Постанова № 74888751, 22.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2018 року

м. Харків

Справа № 628/1985/17

Провадження № 22-ц/790/2397/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого – Овсяннікової А.І.

суддів - Коваленко І.П., Сащенко І.С.,

розглянув в місті Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 628/1985/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» до ОСОБА_1 про стягнення донарахованого розміру грошових сум, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» на рішення Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 29 січня 2018 року, ухвалене суддею Шиховцовою А.О.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення донарахованого розміру грошових сум у зв’язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням зобов’язання згідно договору поруки б/н від 14 вересня 2010 року.

В обґрунтування позову зазначає, що 02 березня 2010 року між ТОВ «Корпорація «Агросинтез» (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (виконавець) укладено договір про надання послуг, відповідно до умов якого виконавець зобов’язався виконати роботи за завданням замовника, а замовник зобов’язався прийняти і оплатити виконані роботи. Вартість договору становила 24880 грн., яку замовник перерахував виконавцю у повному обсязі. 14 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Корпорація «Агросинтез» укладено договір поруки з метою забезпечення виконання ФОП ОСОБА_2 зобов’язань, що виникли з договору надання послуг. Рішенням Куп’янського міськрайонного суду від 21 червня 2011 року задоволено позов ТОВ «Корпорація «Агросинтез» та стягнуто зі ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 22812,99грн., 3% - річних та інфляційних витрат за період з 04 серпня 2010 року по 04 лютого 2011 року. В процесі примусового виконання рішення суду відбулася заміна сторони виконавчого провадження з ТОВ «Корпорація «Агросинтез» на ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» на підставі ухвали Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2013 року. Рішення суду від 21 червня 2011 року повністю виконане 03 жовтня 2016 року. Оскільки зобов’язання згідно договору поруки виконано лише 03 жовтня 2016 року, має місце прострочення виконання грошового зобов’язання.

Просить суд стягнути з відповідача на їх користь 7671,36грн. - пені, 2655,64грн. – 3% річних та 7963,57грн. – інфляційні втрати. Вирішити питання про судові витрати.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, надав суду письмові заперечення на позовну заяву.

Представник відповідача ОСОБА_3 проти позову заперечує, вимоги є незаконними та необґрунтованими.

Рішенням Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 29 січня 2018 року в задоволенні позову ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» - відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що при укладенні договору про заміну кредитора позивач отримав право вимоги виконання ОСОБА_1 зобов’язань лише щодо стягнення заборгованості набутих первісним кредитором на підставі виконавчого листа, а не права кредитора у зобов’язанні. 03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 повністю виконано зобов’язання щодо сплати розміру заборгованості. Отже, право ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» не порушено.

Крім того, строк дії договору поруки сплив, а тому правових підстав для задоволення позову не вбачається.

В апеляційній скарзі ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» просить рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що порука припинена на підставі ч.4 ст.559 ЦК України (не пред’явленням у шестимісячний строк вимоги до поручителя), оскільки є рішення суду від 21 червня 2011 року, яким стягнута заборгованість за договором про надання послуг безпосередньо з відповідача. Що стосується угоди про заміну кредитора, то кредитор не має права залишити за собою основні вимоги за зобов’язанням і уступити іншій особі тільки права, що забезпечують виконання зобов’язання, у т.ч. неустойка, штраф, пеня, тощо.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, вислухав суддю – доповідача, дослідив матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.

Судовим розглядом встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 02 березня 2010 року між ТОВ «Корпорація «Агросинтез» та ФОП ОСОБА_2 укладено договір про надання послуг, відповідно до умов якого останній на замовлення товариства зобов’язався виконати ремонт двигуна автомобіля марки «MAZDA TRIBUTE» за 24880грн. строком до 01 липня 2010 року, а ТОВ «Корпорація «Агросинтез» зобов’язалося прийняти і оплатити виконані роботи.

З метою забезпечення виконання ФОП ОСОБА_2 зобов’язань за договором, 14 вересня 2010 року між ТОВ «Корпорація «Агросинтез» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, згідно умов якого ОСОБА_1 зобов’язався перед ТОВ «Корпорація «Агросинтез» за виконання ФОП ОСОБА_2 зобов’язань за договором надання послуг.

Заочним рішенням Куп’янського міськрайонного суду від 21 червня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Корпорація «Агросинтез» заборгованість в розмірі 22471,28грн.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Куп’янського МРУЮ Харківської області від 15 червня 2012 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-575, виданого 25 лютого 2012 року Куп’янським міськрайонним судом про стягнення цих коштів.

15 листопада 2012 року між ТОВ «Корпорація «Агросинтез» та ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» укладено договір №15-11/12-151 про заміну кредитора у зобов’язанні, згідно умов якого ТОВ «Корпорація «Агросинтез» відступило на користь ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» своє право вимоги до ОСОБА_1 за договором поруки.

Ухвалою Куп’янського міськрайонного суду від 29 квітня 2013 року замінено сторону у виконавчому провадженні – ТОВ «Корпорація «Агросинтез» на ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС».

В процесі виконання, у період з 03 вересня 2013 року по 03 жовтня 2016 року, заборгованість була погашена: 03 вересня 2013 року – 3000грн.; 22 жовтня 2013 року – 4950грн.; 25 листопада 2013 року – 1000грн.; 13 жовтня 2014 року – 500грн; 20 жовтня 2014 року – 500грн.; 31 жовтня 2014 року – 500грн.; 16 вересня 2014 року – 1000грн.; 03 жовтня 2016 року – 12365,99грн. (а.с.23 – 30).

ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» посилається на те, що оскільки рішення суду виконане не своєчасно – останній платіж в рахунок погашення заборгованості було здійснено 03 жовтня 2016 року, відповідач повинен сплати товариству пеню за період з 05 лютого 2011 року по 04 серпня 2011 року розмірі - 7671,36грн., 3% річних за період з 05 лютого 2011 року по 02 жовтня 2016 року в розмірі – 2655,64грн. та інфляційні втрати за період з лютого 2011 року по вересень 2016 року в розмірі – 7963,57грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов’язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Заочним рішенням Куп’янського міськрайонного суду від 21 червня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 22471,28грн.

Таке зобов’язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов’язанням.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов’язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов’язань.

Згідно із ч.2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ставлячи питання про стягнення 7671,36грн. позивач зазначає, що ця сума вираховується наступним чином: 20958грн. * 0,2% * 183 дні.

При цьому 20958грн. – це сума основного боргу; 0,2% - пеня згідно п.15 договору поруки; 183 дні – це період з 05 лютого 2011 року по 04 серпня 2011 року – 6 місяців – де 05 лютого 2011 року – це наступний день після отримання ОСОБА_1 письмової вимоги про необхідність сплати заборгованості.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ч.1 ст.256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Для окремих видів вимог встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу)

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 чт.261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Згідно п.15 договору, на який посилається позивач, визначено, що за прострочення виконання поручителем своїх зобов’язань за цим договором він сплачує кредитору пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

При цьому, цей пункт визначає сплату саме пені, хоча в позові позивач вказує це як «відсоткова ставка згідно п.15 договору поруки».

З позовом позивач звернувся у серпні 2017 року та просить стягнути цю суму згідно умов договору поруки.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається і на пропуск позивачем позовної давності.

Суд приймає таке клопотання, оскільки у серпні 2017 року позивач просить стягнути суму за період з 05 лютого 2011 року по 04 серпня 2011 року.

Отже, у задоволенні позову про стягнення 7671,36грн. слід відмовити.

Що стосується питання про стягнення 2655,64грн. – 3 % річних, то суд виходить з наступного.

Позивач визначає цю суму наступним чином: 20958грн. – сума заборгованості за період з 05 лютого 2011 року по 02 вересня 2013 року (939 днів) по день першої сплати коштів у сумі 3000грн. – 03 вересня 2013 року.

Сума за цей період становить 1615,08грн.

Колегія вважає необхідним також відмовити і в цій частині позовних вимог, враховуючи пропуск позовної давності, оскільки стягнення стосується і період до ухвалення рішення 21 червня 2011 року.

Разом з тим, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних за період з 03 вересня 2013 року (починаючи з залишку заборгованості у сумі 17958грн. та зменшуючи суму боргу) підлягає задоволенню.

Тобто стягненню підлягає 1040,56грн. (2655,64грн. – 1615,08грн.)

Частково підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат.

Позивач просить стягнути 7963,57грн. інфляційних втрат за період з лютого 2011 року по вересень 2016 року.

Позивач рахує суму боргу у сумі 20958грн. за період з лютого 2011 року.

З урахуванням вимог ст.256, 267 ЦК України в задоволенні позову в частині стягнення 565,88грн. (сума інфляційних втрат згідно наданого розрахунку за період з лютого 2011 року серпень 2013 року) слід відмовити.

Стягненню підлягає 7397,69грн. (7963,57грн. – 565,88грн.).

Щодо стягнення 1300грн. за надання правничої допомоги – адвокатських послуг, то суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 1, п.1 ч.3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.137 ЦПК України).

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відповідно роз’яснень, які містяться в 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» витрати на правничу допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 6 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України»).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогуТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» надано: договір про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 09 березня 2017 року; акт прийому-передачі документів; акт здачі-приймання виконаних робіт, згідно якого загальна вартість вказаних послуг склала 1300грн.; платіжне доручення щодо сплати ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» цієї суми.

Між тим, будь-якого розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу позивачем не надано.

За таких обставин, підстав для стягнення 1300грн. колегія суддів не вбачає.

Згідно п.п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищевикладеного рішення підлягає скасуванню з ухвалення нового про часткове задоволення позову, а саме стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» 3% річних за період з 03 вересня 2013 року по 02 жовтня 2016 року в сумі 1040,56грн. та інфляційні втрати в сумі 7397,69грн., а усього 8438,25грн.

Частинам 1, 2, 13 ст.141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи у разі відмови в позові – на позивача. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи за подання позовної заяви ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» сплатило судовий збір в розмірі 1600грн. та за подання апеляційної скарги 2643грн., а усього 4243грн.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 1964,35грн. (18290,57грн. заявлені позовні вимоги : 8438,25грн. задоволені позовні вимоги = 2,16 частина задоволених вимог; 4243грн. : 2,16 = 1964,35грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС»– задовольнити частково.

Рішення Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 29 січня 2018 року– скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» до ОСОБА_1 про стягнення донарахованого розміру грошових сум у зв’язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням зобов’язання згідно договору поруки б/н від 14 вересня 2010 року – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: вул. Першого Травня, буд.16/13, м. Куп’янськ, Харківська область, паспорт серія МЕ №781430) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (юридична адреса: вул. Академіка Заболотного, буд.38, оф.23, м. Київ, 03187, код ЄДРПОУ 38039872) 3% річних за період з 03 вересня 2013 року по 02 жовтня 2016 року в сумі 1040,56грн. (одна тисяча сорок гривень 56 коп.) та інфляційні втрати в сумі 7397,69грн. (сім тисяч триста дев’яносто сім гривень 69коп., а усього 8438,25грн. (вісім тисяч чотириста тридцять вісім гривень 25коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» судовий збір в розмірі 1964,35грн. (одна тисяча дев’ятсот шістдесят чотири гривні 35коп.)

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повну постанову складено 22 червня 2018 року.

Головуючий Овсяннікова А.І.

Судді Коваленко І.П.

ОСОБА_4