Рішення № 74868504, 22.06.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 491/302/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2018 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Танцюра К.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Любашівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Ананьївського районного суду Одеської області з адміністративним позовом до Любашівського об'єднаного управлівння Пенсійного фонду України Одеської області про визнаня протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 24.04.2018р. справу №491/302/18 за позовом ОСОБА_1 до Любашівського об'єднаного управлівння Пенсійного фонду України Одеської області про визнаня протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, передано за підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду суду від 24.05.2018р. відкрито провадження у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Любашівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення №123 від 04.04.2018р. та зобов'язання перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності 2 групи по Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” на пенсію по інвалідності 2 групи згідно Закону України “Про державну службу” з 30.03.2018р. з урахуванням заробітної плати на підставі довідки №05.2-08-932 від 19.03.2018р., складових заробітної плати за період з 01 травня 2016 року по 28 лютого 2018 року, на підставі довідки №05.2-08-933 від 19.03.2018р. Разом з тим вказаною ухвалою суду від 24.05.2018р. призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи(у письмовому провадженні), у порядку ст.263 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 30.03.2018р. вона звернулась до Любашівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області із заявою про переведення її з пенсії по інвалідності 2 групи, призначеної відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, на пенсію но інвалідності 2 групи відповідно до Закону України „Про державну службу”, однак рішенням № 123 від 04.04.2018 р. відповідач відмовив у переведенні на пенсію по інвалідності 2 групи відповідно до Закону України „Про державну службу” у зв'язку з тим, що „пенсії по інвалідності, а також пенсії державним службовцям, які не мають права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723, призначаються за нормами Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” із яким ОСОБА_1 не погоджується. Так, позивач пояснила, що з 15.01.2018р. їй встановлено 2 групу інвалідності без обмеження терміну дії та що з 25.08.1980 р. по 28.02.2018р. вона працювала на посадах, віднесених до посад державної служби та відповідно загальний стаж якої склав понад 37 років. Позивач, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007р. у справі №1-29/2007 та міжнародні акти ратифіковані Україною, вважає, що відповідач безпідставно прийняв рішення про відмову в переведенні її на пенсії по інвалідності 2 групи згідно із Законом України «Про державну службу».

19.06.2018р. до суду від Любашівського об'єднаного управлівння Пенсійного фонду України Одеської області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач посилається на те, що керуючись Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ, який втратив чинність на підставі Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р.№889, крім статті 37 Закону №3723-ХІІ, позивачу було правомірно відмовлено в переході з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування» на пенсію по інвалідності державним службовцям на підставі статті 37 Закону №3723-ХІІ, оскільки пенсії по інвалідності, а також пенсії державним службовцям, які не мають права на призначення пенсії відповідно до вищевказаної статті, призначаються за нормами Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», як передбачено статтею 90 Закону №889. Згідно пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889 визначено право державних службовців за певних умов на призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ. На одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, а також особи, які мають не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Відповідач зазначив, що на призначення пенсії за законом №889 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, мають право особи, які: досягли пенсійного віку; мають необхідний страховий стаж; яким не призначалися пенсії відповідно до Закону №3723-ХІІ; на день набрання чинності Законом №889 (01.05.2016 р.) обіймали посади державної не менше 10 років стажу на посадах державних службовців. У зв'язку з чим, на думку відповідача, пенсії по інвалідності, а також пенсії державним службовцям, які не мають права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, призначаються за нормами Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», що стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

13.06.2018р. до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив у якому позивач зазначила, що на момент її звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії по інвалідності згідно із Законом України „Про державну службу” позивачу була встановлена II група інвалідності, наявний необхідний страховий стаж та стаж роботи на посадах, віднесених до посад державної служби, тобто, станом на 30.03.2018 р. ОСОБА_1 мала всі необхідні умови для переведення на інший вид пенсії (з пенсії по інвалідності по Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по Закону України „Про державну службу” з урахуванням пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2016р. №622).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

15.01.2018р. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлено 2 групу інвалідності, що підтверджується випискою з акту медико-соціальнох експертної комісії, довідка серії 12ААА №890953(а.с.18).

01.02.2018р. ОСОБА_1 видано пенсійне посвідчення №2258921546, вид пенсії: по інвалідності, 2 група (а.с.17).

Як вбачається з трудової книжки БТ-І №6561847 від 12.08.1980р. та не спростовується відповідачем, у період з 25.08.1980 р. по 28.02.2018р. ОСОБА_1 працювала на посадах, віднесених до посад державної служби понад 37 років(а.с.12-14).

28.02.2018р. ОСОБА_1 звільнена із займаної посади в Ананьївському районному відділі ДВС ГТУЮ в Одеській області за домовленістю сторін, на підставі наказу від 22.02.2018р. №230-к.

30.03.3018р. ОСОБА_1 звернулась до Любашівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області із заявою про перерахунок пенсії, а саме перехід на інший вид пенсії згідно Закону України «Про державну службу»(а.с.10-11).

Рішенням Любашівського об'єднаного управлівння Пенсійного фонду України Одеської області від 04.04.2018р. відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ(а.с.9).

Згідно з ч.1 ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року

N 3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, до 01.05.2016р. (дата набрання чинності нового Закону України «Про державну службу» 10 грудня 2015 рокуN 889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи які досягли певного віку (для жінок 60 років) та відповідний стаж державної служби.

Після 01.05.2016р. пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"(ст.90 Закону України від 10 грудня 2015 рокуN 889-VIII ).

При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону.

Так, відповідно до п.10, 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» 10 грудня 2015 рокуN 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України 1993 р., N 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Нового Закону передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016р. певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016р. на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Попереднього Закону передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Попереднього Закону після 01.05.2016р. є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Попереднього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Нового Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Разом з тим, судом встановлено що на момент звернення ОСОБА_1 із заявою від 30.03.2018р. позивачка не досягла шістдесятирічного віку.

Частиною 9 ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р.

N 3723-XII, що діяла до 01.05.2016р., передбачено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Тобто особи зі стажем державної служби 10 і більше років, яким була встановлена інвалідність I або II групи, за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мали право на отримання пенсії по інвалідності у розмірах, визначених ч. 1 ст. 37 Попереднього Закону.

Відповідно до ст. 90 Нового Закону з 01.05.2016 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р.N 1058-IV визначено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності відповідного страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією.

Частиною 1 ст.33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: особам з інвалідністю I групи - 100 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.

Отже, після 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015р. №899 «Про державну службу») зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993р. № 3723 «Про державну службу» лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 899 «Про державну службу», та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу» вік і страховий стаж.

Особи з числа держслужбовців, яким встановлено інвалідність, з 01.05.2016р. втратили право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених ч.1 ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу», проте зберегли право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у встановлених ст. 33 цього Закону розмірах.

Разом з тим, суд зазначає, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку про правомірність прийняття оскаржуваного рішення про відмову у переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності 2 групи по Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” на пенсію по інвалідності 2 групи згідно Закону України “Про державну службу”, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що при прийнятті рішення ним було застосовано висновки рішення Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 (№ провадження Пз/9901/23/18) від 04.04.2018р., яке набрало законної сили 04.04.2018р., оскільки позовна заява ОСОБА_1 до Любашівського об'єднаного управлівння Пенсійного фонду України Одеської області містить ознаки типовості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 –відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра

.