній основі, що має відбуватися з проведенням попередньої оплати за майбутній врожай, який буде вирощувати господарство для замовника (а.с.9-11).

Відповідно до розділу 3 цього контракту загальна сума оплати за даним договором становить 200000грн.

Згідно із п.5.1 контракту господарство зобов'язане протягом __років повернути замовнику сільськогосподарську продукцію (зерно) по цінах і в кількості указаних в таблиці суму попередньої оплати, а саме:

- гречка - 100 тон за ціною 450грн за 1тону;

- пшениця - 50 тон за ціною 350грн за 1тону;

- ячмінь - 30 тон за ціною 300грн за 1тону;

- горох -70 тон за ціною 400грн за 1тону;

- просо - 70 тон за ціною 200грн за 1тону;

- кукурудза - 20 тон за ціною 200грн за 1тону;

- соняшник - 70 тон за ціною 1200грн за 1тону.

Сторони домовилися, що кінцеві об'єми поставки сільськогосподарських зернових культур будуть скориговані до 1 липня 2005 року (п.5.4 контракту).

Пунктом 8.1 цього контракту встановлено, що даний контракт набирає чинності з моменту підписання його сторонами і є дійсним до моменту його остаточного виконання.

10.06.2005 між тими ж сторонами укладений додаток до контракту від 07.04.2005 №4, у якому визначено, що замовник додатково вносить 50000грн господарству для вирішення питань, пов'язаних з виконанням робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції.

Пунктом 2 цього додатку встановлено, що господарство на внесену суму в 50000грн з вирощеного урожаю додатково відпускає замовнику 42 тони насіння соняшника по ціні, вказаній в п.п. 5.1 пункту 5 контракту від 07.04.2005 (а.с.12).

Лубенською філією ТОВ "Магнолія" підписаний додаток до контракту від 07.04.2005 №4, у якому зазначено, що голова СФГ "Надія" зобов'язується передати ТОВ "Магнолія" грошові кошти за врожай соняшника 2007 року в рахунок погашення боргу. Визнаний борг 233762,87грн перераховується протягом 2008-2014 років по 39000грн на рік з застосуванням інфляційних. У разі невиконання зобов'язань сплачуються проценти 2% від суми за кожний день прострочення з дня виникнення зобов'язання. Сторони визначили, що даний лист є доповненням до контракту від 07.04.2005 №4 (а.с.13).

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.04.2017 року у справі №917/174/17 було відмовлено повністю в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія" в особі Лубенської філії до Селянського (Фермерського) господарства "Надія" та Фермерського господарства "Павільйон флори" про стягнення 268 521,57 грн. солідарно, в т.ч. 222631,30 грн. - основного боргу, 34 758,70 грн. - неотриманої вигоди, 11 131,57 грн. - штрафної неустойки за контрактом №4 від 07.04.2005 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2017 у справі №917/174/17 рішення господарського суду Полтавської області від 20 квітня 2017 року у справі № 917/174/17 скасовано в частині повної відмови в задоволенні позову до Селянського (фермерського) господарства "Надія" та прийнято нове рішення, яким позов до Селянського (фермерського) господарства "Надія" задоволено частково. Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Надія" на користь ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії 39000,00 грн. заборгованості. В іншій частині рішення залишено без змін. Зазначена постанова набрала законної сили 23.08.2017 року.

Даною постановою встановлено порушення відповідачем вимог угоди від 03.10.2007 року з погашення боргу у 2010 році на суму 17000,00 грн.; у 2011 році на суму 39000,00 грн.; у 2012 році на суму 39000,00 грн.; у 2013 році на суму 39000,00 грн.; у 2014 році на суму 39000,00 грн. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в межах строку позовної давності позивачем заявлено лише вимогу про стягнення заборгованості за 2014 рік в розмірі 39000,00 грн, щодо іншого періоду закінчився строк позовної давності.

Крім того, рішенням Господарського суду Полтавської області від 11.09.2017 року у справі №917/1025/17 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія" в особі Лубенської філії до Селянського (Фермерського) господарства "Надія"; Фермерського господарства "Павільйон флори" про стягнення 215013,99 грн. інфляційних втрат за період з липня 2005 року по грудень 2016р. за контрактом №4 від 07.04.2005 року та договором про спільну діяльність були задоволені частково. Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Надія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія" в особі Лубенської філії 23801,13 грн. інфляційних втрат та 357,10 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі №917/1025/17 рішення господарського суду Полтавської області від 11.09.2017 року у справі № 917/1025/17 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов до Селянського (фермерського) господарства "Надія" задоволено частково. Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Надія" на користь ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії 23801,13 грн. інфляційних втрат та 357,10 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Зазначена постанова набрала законної сили 05.12.2017.

В рішенні господарського суду Полтавської області від 11.09.2017 року та постанові Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 року у справі №917/1025/17 встановлено правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат в сумі 23801,13 грн. за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 на заборгованість за 2014 рік в розмірі 39000,00 грн.

Предметом спору у даній справі є стягнення 873921,20 грн. процентів 2% від суми за кожен день прострочення від дня виконання зобов'язання з повернення боргу у відповідності до умов доповнення від 03.10.2007 до контракту № 40 від 07.04.2005:

- на заборгованість в сумі 39000,00 грн. (за 2014 рік згідно угоди від 03.10.2007 року стягнуту в рамках господарської справи №917/174/17) за періоди: 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік;

- на заборгованість по інфляційним нарахуванням в сумі 23801,13 грн. (за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року на заборгованість за 2014 рік в розмірі 39000,00 грн. стягнуту в рамках господарської справи №917/1025/17) за період 40 днів з дати вступу в законну силу рішення суду (розрахунок арк. с. 8).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Спірні правовідносини сторін регулюються нормами ЦК України з урахуванням особливостей, встановлених ГК України.

Підпунктом 3 частини 1 статті З ЦК України, визначено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар (пункт 1 частини першої статті 664 ЦК України).

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції. Право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови. Для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги. З посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).

Так, пункт 9.3.1 договору від 07.04.2006 визначає, що за не передачу сільськогосподарської продукції замовнику в повному обсязі та в строки, обумовлені в п. 5.1, штрафна неустойка становить в розмірі 5 % від суми переданої кількості продукції, та зобов'язує господарство в 10-ти денний термін повернути кошти в розмірі вартості не переданої продукції.

Не повернення коштів в строк, зазначений в п.9.3.1 контракту зумовлює сплату пені в розмірі 5% від несплаченої суми боргу.

Згідно з п. 12.1 умови даного контракту мають однакову зобов'язальну силу для сторін і можуть бути змінені за взаємною згодою з обов'язковим складанням письмового документу.

З матеріалів справи вбачається, що 03.10.2007 між сторонами спору укладений додаток до контракту від 07.04.2005, який підписаний головою СФГ "Надія" та директором ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії, в якому зазначено, що голова СФГ "Надія" зобов'язується передати ТОВ "Магнолія" грошові кошти за врожай соняшника 2007 року в рахунок погашення боргу. Визнаний борг 233762,87грн перераховується протягом 2008-2014 років по 39000грн на рік із застосуванням інфляційних. У разі невиконання зобов'язань сплачуються проценти 2% від суми за кожний день прострочення з дня виникнення зобов'язання. Сторони визначили, що даний лист є додатком до контракту від 07.04.2005 №4 (а.с.23).

Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.04.2017 у справі №917/174/17 у справі за позовом ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії до СФГ Надія" та ФГ "Павільйон флори" про стягнення 268521,57грн заборгованості, яка виникла на підставі доповнення до контракту від 07.04.2005 №4 від 03.10.2007 відмовлено у позові. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2017 у справі №917/174/17, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу позивача задоволено частково; рішення господарського суду Полтавської області від 20.04.2017 у справі № 917/174/17 скасовано в частині повної відмови в задоволенні позову до СФГ "Надія"; в цій частині прийнято нове рішення, яким позов до СФГ "Надія" задоволено частково; стягнуто з СФГ "Надія" на користь ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії 39 000,00грн заборгованості; в іншій частині рішення залишено без змін.

При цьому судом встановлено, що 03.10.2007 між сторонами укладено доповнення до контракту від 07.04.2005 №4, в якому визначено, що визнаний Лубенською філією ТОВ «Магнолія» борг буде перерахований напротязі 2008-2014 років.

Суд зазначив, що зі змісту даної угоди Селянське (фермерське) господарство "Надія" визнало існування боргу за контрактом від 07.04.2005 в розмірі 233762,87грн (розмір основного боргу та неустойка) та взяло на себе зобов'язання з її перерахування протягом 2008-2014 років по 39000,00 грн кожного року. Шляхом укладення угоди від 03.10.2007 між сторонами відбулась зміна первісного зобов'язання з поставки продукції на нове грошове зобов'язання з щорічної виплати ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії 39000,00грн протягом 2008-2014 років. Відтак, починаючи з 01.01.2008 року СФГ "Надія" мало обов'язок з перерахування ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії грошових коштів в розмірі 39000,00грн.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, факти, встановлені у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2017 у справі № 917/174/17, яка набрала законної сили, не доказуються при розгляді даної справи.

Враховуючи двосторонній характер додаткової угоди від 03.10.2007, а також зважаючи на положення статей 6, 627 ЦК, якими передбачено свободу договору, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що, уклавши додаткову угоду від 03.10.2007, сторони узгодили, що між сторонами відбулася зміна первісного зобов'язання з поставки зерна, визначеного у п. 5.1 контракту, на нове грошове зобов'язання з щорічної виплати ТОВ "Магнолія" в особі Лубенської філії 39000,00грн протягом 2008-2014 з урахуванням інфляційних.

Відповідно до частин першої та третьої статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Приписи статті 629 Цивільного кодексу України визначають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань (ст. 625 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 216, частини 1 статті 218 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 1 статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) - частина 4 статті 231 ГК України.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (стаття 549 ЦК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до умов додаткової угоди від 03.10.2007 сторони визначили, що у випадку невиконання зобов'язання (перерахування визнаного боргу за контрактом від 07.04.2005 № 4) сплачуються проценти 2 % від суми за кожен день прострочення з дня виникнення зобов'язання.

Позивач вказує, що визначені в додатку від 03.10.2007 до контракту від 07.04.2005 № 4 проценти від суми боргу охоплюють поняття процентів від суми позики, порядок сплати яких врегульовано главою 71 Цивільного кодексу України.

З цього приводу судова колегія зазначає, що згідно з ст.599 Цивільного кодексу зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки згідно з договором.

Статтею 536 ЦК передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Їх розмір визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів визначаються договором. Отже, якщо договором не встановлений розмір процентів, він визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України конкретизовано визначений ст. 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

В свою чергу, згідно з положеннями ст. 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.07.2017 у справі № 3-32гс14, від 24.12.2013 у справі № 3-37гс13.

Як встановлено судовою колегією, з умов додаткової угоди від 03.10.2007 року не вбачається, що визначені проценти за своєю правовою природою охоплюються поняття процентів за користування чужими грошовими коштами (проценти за договором позики), а являють собою санкцією, настання якої зумовлено простроченням боржником грошового зобов'язання з повернення боргу в розмірі 233762,87 грн. у визначений сторонами строк.

За таких обставин, за своєю правовою природою 2% від суми боргу з дня виникнення зобов'язання за кожен день прострочення, передбачені додатковою угодою від 03.10.2007, охоплюються визначенням пені.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Відповідно до змінених умов контракту право на нарахування відповідачу пені за порушення останнім строків виконання грошового зобов'язання в розмірі 39000,00 грн. виникло у позивача, починаючи з 01.01.2015 (строк кінцевого строку сплати боргу за 2014 рік).

З урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України заявлена до стягнення пеня може бути нарахована в період з 01.01.2015 по 01.07.2015 року. Відповідно, в частині стягнення пені за періоди з 02.07.2015 по 31.12.2015 року, 2016 рік та 2017 рік місцевий господарський суд правомірно відмовив в задоволення заявлених вимог у зв'язку з тим, що вона заявлена позивачем за період, що перевищує визначений ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячний період від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, як встановлено судовою колегією, в ході розгляду даної справи в суді першої інстанції, відповідачем до заявлених позовних вимог було надано заяву про застосування строк позовної давності (а.с. 63).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-474цс16.

Як встановлено судом, що позивач звернувся до господарського суду з позовом 18.01.2018, що підтверджується відбитком поштового відділення на конверті в якому позовну заяву надіслано до суду (а.с. 34). Вказана обставина свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогою про стягнення пені за період з 01.01.2015 по 01.07.2015 року.

Наслідки спливу позовної давності визначені в статті 267 ЦК України. Так, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Наявність порушеного права позивача щодо сплати на його користь штрафних санкції за порушення з боку відповідача строку виконання грошового зобов'язання за додатковою угодою від 03.10.2007, а також поданої в межах даної справи заяви про застосування строку позовної давності, свідчить про правомірність висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за період з 01.01.2015 по 01.07.2015 року.

Крім того, позивачем було нараховано 2% на суму стягнутої в межах судової справи №917/1025/17 заборгованості по інфляційним нарахуванням за контрактом від 07.04.2005 №4 в сумі 23801,13 грн., за 40 днів з дня набрання законної сили рішення у зазначеній справі, тобто в період з 06.12.2017 по 14.01.2018.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для здійснення позивачем відповідного нарахування, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції не є штрафною санкцією, а виступає особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, у зв'язку з чим проценти чи пеня на інфляційне збільшення боргу не підлягає нарахуванню.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Матеріали справи свідчать про те, що приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, надав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв судове рішення відповідно до вимог закону та обставин справи.

Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм матеріального права під час винесення оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2018 у справі №917/63/18 колегія суддів не вбачає.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст.ст. 129, 282 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 253, 254, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія" в особі Лубенської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнолія" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 11.04.2018 у справі №917/63/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 25.06.2018.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя І.А. Шутенко