Постанова № 74870035, 20.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3629/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Кушнерика М.П.

суддів Качмара В.Я., Курильця А.Р.

з участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Тячівському районі ГУ ДФС у Закарпатської області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року суддя Маєцька Н.Д., час ухвалення 16.51 год., місце ухвалення м.Ужгород у справі № 807/70/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Тячівська міська рада про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, повний текст виготовлено 05.04.2018р. -

в с т а н о в и л а :

01.02.2018р. позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС України у Закарпатській області № 4628362 від 16 червня 2015 року, яким визначено суму податкового зобов’язання в розмірі 19121,34 грн. та визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 4294002-1702 від 26 травня 2016 року, яким визначено суму податкового зобов’язання в розмірі 19121,34 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що 27 липня 2013 року на підставі договору дарування нежитлової будівлі, що розташована на земельній ділянці по вул.Київській, 2 м.Тячів, відбулась зміна власника такої будівлі, в зв’язку із чим договір оренди земельної ділянки припинив свою дію в силу закону.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року позов задоволено.

Податковий орган оскаржив дане рішення з підстав неповного з'ясування судом обставин, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що заява позивача про розірвання договору оренди від 09 квітня 2010 року до Тячівської міської ради не надходила. Крім того, оскільки згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 липня 2013 року проведено державну реєстрацію права власності не на земельну ділянку, яка перебувала у користуванні позивача, а на чітко визначене нерухоме майно - «будівля, магазин №13 з надвірними спорудами, нежитлова будівля», договір оренди земельної ділянки попереднього власника нерухомого майна не припиняється автоматично, а новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на себе у встановленому чинним законодавством порядку.

Просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.

Представник позивача – адвокат ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що інформація про перехід права власності на нерухоме майно є загальнодоступною та міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а жодна норма не зобов’язує орендаря повідомляти орендодавця про відчуження розташованого на землі об’єкту нерухомого майна.

Вважає безпідставним покликання апелянта на ст. 116 ЗК України, адже спірна земельна ділянка з користування не вибуває, укладений на підставі рішення сесії міської ради договір оренди землі продовжує діяти, однак вже для нового власника об’єкту нерухомого майна.

Наведені в апеляційній скарзі норми ст. 286 та ст. 287 ПК України не стосуються спірних правовідносин, оскільки, відчуження земельної ділянки не мало місце, така й надалі залишається комунальною власністю, прав розпоряджатись такою, в т.ч. подарувати разом із розташованим на ній комплексом, у ОСОБА_1 ніколи й не було.

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені про дату, місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи відповідно до ч.4 ст.229, ч.2 ст.313 КАС України та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 був власником нежитлової будівлі, магазину № 13 з надвірними спорудами за адресою: Закарпатська область, м. Тячів, вул. Київська, буд. 2.

31 березня 2010 року між Тячівською міською радою та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення, комерційного використання площею 0,08 га для підприємницької діяльності (для розміщення об’єкту торгівлі), яка знаходиться за адресою: м. Тячів, вул. Київська, 2, Тячівського району Закарпатської області, строком на 10 років.

27 липня 2013 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір дарування, відповідно до якого право на нежитлову будівлю, магазин № 13 з надвірними спорудами, що знаходиться в м. Тячів, вул. Київська, буд. 2, Тячівського району Закарпатської області перейшло до ОСОБА_3. Право власності на вказаний об’єкт нерухомого майна було зареєстровано 27 липня 2013 року, що підтверджується витягом з реєстру речових правна на нерухоме майно про реєстрацію право власності.

02 липня 2015 року згідно договору купівлі - продажу ОСОБА_3 відчужила вказаний об’єкт нерухомості іншим фізичним особам та станом на 31 січня 2018 року власниками будівлі, магазин № 13 з надвірними спорудами за адресою: Тячівський район, м. Тячів, вул. Київська, буд. 2 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

26 травня 2016 року ДПІ у Тячівському районі винесено податкове повідомлення-рішення № 4294002-1702, а 16 червня 2015 року податкове повідомлення-рішення № 4628362.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки відповідачем не доведено правомірність визначення податкових зобов»язань за платежем орендна плата за землю, виходячи з наступного:

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За пунктом 287.7 статті 287 ПК у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

У частинах першій та другій статті 120 ЗК ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За частиною третьою статті 7 Закону України «Про оренду землі» (Закон № 161-ХІV) до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Позивачем 27 липня 2013 року відчужено ОСОБА_3 нерухоме майно, розташоване на орендованій ним земельній ділянці, і з цього часу позивач не є землекористувачем та не може бути платником орендної плати за землю.

Згідно з абз. 8 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою, а тому покликання апелянта на те, що позивач є платником орендної плати за землю, передумовою виникнення якої є укладення з Тячівською міською радою договору оренди землі строком на 10 років, який не розірвано, не заслуговує на увагу колегії суддів, оскільки якщо фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа №21-804а16) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16), а також постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року (справа К/9901/2082/17).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем неправомірно нарахована орендна плата після внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за іншим власником, а саме з 27 липня 2013 року, у зв’язку з цим податкові повідомлення-рішення від 16 червня 2015 року та 26 травня 2016 року є протиправними і підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову – ч.2 згаданої статті.

Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то воно не може бути скасоване чи змінене з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Тячівському районі ГУ ДФС у Закарпатської області – залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року у справі № 807/70/18 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_6 судді ОСОБА_7 ОСОБА_8 Повне судове рішення складено 22.06.18