Постанова № 74869543, 22.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження

№ 22-ц/796/5127/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2018 року місто Київ

справа № 755/5376/18

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року, постановлену під головуванням судді Арапіної Н.Є., у справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_3 до ОСОБА_6, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНІ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ», ОСОБА_7 про визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2018 року ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_6 в якому просили:

визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 право власності на частку в розмірі 3,825% в статутному капіталі юридичної особи - ТОВ «ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНІ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ» (ТОВ «ІНТЕРТЕЛЕКОМ») та витребувати цю частку з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2;

визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, право власності на частку в розмірі 0,95625% в статутному капіталі юридичної особи - ТОВ «ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНІ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ» (ТОВ «ІНТЕРТЕЛЕКОМ) та витребувати цю частку з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2;

визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 право власності на частку в розмірі 0,95625% в статутному капіталі юридичної особи - ТОВ «ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНІ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ» (ТОВ «ІНТЕРТЕЛЕКОМ») та витребувати цю частку з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3;

визнати за ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 право власності на частку в розмірі 0,95625% в статутному капіталі юридичної особи - ТОВ «ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНІ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ» (ТОВ «ІНТЕРТЕЛЕКОМ») та витребувати цю частку з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року, в яку було внесено виправлення ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року визнано зловживанням процесуальними правами дії ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_5 щодо подання до суду позову, який має очевидно штучний характер.

Позовну заяву ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння повернуто позивачам.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1, який діє в інтересах позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просили скасувати ухвалу та постановити пову, якою відкрити провадження у справі та призначити підготовче засідання.

В обґрунтування вимог посилалися на те, що суд повертаючи позовну заяву на підставі ст.44 ЦПК України порушив норми процесуального права, а саме: ст.ст.175, 177, 185, 186, 187 ЦПК України.

Вказували, що ухвала є такою, що обмежила позивачам доступ до правосуддя, а висновки суду є посилковими та передчасними.

Зазначали, що позовна заява жодним чином не направлена на створення штучного спору, а має на меті відновлення свого невизнаного права та реального процесуального результату, а саме визнання за позивачами права власності на майно, що належало померлому.

Вказували, що позивачі вважають звернення з цим позовом до суду єдиним можливим способом захисту своїх невизнаних майнових прав.

Посилалися на те, що суд на стадії відкриття справи мав співвідносити матеріали позову зі ст.ст.185, 186, 187 ЦПК України та встановлювати відповідність позовної заяви цим нормам, а не шукати штучний характер.

Також, вказували, що відповідно до ст.185 ЦПК України суд не може повертати позов з підстав інших ніж передбачені цією нормою, а будь-яких посилань на ст.44 ЦПК України ця норма не передбачає.

Зазначали, що суд на стадії відкриття провадження, вже розглянув позовну заяву та встановив, що у позовній заяві відсутнє посилання позивачів чим саме відповідач порушив їх права. У такий спосіб, за відсутності механізму застосування ст.44 ЦПК України, відповідної судової практики, чітких меж між поняттям «спір, що має штучний характер» та «недопуск до правосуддя», суд скористався останнім реченням ч.3 ст.44 ЦПК України, що на думку позивачів є передчасним та некоректним застосуванням цієї норми.

Вказували, що суд не вказав посилання на закон, судову практику чи інші джерела, які він використовує при формуванні ознак поняття «процесуальне правопорушення», тому за відсутністю чітких критеріїв поняття «цивільно-процесуальне правопорушення», його визначення, порядку застосування, суд не мав жодної підстави використовувати по відношенню до позивачів відповідні висновки.

Представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_10 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказував, що апеляційна скарга є необґрунтована, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року без змін. Зазначав, що основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються на зовні законній юридичній підставі. Механізм зловживання процесуальними правами полягає в тому, що особа, яка бажає мати певний юридичний результат, вчиняє процесуальні дії (бездіяльність), зовні «схожі» на ті юридичні факти, з якими пов'язується настання необхідного результату. Подання позову, який не містить посилань на порушене право позивачів і є саме тією дією, яка ззовні схожа на законну дію, однак подання такого позову має штучний характер, а тому підлягає визнанню зловживанням процесуальними правами.Вказував, що посилання позивачів на те, що повернення їм позовної заяви, у зв'язку зі зловживання ними процесуальними правами є вирішенням спору по суті є безпідставним та таким, що суперечить нормам чинного ЦПК України.

У порядку п.8 ч.1 Розділу XIIІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно з п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, в тому числі про повернення заяви позивачеві (заявникові), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2018 року ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до відповідача про визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року, в яку було внесено виправлення ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року визнано зловживанням процесуальними правами дії ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_5 щодо подання до суду позову, який має очевидно штучний характер.

Позовну заяву ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння повернуто позивачам.

Повертаючи позовну заяву, суд виходив з того, що предметом спору у даній справі є визначення частки спадкоємців в статутному капіталі товариства учасника товариства, а відповідно до ч.5 ст.147 ЦК України частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства.

Крім того, вказував на те, що в обґрунтуванні позовних вимог відсутнє посилання позивачів, які саме дії відповідача у цій ситуації привели до порушення закону.

При постановленні оскаржуваної ухвали суд керувався положеннями ч.3 ст.44 ЦПК України.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 6 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Так, згідно з ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 2 даної статті передбачено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Відповідно до ч.3 ст.44 ЦПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Згідно з ч.4 даної статті суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачі, звертаючись до суду з даним позовом посилалися на ст.ст.392, 387 ЦК України та вказували, що внаслідок трагічної смерті ОСОБА_8, який є чоловіком ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_5, його бізнес-партнери прикладають усіх можливих зусиль для позбавлення прав спадкоємців померлого на отримання законної частки в управлінні бізнесом та отримання відповідних доходів.

Зазначали, що частка статутного капіталу ТОВ «ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНІ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ» належала ОСОБА_8 проте була оформлена на довірену особу, юридичного радника, помічника ОСОБА_8 - ОСОБА_6

Після смерті ОСОБА_8, ОСОБА_6 не визнала факт права власності ОСОБА_8 на ввірену їй частку, що стало причиною порушення прав спадкоємців та унеможливило оформлення успадкованого майна. Саме тому позивачі звернулися з даним позовом до ОСОБА_11 для відновлення своїх порушених прав.

Разом з тим, з оскаржуваної ухвали вбачається, що суд невірно визначив предмет спору, оскільки в даному випадку предметом спору є спір про право, тобто про визнання за позивачами права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 та витребування майна з чужого незаконного володіння, а не визначення частки спадкоємців в статутному капіталі товариства учасника товариства, як про це зазначено в ухвалі суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачі обґрунтовуючи позовні вимоги, вказували які саме дії відповідача призвели до порушення їх прав.

Висновок суду про визнання зловживанням процесуальними правами дії позивачів щодо подання до суду позову є передчасним.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції не обґрунтував з чого він виходив, зазначаючи, що позов має очевидно штучний характер, натомість вдався до оцінки позовних вимог по суті без судового дослідження.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України та ст.15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язківцивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відтак, кваліфікуючи подання позову як такого, що, який має очевидно штучний характер та визнаючи такі дії позивачів як зловживання процесуальним правом та встановлюючи негативні наслідки за такі дії у вигляді повернення позову, суд позбавив сторону гарантованого законом права на справедливий судовий розгляд, складовою якого є право доступу до суду.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: