Рішення № 74875842, 06.06.2018, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 06.06.2018

Справа № 334/338/18

Провадження № 2/334/1928/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року Ленінський райсуд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Баруліної Т.Є.;

при секретарі Куліковій Д.Ю.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Відділ реєстрації фізичних осіб по Дніпровському району Управління державної реєстрації фізичних осіб Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Відділ реєстрації фізичних осіб по Дніпровському району Управління державної реєстрації фізичних осіб Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В заяві зазначила, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28.10.2009 року, посвідченого приватним Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого під реєстровим № 2920.

Позивачка ОСОБА_1 зареєстрована і проживає у вказаній квартирі, яка є її власністю з 24.11.2009 року. Окрім позивачки, в квартирі з 08.07.2008 року зареєстрований відповідач по справі, ОСОБА_2, який в квартирі не проживає, не є членом сім’ї позивача, його речі в квартирі відсутні.

Відповідно до п. 7 договору купівлі-продажу квартири, продавець ОСОБА_4 була зобов’язана зняти з реєстраційного обліку всіх зареєстрованих у квартирі громадян, однак з невідомих причин цього не зробила.

На теперішній час відповідач залишається зареєстрованим в квартирі позивачки, в добровільному порядку не знявся з реєстраційного обліку

Позивачка просить суд усунути їй перешкоди у користуванні власністю та визнати відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Позивачка в судове засідання не з’явилась, надала суду письмову заяву, в якій просить розглянути справу без її участі, підтримує позовні вимоги у повному обсязі, наполягає на задоволенні позову, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про час і місце слухання справи був повідомлений вчасно за місцем реєстрації рекомендованою кореспонденцією.

Представник Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради просить суд розглянути справу на розсуд суду за відсутності представника.

Суд вважає можливим, за згодою позивача, провести заочний розгляд справи на підставі матеріалів справи відповідно до ст. 280 ЦПК України, за відсутності відповідача.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2, належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28.10.2009р., укладеного між ОСОБА_4, від імені якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діє ОСОБА_5, та ОСОБА_1. Договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі під № 2920, та підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24308548 від 30.10.2009 р. (а.с.5-7).

Пунктом 7 зазначеного Договору купівлі-продажу даної квартири передбачено, що сторони домовилися про те, що Продавець зобов’язується зняти з реєстраційного обліку всіх громадян які мешкають у ньому, не пізніше двадцять дев’ятого жовтня дві тисячі дев’ятого року. (а.с.6)

Однак, з 08.07.2008 року в даній квартирі залишився зареєстрованим ОСОБА_2, що підтверджується копією паспорту відповідача з відміткою про реєстрацію за вищевказаною адресою та довідкою Відділу моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Запорізькій області. (а.с.8, 11).

Відповідач добровільно не знявся з реєстраційного обліку, більше восьми років не проживає за вказаною адресою, не є членом сім’ї позивача, його особисті речі в квартирі відсутні. Згідно наданої позивачкою копії довіреності 77АВ №4461996 від 22.11.2017р., виданої ОСОБА_2 на ім’я ОСОБА_1, посвідченої нотаріусом м. Москва, ОСОБА_6, відповідач ОСОБА_2 перебуває в Російській Федерації в м. Москва та не заперечує зняти його з реєстраційного обліку. (а.с.28, 29).

Позивачці, як власнику житла доводиться нести додаткові витрати зі сплати комунальних послуг, що для неї є дуже збитковим.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти,користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправнопозбавлений права власності, право приватної власності є непорушним

Стаття 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України передбачають, що коженмає право на житло і ніхто не може бути обмежений у праві користуванням інакше ніжз підстав і в порядку визначеним законом.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власнику належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Згідност. 319 ЦК України, власникволодіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник маєправо вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно до ч. 1 ст.383 ЦК України власник власника житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Частина 4 ст.156 ЖК України передбачає збереження права користування житлом лише для членів сім’ї, які припинили сімейні відносини з власником житла, при умові збереження права власності на житло цього власника, тобто при незмінності власника майна.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Пунктом 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», передбачено, що під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім’ї, попередніми членами його сім’ї, а також членами сім’ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Аналіз даних правових норм свідчить про те, що право користування житловим приміщенням власником житла є одним із засобів реалізації права власності і похідним від права власника на житло, таким чином внаслідок припинення права власності на житлове приміщення, особа втрачає і право користування цим приміщенням.

Таким чином з моменту відчуження спірної квартири, а саме з 28.10.2009 року, попередній власник квартири та члени його сім’ї, яким є відповідач, ОСОБА_2, втрачають право на користування квартирою.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року у справі №6-57цс11, вирішення питання про зняття особи з реєстрації місця проживання залежить, зокрема від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України.

Згідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2, є членом сім’ї, попереднього власником квартири, тому після продажу квартири власником він втратив право користування даною квартирою, однак добровільно з реєстраційного обліку в установлений договором купівлі-продажу строк не знявся, та залишається зареєстрованим у квартирі, що спричиняє новому власнику, позивачці додаткові матеріальні витрати та чинить перешкоди у здійсненні права власності.

Таким чином, з’ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись Конституцією України,ст. ст.10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, п. 9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 346, 383, 391 ЦК України, ст. ст. 9, 156 ЖК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, в користуванні квартирою №43 в будинку № 25 по вул. Бородинській в м. Запоріжжі, що належить їй на праві приватної власності.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою №43 в будинку № 25 по вулиці Бородінській в місті Запоріжжі.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Баруліна Т. Є.