Постанова № 74869403, 21.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

апеляційне провадження №22-ц/796/4878/2018

справа №757/42671/17-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року м.Київ

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

судді-доповідача ПоліщукН.В.

суддів Білич І.М., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Лугового Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Національного технічного університету України &q?ет;Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського&q? С; на рішення Печерського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Москаленко К.О. 08 лютого 2018 року, у справі за позовом Національного технічного університету України &q?ет;Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського&q? С; до ОСОБА_3 про відшкодування вартості навчання,-

встановила:

У липні 2017 року НТУ України «Київський політехнічний інститут імені ІгоряСікорського» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування вартості навчання.

Позов обґрунтовано тим, що наказом по університету №2-305 від 01 вересня 2014 року відповідача зараховано до докторантури університету за державним замовленням за спеціальністю 05.12.17 «Радіотехнічні та телевізійні системи». 01 вересня 2014 року між сторонами укладено Угоду №8 про підготовку докторанта за рахунок державного замовлення. Наказом №2-312 від 15 вересня 2014 року відповідачу призначено стипендію у розмірі 5828 грн. з 01 вересня 2014 року; наказом №2-161 від 09 листопада 2015 збільшено розмір стипендії до 6922 грн. з 01 вересня 2015 року; наказом №2-20 від 17 лютого 2016 року збільшено розмір стипендії до 7612 грн. з 01 січня 2016 року.

07 листопада 2016 року Вченою радою університету прийнято рішення про відрахування відповідача з докторантури за невиконання індивідуального плану роботи докторанта без поважних причин. Наказом №2-154а від 08 листопада 2016 року відповідача відраховано з докторантури університету з 08 листопада 2016 року за невиконання індивідуального плану роботи. Позивачем зазначено, що відповідно до п.22 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №309 від 01 березня 1999 року (далі по тексту - Положення) відповідач має відшкодувати позивачу вартість навчання в докторантурі, розмір якої складає 160120 грн. - отриманої відповідачем з вересня 2014 року по листопад 2016 року стипендії; 15343,20 грн. - видатків на оплату наукового керівника та навчальні витрати з вересня 2014 року по листопад 2016 року; а всього: 175463,20 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, НТУ України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не мав правових підстав для визнання неналежними наданих позивачем доказів; посилання суду на недоведеність позовних вимог є безпідставним; суд, на думку скаржника, фактично звільнив відповідача від відшкодування понесених позивачем витрат на його навчання, хоча за законодавством не передбачено такого звільнення для відрахованих докторантів за невиконання навчального плану без поважних причин.

Одночасно з апеляційною скаргою, скаржником подано клопотання про приєднання доказів по справі, в якому посилається на те, що усне клопотання представника позивача про необхідність оголошення перерви у справі для підготовки відповіді на відзив і первинних документів для спростування відзиву судом першої інстанції було залишено без задоволення, а тому скаржник був позбавлений можливості подати додаткові докази на підтвердження обставин виплати стипендії та отримання її відповідачем до суду першої інстанції.

Відповідачем подано заперечення на клопотання про приєднання доказів у справі, мотивоване тим, що посилання скаржника на те, що у судовому засіданні заявлялось усне клопотання про необхідність оголошення перерви для підготовки відповіді на відзив і первинних документів для спростування відзиву є надуманими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 посилається на те, що докази, які були надані в суді першої інстанції, не підтверджують отримання ним грошових коштів, а обставини неподання доказів, які позивач бажає надати на стадії апеляційного провадження, не містять обґрунтування про поважність їх неподання до суду першої інстанції. Зазначає, що позивач у розрахунку наводить 160120 грн. виплаченої стипендії, проте за його підрахунками ця сума становить 158520 грн., при цьому вважає необґрунтованим стягнення з нього суми податків, які були утримані зі стипендії. Довідку про розмір оплати наукового керівника вважає неприйнятною, оскільки складена після ухвалення рішення.

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п.3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала, просила скаргу задовольнити.

Відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечував з мотивів , викладених у відзиві на скаргу. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивач не довів належними доказами розмір вартості навчання, який має бути відшкодовано.

З такими висновками колегія суддів погоджується з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом по університету №2-305 від 01 вересня 2014 року ОСОБА_3 зараховано до докторантури університету за державним замовленням за спеціальністю 05.12.17 «Радіотехнічні та телевізійні системи».

01 вересня 2014 року між сторонами укладено Угоду №8 про підготовку докторанта за рахунок державного замовлення.

Наказом №2-312 від 15 вересня 2014 року відповідачу призначено стипендію у розмірі 5828,00 грн. з 01 вересня 2014 року.

Наказом №2-161 від 09 листопада 2015 року збільшено розмір стипендії до 6922 грн. 01 вересня 2015 року.

Наказом №2-20 від 17 лютого 2016 року збільшено розмір стипендії до 7612 грн. 01 січня 2016 року.

Згідно Витягу з протоколу №11 засідання Вченої ради університету 07 листопада 2016 року, університетом прийнято рішення про відрахування відповідача з докторантури у зв'язку із невиконання індивідуального плану підготовки без поважних причин.

Наказом №2-154а від 08 листопада 2016 року відповідача відраховано з докторантури університету з 08 листопада 2016 року за невиконання індивідуального плану роботи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 1999 року №309 затверджено «Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів», яке регламентує діяльність у галузі підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів і є обов'язковим для всіх вищих навчальних закладів та наукових установ України незалежно від їх підпорядкованості та форми власності.

Відповідно до пункту 22 цього Положення:

Аспірант або докторант може бути відрахований з аспірантури або докторантури за грубе порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу, наукової установи, за вчинення протиправних дій, а також за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин, передбачених пунктом 19 цього Положення.

Аспірант або докторант, який був зарахований до аспірантури або докторантури за державним замовленням і відрахований через зазначені причини, відшкодовує вартість навчання згідно із законодавством України.

Відповідно до пункту 19 Положення поважними причинами невиконання індивідуального плану роботи є хвороба (тривалістю понад один місяць), знаходження у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також інші поважні причини, передбачені законодавством України.

Пунктом 6 укладеної між сторонами угоди відповідач взяв на себе зобов'язання відшкодувати університету вартість своєї підготовки згідно із законодавством України у разі відрахування з докторантури за протиправні дії, невиконання індивідуального плану без поважних причин (за висновками Вченої ради факультету).

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Звертаючись до суду з позовом про захист порушеного права, позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору та просить стягнути вартість навчання в загальному розмірі 175463,20 грн., що складається з 160120 грн. - отриманої відповідачем з вересня 2014 року по листопад 2016 року стипендії; 15343,20 грн. - видатків на оплату наукового керівника та навчальні витрати з вересня 2014 року по листопад 2016 року.

На підтвердження факту отримання стипендії позивачем надано копії наказів про призначення стипендії докторантам та власний розрахунок.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що дані наказів самі по собі не є належними доказами, які підтверджують отримання відповідачем стипендії у конкретному розмірі.

Належних та допустимих доказів стосовно оплати наукового керівника та навчальних витрат із розрахунком таких витрат матеріали справи також не містять, а власні розрахунки позивача самі по собі не є підтвердженням таких обставини.

Твердження представника скаржника в тій частині, що відповідачем не доведено факту не отримання стипендії у визначеному розмірі, відхиляються колегією суддів, оскільки, виходячи із визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на позивача в даному випадку покладено обов&q? у;язок доведення не лише самого факту отримання стипендії, а її конкретного розміру, а також розмір інших витрат, які позивач просить стягнути з відповідача.

У контексті положень одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін вирішальним фактором є те, що надання доказів є обов&qufo;язком сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд доходить висновку про її недоведеність.

Відтак за відсутності належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження розміру витрат на навчання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегією суддів відхилено клопотання представника скаржника про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у справі, зокрема, платіжних відомостей про отримання відповідачем певних грошових коштів, оскільки скаржником не наведено виняткових обставин та не мотивовано неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об&qu д;єктивно не залежали від нього.

При цьому колегія суддів виходить з того, що позивач у справі є юридичною особою, яка, звертаючись до суду із вимогами про стягнення вартості навчання, має дані про обсяг таких витрат, проте про наявність будь-яких перешкод у доведенні перед судом цих фактів не заявляє.

Натомість встановлення розміру витрат на навчання є тим фактом матеріально-правового характеру, який відноситься до предмету доказування, є обставиною, що має значення для справи і яку потрібно встановити для вирішення спору.

Твердження представника скаржника про те, що в суді першої інстанції було заявлене усне клопотання про необхідність оголошення перерви у справі для підготовки відповіді на відзив і первинних документів для спростування відзиву, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, дані протоколу судового засідання таких відомостей не містять.

Поряд з цим колегія зазначає, що само по собі визнання певної обставини (отримання стипендії) не ототожнюється з визнанням позову, відтак не може бути підставою для звільнення позивача від доказування, що врегульовано процесуальним законодавством.

Посилання представника скаржника на помилкові дії представника позивача в суді першої інстанції також не є тими обставинами, які дають підстави суду апеляційної інстанції приймати нові докази.

З огляду на наведене, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції вірно вирішив справу на підставі досліджених в судовому засіданні доказів та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду першої інстанції, колегією суддів не установлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Національного технічного університету України &qu s;Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського&quco; залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 22 червня 2018 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

В.В.Соколова