Постанова № 74870263, 21.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1990/17

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді – Шеметенко Л.П.

судді – Димерлія О.О.

судді – Єщенка О.В.

за участю секретаря - Алексєєвої Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 15.06.2017 року №20763-15 про визначення суми податкового зобов’язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25 000 грн., від 20.06.2017 року №21046-13 про визначення суми податкового зобов’язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 30 113,44 грн., від 20.06.2017 року №20-13 про визначення суми податкового зобов’язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 5 896,45 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначав, що висновки контролюючого органу про наявність у нього обов’язку сплатити податок на транспорт та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безпідставними та не ґрунтуються на Законі. Визначення грошових зобов’язань в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях відбулось не у відповідності до чинного законодавства, у зв’язку із чим вказані рішення суб’єкта владних повноважень підлягають скасуванню.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 20.06.2017 року №21046-13, №20-13.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенні судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволені позову в повному обсязі.

Відповідно до ст.229 КАС України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини справи.

Головним управлінням ДФС у Миколаївській області винесено податкове повідомлення-рішення від 20.06.2017 року №21046-13, яким позивачу визначено грошове зобов’язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та сплачується фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 30 113,44 грн., у тому числі за податковий період 2014 року – у сумі 9 616,72 грн., 2015 року – 9 616,72 грн., 2016 року – 10 880 грн. (а.с. 11).

Також, Головним управлінням ДФС у Миколаївській області винесено податкове повідомлення-рішення від 20.06.2017 року №20-13, яким позивачу визначено грошове зобов’язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та сплачується фізичними особами, які є власниками об’єктів житлової нерухомості, у розмірі 5 896,45 грн., у тому числі за податковий період 2014 року – у сумі 1 883,03 грн., 2015 року – 1 883,03 грн., 2016 року – 2 130,39 грн. (а.с. 12).

Згідно вказаних рішень, під час визначення грошових зобов’язань контролюючий орган керувався приписами п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст.266 Податкового кодексу України.

Під час визначення грошових зобов’язань контролюючий орган враховував відомості Свідоцтва від 20.01.2012 року про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно – житловий будинок за літ. А-2 загальною площею 429,2 кв.м. за адресою: вул. Янтарна, 11, с. Мішково-Погорілове, Миколаївська область; Свідоцтва від 07.09.2005 року про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно – нежитлові приміщення торгівельного комплексу, які складаються з нежитлових приміщень підвалу №020 та першого поверху №№ 17-1,17-2,17-3 загальною площею 56,9 кв.м. в літері «А» за адресою м. Миколаїв, вул. Будьонного, 1В/17.

Не погоджуючись із визначенням грошових зобов’язань, посилаючись на їх необґрунтованість і невідповідність вимогам законодавства, позивач звернувся до суду із цим позовом, в якому ставиться питання про скасування рішень суб’єкта владних повноважень.

Вирішуючи справу та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що нерухоме майно, враховане під час визначення позивачу зобов’язань, не підпадає під об’єкт оподаткування у розумінні норм податкового законодавства у відповідних податкових періодах, у зв’язку із чим вказані рішення контролюючого органу є безпідставними та мають бути скасовані.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 265.1, 265.2, 265.3 ст. 265 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла у 2014 році) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.

Визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: а) якщо об'єкт житлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; б) якщо об'єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; в) якщо об'єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно. База оподаткування об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 250 кв. метрів; в) для різних видів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 370 кв. метрів.

Згідно із п.п. 265.5.1, 265.5.2 п. 265.5 ст. 265 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла у 2014 році) ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Ставки податку для фізичних осіб встановлюються, зокрема, у розмірі не більше 1 відсотка - для квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 240 кв. метрів, або житлового будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 500 кв. метрів.

Колегія суддів враховує, що за правилами наведених норм податкового законодавства місцевий податок, а саме податок на майно, в тому числі податок на майно, відмінне від земельної ділянки, запроваджено Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року №71-VIII.

Разом з цим, вказаним Законом запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Водночас, приписами ст. 10 Податкового кодексу України передбачено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не вказаний.

Натомість, передбачений податок на майно, який складається із трьох податків, кожен із різними елементами податку згідно із п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема, в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради і повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Разом з цим, п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України визначений порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

В іншому випадку норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Наведеною нормою передбачений обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, наведена норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Якщо таке рішення не опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалось запровадити відповідний податок.

Колегія суддів враховує те, що фактично запровадження податку на майно, відмінного від земельної ділянки, відбулось з 2015 року у зв’язку із набрання чинності з 01.01.2015 року Законом від 28.12.2014 року №71-VIII.

Отже, в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідне рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів на території Мішково-Погорілівськовї сільської ради на 2014 рік не приймалось.

На 2015 рік рішення про встановлення місцевих податків та зборів на території Мішково-Погорілівськовї сільської ради сільської ради прийнято 04.09.2014 року, на 2016 рік – 25.02.2016 року.

Зазначені обставини свідчать про те, що висновок контролюючого органу про обов’язок сплати позивачем податку на нерухоме майно за період 2014 року є безпідставним та не ґрунтується на Законі.

Водночас, не знайшли свого правового обґрунтування і доводи відповідача про обов’язок сплати позивачем податку за період 2015 року, 2016 року, з огляду на те, що відповідні рішення органу місцевого самоврядування не були опубліковані у строк до 15 липня року, що передує запровадженню цього податку у відповідній місцевості.

Разом з цим, судом першої інстанції вірно враховано ту обставину, що відповідно до договору від 12.04.2012 року, зареєстрованого в реєстрі за №449, ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність нежитлові приміщення торговельного комплексу, які складаються з нежитлових приміщень підвалу №020 та першого поверху №№17-1, 17-2, 17-3, загальною площею 56,9 кв.м. в літері А та знаходяться за адресою: м. Миколаїв, вул. Будьонного, буд. 1В/17 (а.с. 14-15).

Пунктом 4.5 Договору визначено, що право власності за цим договором виникло у обдарованого з моменту прийняття ним нежитлових приміщень та нотаріального посвідчення цього договору.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач не є власником вказаного нерухомого майна з 12.04.2012 року, у зв’язку із чим не є платником податку на нерухоме майно у розумінні правил податкового законодавства.

Разом з цим, судом першої інстанції вірно враховано ту обставину, що у власності позивача перебувало нерухоме майно – об’єкт нежитлової нерухомості площею 56,9 м.кв., а в обрахунок податку за це майно контролюючим органом обиралась площа вказаного об’єкту 1 579,1 м.кв., чим додатково підтверджується необґрунтованість зобов’язання.

Також, судом першої інстанції надано вірну правову оцінку нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та суд першої інстанції першої інстанції під час вирішення спору правильно врахував положення п. 5 Розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України, згідно яких органам місцевого самоврядування визначено обов’язок забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.

У разі невстановлення місцевих податків і зборів, передбачених пунктом 10.3 статті 10 цього Кодексу, рішеннями місцевого самоврядування такі податки і збори сплачуються платниками у порядку, встановленому цим Кодексом за мінімальними ставками та без застосування відповідних коефіцієнтів.

З огляду на те, що у визначений строк органом місцевого самоврядування не встановлено податок на майно у відповідній місцевості, податковим законодавством не встановлено мінімальну ставку податку і відповідачем не обґрунтовується самостійно обраний розмір ставки цього податку, колегія суддів не може вважати визначені зобов’язання правильними та такими, що відповідають вимогам законодавства.

Разом з цим, колегія суддів враховує, що відповідно до п.п. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України (в редакції, яка діє на момент винесення податкових повідомлень-рішень) податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Отже, доводи позивача про те, що несвоєчасне одержання платником податку відповідного рішення контролюючого органу звільняє таку особу від податкового обов’язку є неправильним.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено обставини справи та дана правова оцінка, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Судове рішення складено у повному обсязі 21.06.2018 р.

Головуючий, суддя: Л.П. Шеметенко

Суддя: О.О. Димерлій

Суддя: О.В. Єщенко