Рішення № 74856487, 22.06.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/9763/17

Провадження № 2/522/3530/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

12 червня 2018 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Науменко А.В.

за участю секретаря – Лапшинської Н.Б.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського національного університету імені ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Одеського національного університету імені ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилається на те, що з 01 квітня 2001 року він працював на посаді електромонтера ботанічного саду Одеського національного університету імені ОСОБА_2. В лютому 2007 року він звільнився з посади електромонтера ботанічного саду Одеського національного університету імені ОСОБА_2, а згодом знову звернувся з заявою щодо зарахування на посаду електромонтера ботанічного саду Одеського національного університету імені ОСОБА_2 шляхом укладання безстрокового трудового договору. Наказом ректора Одеського національного університету імені ОСОБА_2 від 10 грудня 2015 року № 3377-18 «Про звільнення» позивача було звільнено 31 грудня 2015 року з посади електромонтера 3-го розряду експлуатаційно-технічного відділу (ботанічний сад) Одеського національного університету імені ОСОБА_2 у зв’язку з закінченням строку трудового договору. Також в позовній заяві посилається на те, що в зверненні від 16 лютого 2007 року між позивачем та Одеським національним університетом імені ОСОБА_2 було укладено безстроковий договір та з урахуванням положень ст.. 36 КУпП України підстав про припинення трудового договору станом на 10 грудня 2015 року не було, тому вважає що його звільнили без законних підстав та просить суд поновити його на посаді електромонтера ботанічного саду Одеського національного університету імені ОСОБА_2 та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач в судове засідання з’явився, в ході судового розгляду позивач підтримав позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі та просив суд позов задовольнити, посилаючись на те, що при звільненні позивача були порушені норми трудового законодавства.

Представник відповідача – ОСОБА_3 в судовому засідання позов не визнала в повному обсязі, просила відмовити в задоволенні позову, пояснила суду, що Одеський національний університет імені ОСОБА_2 є державним підприємством, та фінансується кожного року згідно кошторису. У зв’язку зі зменшенням щорічного державного фінансування усі працівники університету працюють на підставі строкових договорів та періодично де яки посади є скороченими.

Вислухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року (з подальшими змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при укладенні трудового договору на визначений строк, цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Судом встановлено, що відповідач тривалий час працював в ОНУ імені ОСОБА_2 по строковим трудовим договором працівником зайнятим ремонтом та обслуговуванням технологічного обладнання, та електрообладнання. В кінці кожного року ОСОБА_1 подавав заяви про укладення з ним трудового договору наступного року. Так згідно заяви від 26.11.2014 року ОСОБА_1 просив укласти трудовий договір на посаді електромонтера 5 розряду на 2015 рік. Наказом Одеського національного університету імені ОСОБА_2 № 3377-18 від 10.12.2015 року ОСОБА_1 звільнено з 31.12.2015 року у зв’язку із закінченням строкового трудового договору. З зазначеним наказом ОСОБА_1 ознайомлений, але відмовився його підписати і забрати трудову книжку.

Статтею 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 статті 23 КЗпП України).

Згідно п.2 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Пунктом 2 статті 36 КЗпП передбачено можливість припинення трудового договору у зв'язку з закінченням його строку. При цьому, припинення трудового договору по закінченню строку не потребує заяви чи якогось іншого волевиявлення працівника, оскільки свою волю він вже виразив, коли уклав договір з визначеним строком трудового договору, одночасно виразивши і волю на припинення такого трудового договору по закінченню строку, на якій він був укладений. Роботодавець також не зобов'язаний попереджувати чи іншими чином інформувати працівника про майбутнє звільнення.

Закон лише вказує на те, що якщо після закінчення строку дії трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк (ч.1 ст. 39-1 КЗпП України). Сторонами у данному випадку узгоджений строк дії договору до 31.12.2015. Відповідач, як одна із сторін трудового договору, заявив вимогу про припинення трудового договору, видавши наказ № 3377-18 від 10.12.2015 про звільнення позивача з 31.12.2015 року,у у зв’язку із закінченням строкового трудового договору.

Трудовий договір, який в судовому порядку недійсним не визнавався, вичерпав свою дію, трудові відносини з позивачем припинені у зв'язку з закінченням погодженого сторонами строку, на який він укладався. Усі розрахунки з позивачами проведені, що підтверджується відповідними довідками, які містяться в матеріалах справи. Тобто, твердження позивача про незаконність його звільнення з підстав закінчення строку дії трудового договору є такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Таким чином, дійсний трудовий договір між відповідачем та позивачам має строковий характер та укладений на визначений строк, а тому позивача було звільнено у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України із дотриманням вимог чинного трудового законодавства.

За таких умов позовні вимоги щодо поновлення на роботі задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги щодо поновлення на роботі, а тому самостійного обґрунтування судом мотивів залишення їх без задоволення не потребують.

Так як позивач є звільненим від сплати судового збору щодо усіх заявлених ним позовних вимог, відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати мають бути віднесені на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеського національного університету імені ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений 22.06.2018 року.

Суддя А.В.Науменко

22.06.18