Постанова № 74870255, 21.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 522/19267/17

Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Загороднюк В.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді - Шеметенко Л.П.

судді - Димерлія О.О.

судді - Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; стягнути з Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради разову грошову допомогу до 5 травня як учаснику бойових дій за 2017 рік відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент проведених виплат, з урахуванням раніше виплачених сум - 5360 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він є учасником бойових дій, а тому має право на одноразову грошову допомогу, передбачену до 5 травня кожного року, у встановленому Законом розмірі. Оскільки Департамент не виконав вимоги законодавства щодо забезпечення позивача цією допомогою у належному розмірі, позивач вимушений звернутись до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права та просить ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини справи.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 21.09.2015 року НОМЕР_1 (а.с. 7).

У 2017 році Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради здійснив нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме у сумі 1 200 грн.

Посилаючись на невідповідність розміру вказаної виплати чинному законодавству, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що при здійсненні нарахування та виплати позивачу разової допомоги Департамент діяв у відповідності та на підставі вимог Закону, а розмір грошової допомоги у повній мірі відповідає установленому розміру таких виплат чинному законодавству, а тому підставі для зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок допомоги відсутні.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Згідно із ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII учасникам бойових дій надаються відповідні пільги.

Так, відповідно до ч. 5 вказаної статті Закону України від 22.10.1993 року №3551-XII щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 5 квітня 2017 року № 223 установлено, що: у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад.

Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання) у таких розмірах, зокрема, учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1200 гривень.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що здійснюючи нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги у 2017 році у розмірі 1200 грн., Департамент діяв у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII, вищенаведеної Постанови Кабінету Міністрів України, а отже підстави для проведення позивачу перерахунку разової грошової допомоги відсутні.

Разом з цим, судом першої інстанції надано належну оцінку доводам позивача щодо неконституційності правил ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII із змінами, внесеними підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II Закону України від 28.12.2007 року №107-VI згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, в частині визначення порядку та розміру допомоги Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України, вказавши на те, що пунктом 26 Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи бюджетних відносин» від 28.12.2014 року №79-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 року, встановлено, що норми і положення, зокрема, ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Зазначені норми щодо змін бюджетного законодавства неконституційними не визнавались, а отже підлягають застосуванню органом при вирішенні питань щодо надання відповідних пільг.

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України, а отже у відповідача були всі правові підстави для застосування змін у правових актах, передбачені іншими законами, з питань соціального забезпечення учасника бойових дій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що здійснення нарахування та виплати позивачу разової допомоги в оскаржуваному порядку здійснено відповідачем відповідно до норм чинного законодавства України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що в силу ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, установивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні відносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними і зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.

Разом з цим, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта, наведені в поясненнях до вимог апеляційної скарги (а.с. 50, 51, 52), про необхідність витребування додаткових доказів у справі з метою уточнення позовних вимог, оскільки можливі уточнені вимог і підстави позову не були заявлені в суді першої інстанції, що відповідно до ч. 5 ст. 308 КАС України унеможливлює їх вирішення в апеляційному провадженні.

Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно із ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів апелянта щодо присудження (стягнення) коштів і відсутність обставин для задоволення позову, апеляційний суд вважає, що підстави для застосування приписів п. 1 ч. 1 ст. 371, ч. 1 ст. 382 КАС України згідно заяв апелянта (а.с. 69, 70) відсутні.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено обставини справи та дана правова оцінка, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Судове рішення складено у повному обсязі 21.06.2018 р.

Головуючий, суддя: Л.П. Шеметенко

Суддя: О.О. Димерлій

Суддя: О.В. Єщенко