Постанова № 74869987, 20.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/19860/16 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.

Пилипенко О.Є.,

за участю секретаря судового засідання Пушенко О.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, за участю третьої особи Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», в якому просить:

- визнати незаконною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.10.2011 головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Сабадаш Л.І. у виконавчому провадженні №29187495;

- зобов'язати відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві зняти арешт або заборону на відчуження з усього майна, що належить ОСОБА_3, що було накладено та оголошено у виконавчому провадженні №29187495, з примусового виконання виконавчого напису №2832 від 03.08.2011, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І.В., про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості у розмірі 1 795 726,66 грн. за рахунок звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції про відмову в задоволені позову та прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Сабадаш Л.І. за результатами розгляду заяви представника стягувача про примусове виконання наказу №2831, виданого 03.08.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, про стягнення боргу з ОСОБА_3 на користь АКБ «Укрсоцбанк» у сумі 1 795726,66 грн., звернувши стягнення на майно боржника, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 14.10.2011 (ВП №29187495), якою, зокрема, встановлено боржнику строк для добровільного виконання рішення.

В межах виконавчого провадження №29187495 винесено постанову про арешт майна боржника та заборони на його відчуження від 14.10.2011, згідно з якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику - ОСОБА_3 - у межа суми звернення стягнення (1 795726,66 грн.), а також заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить вказаному боржнику лише в межах суми боргу.

Постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Сабадаш Л.І. від 25.06.2014 року, винесеної у межах виконавчого провадження №29187495, у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 №1308-18, та відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», постановлено повернути виконавчий документ стягувачу.

Разом з тим, вважаючи факт продовження існування арешту майна боржника на все належне останньому майно, а не тільки на майно, яке визначено у виконавчому документі, безпідставним, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи в задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем оскаржувану постанову винесено у відповідності до наведених положень ч. 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки останнім у межах досліджуваного виконавчого провадження накладено арешт на все майно боржника, але у межах суми боргу (стягнення). Суд першої інстанції дійшов до висновку про правомірність оскаржуваної постанови, винесеної у межах та на підставі наявних у відповідача повноважень.

Колегія суддів, з огляду на викладене, вважає зазначити наступне.

Предметом розгляду даної справи є постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.10.2011 року у виконавчому провадженні № 29187495 Шевченківського районного ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві.

Разом з тим, зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що справа вирішувалась на підставі матеріалів виконавчого провадження № 29187254.

У відповідності до ч.1 ст.90 Закону України «Про нотаріат», стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 17 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) визначено, що виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою.

У частині 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вказано, що у виконавчому документі також зазначається резолютивна частина рішення.

З наведених вимог законодавства вбачається, що повне виконання виконавчого напису нотаріуса проводиться у спосіб примусового виконання, який визначений рішенням виконавчого напису нотаріуса та у відповідність до порядку встановленому вимогами Закону України «Про виконавче провадження».

В обґрунтування апеляції ОСОБА_3 зазначає, що виконавчий напис вчинено виключно на звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1, власниками якої є ОСОБА_3, згідно договору іпотеки №02-10/1328 від 24.04.2008 року.

Дійсно, у виконавчому написі від 03.08.2011 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І.В. (фотокопія наявна в матеріалах справи) було визначено спосіб примусового виконання цього виконавчого напису нотаріуса, а саме, звернення стягнення на нерухоме майно боржника, що перебуває в іпотеці стягувана, для задоволення вимог стягувана в розмірі 1 795 726,66 грн.

Тобто, у даному виконавчому написі нотаріуса вказано, які саме виконавчі заходи необхідно здійснити державному виконавцю, щоб рішення виконавчого напису нотаріуса було повністю виконане, а саме, здійснити виконавчі заходи зі звернення стягнення на предмет іпотеки.

Апелянт посилається на ст. 11 Закону України «Про іпотеку», згідно якої майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Порядок здійснення державним виконавцем заходів щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, який встановлений ст.54,58,62 Закону України «Про виконавче провадження», не передбачає накладення державним виконавцем арешту на те майно боржника, яке не перебуває в іпотеці стягувача, в силу якої здійснюються відповідні виконавчі заходи, оскільки вимоги стягувача-іпотекодержателя задовольняються виключно за рахунок предмета іпотеки.

Таким чином, при примусовому виконанні виконавчого напису нотаріуса, вимогами Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено накладення державним виконавцем арешту на усе майно боржника.

Згідно ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, в тому числі, на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Тобто, виконавчий напис нотаріуса - це виконавчий документ, на підставі якого проводиться примусове стягнення на предмет іпотеки.

А, якщо виконавче провадження відкрите на підставі виконавчого напису нотаріуса, в якому наведено, що зверненню стягненню підлягає саме предмет іпотеки, для задоволення вимог стягувача, то дане виконавче провадження стосується виключно примусового стягнення на предмет іпотеки.

Виходячи з положень ст.54 Закону України «Про виконавче провадження», примусове стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса, не передбачає задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя за рахунок майна боржника, що не перебуває в іпотеці стягувача-іпотекодержателя, що відповідно вказує на те, що у примусовому стягненні на предмет іпотеки, арешт на усе майно боржника не застосовується.

У виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого напису нотаріуса, розміром суми стягнення є розмір вимог стягувача-іпотекодержателя, для задоволення яких і стягується в примусовому порядку предмет іпотеки.

Якщо у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого напису нотаріуса, і накладається арешт на майно боржника, то тільки на те майно боржника, яке є предметом іпотеки та підлягає стягненню у цьому виконавчому провадженні для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя.

Частиною 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV, що був чинним на час винесення постанови про накладення арешту від 14.10.2011 року, зазначено, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.

Згідно частин першої - третьої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, у тому числі, винесенням постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Проведення опису майна боржника здійснюється не пізніше ніж протягом місяця з моменту отримання інформації про місцезнаходження майна.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

З аналізу наведених норм Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що арешт на майно боржника повинен накладатися з метою забезпечення виконання відповідного виконавчого документа з урахуванням суми боргу та витрат виконавчого провадження.

Проте, як вбачається з оскаржуваної постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.10.2011 року, державним виконавцем накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_3 та заборонено боржнику ОСОБА_3 здійснювати відчуження будь-якого майна, яке йому належить.

Відповідачем не надано доказів того, що постанова про накладення арешту на все майно позивача прийнята з урахуванням суми такого боргу.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що накладення згідно зі спірною постановою державного виконавця арешту на все майно позивача є незаконним та необґрунтованим.

В адміністративному позові позивач просив зобов'язати відповідача зняти спірний арешт, посилаючись на незаконність постанови про накладення арешту.

Згідно з ч.1 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Такий спосіб захисту може бути реалізований фізичною особою шляхом звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, що була чинною на час звернення позивача з даним позовом до суду, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивач є стороною виконавчого провадження, належним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправними та скасування постанови державного виконавця в частині.

При вирішенні справи, колегія суддів враховує, що позивачем не пропущено строк на звернення з даним позовом до суду з огляду на те, що, як зазначено у позові про існування спірної постанови позивач дізнався 31.08.2016 року після ознайомлення його представником з матеріалами виконавчого провадження №29187495, що підтверджується відповідним записом в матеріалах справи відповідного виконавчого провадження.

Відповідачем вищевказані доводи позивача не спростовано.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Судом апеляційної інстанції враховується, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.

При цьому, судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи встановлені обставини та з урахуванням положень ст.ст. 3, 19, 21, 22, 46 Конституції України, Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, згідно яких людина є найвищою цінністю в суспільстві, суд прийшов до переконання, що обмеження прав позивача з підстав недотримання норм законодавства України іншими особами чи установами за відсутності вини самого позивача у недотриманні цих норм, суперечить принципам верховенства права.

З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню.

Разом з тим, частинами 1, 3 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У відповідності до ч.2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Питання повернення судового збору регулює Закон України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 року.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

За приписами ч.1 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 2 ст.139 КАС України закріплено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору

Відповідно до ч.6,7 ст.139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що сторона, на користь якої ухвалено судове рішення має право на відшкодування їй за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, який є суб'єктом владних повноважень, понесених нею документально підтверджених судових витрат, розрахованих у відповідності до Закону № 4191-VI.

Так, на користь позивача слід повернути сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 728,80 грн. (1102,40 грн. (дві позовні вимоги немайнового характеру) / 2 + 177,6 грн. (переплата) = 728,80 грн.) та за подання апеляційної скарги у розмірі 826,80 грн. (1653,60 грн. / 2 = 826,80 грн.).

Сплата позивачем наведених сум при зверненні до суду підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями:

від 22.09.2016 року №45 на суму 580,00 грн.;

від 16.12.2016 року №118 на суму 700,00 грн.;

від 30.05.2018 року №4 на суму 1653,60 грн.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що позовна заява містить дві похідні немайнові вимоги, тоді як рішенням суду адміністративний позов задоволено частково, зокрема, прийнятим рішенням задоволено одну позовну вимогу частково.

Таким чином, відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати позивача на сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: судовий збір за звернення до суду з адміністративним позовом у розмірі 728,80 грн. (1102,40 грн. (дві позовні вимоги немайнового характеру*551,20 грн.) / 2 + 177,6 грн. (переплата) = 728,80 грн.) та за подання апеляційної скарги у розмірі 826,80 грн. (1653,60 грн. / 2 = 826,80 грн.).

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями ст.ст. 272, 287, 312, 317, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, за участю третьої особи Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Сабадаш Л.І. у виконавчому провадженні №29187495 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.10.2011 року в частині накладення арешту на все майно, що належить боржнику ОСОБА_3. В частині накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, в межах суми стягнення 1795726,66 грн. - залишити без змін.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Сабадаш Л.І. у виконавчому провадженні №29187495 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.10.2011 року в частині заборони здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ОСОБА_3. В частині заборони здійснювати відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1, в межах суми боргу - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_2) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 728,80 грн. (сімсот двадцять вісім гривень вісімдесят копійок) та за подання апеляційної скарги в розмірі 826,80 грн. (вісімсот двадцять шість гривень вісімдесят копійок).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина

Судді: Я.Б.Глущенко

О.Є.Пилипенко