Рішення № 74855821, 22.06.2018, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/12947/17

Провадження № 2/520/1890/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2018 року

Київський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі Єгоровій Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Моторного (транспортного ) страхового бюро України

до ОСОБА_1

про відшкодування в порядку регресу витрат,

пов’язаних з регламентною виплатою,

ВСТАНОВИВ:

Позиавч Моторне (транспортне) страхове бюро України 27 жовтня 2017 року звернулось до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з регламентною виплатою, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму сплаченого відшкодування у розмірі 50000 гривень 00 копійок, суму витрат понесених на встановлення розміру збитку, що становить 749 гривень 00 копійок, витрати по сплаті судового збору в сумі 1600 гривень 00 копійок.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 13.11.2017 року відкрито провадження по цивільній справі на підставі вказаної позовної заяви та призначено попереднє судове засідання.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України № 6232 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Пунктом 9 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції 15 грудня 2017 року зазначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 26 грудня 2017 року продовжено розгляд цивільної справи за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з регламентною виплатою – за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції 15 грудня 2017 року у відповідності до п. 9 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень, в порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

04 квітня 2018 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача - Моторного (транспортного ) страхового бюро України у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлений належним чином, однак 22.06.2018 року надав до суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити, у разі неявки відповідача постановити заочне рішення по справі та розглянути справу за відсутності представника позивача.

Згідно з ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

Частинами 6,7 ст. 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно з отриманою судом відповіддю з відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області (а.с.36) вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований з 25 жовтня 1999 року за адресою: м. Одеса, вул. Гаршина, 20/22, та саме за вказаною адресою судом направлялась судова кореспонденція разом з рекомендованим повідомленням до поштового відправлення на ім’я відповідача ОСОБА_1.

У зв’язку з чим, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1повторно не з’явився в судове засідання без поважних причин, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце його проведення.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа ОСОБА_2 проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Відповідно до ч.4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуюче вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, оскільки відповідач повторно не з’явився до судового засідання, не надавши до суду відзив на позовну заяву, без поважних причин, Київським районним судом м. Одеси було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі та постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов Моторного (транспортного ) страхового бюро України підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26 грудня 2015 року, о 00 годині 15 хвилин ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки «Ауді», реєстраційний номер НОМЕР_1, по вул. Чорноморського Козацтва в м. Одесі, не врахував дорожню обстановку, безпечну дистанцію, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем марки «Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_2, та автомобілем марки «Мерседес», реєстраційний номер НОМЕР_3, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив вимоги п. 13.1 «Правил дорожнього руху України».

При цьому, відповідно до протоколу серії АП2 № 456281 від 26.12.15 року, водій ОСОБА_1І керував транспортним засобом марки «Ауді», реєстраційний номер НОМЕР_1, у стані алкогольного сп’яніння.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 23 березня 2016 року по справі №520/952/16-п, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України, а саме скоєній дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 26 грудня 2015 року, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на один рік.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії, та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, наявність вини в діях ОСОБА_1 у скоєній дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 26 грудня 2015 року, додатковому доказуванню не підлягає.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений автомобіль марки «Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_2, який належав ОСОБА_3.

Згідно з звітом про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу марки «Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_2, складеного 26 грудня 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-Асистуюча Компанія «Фаворит», вартість відновлюваного ремонту КТЗ, визначена за витратним підходом, складає 107891 гривня 92 копійки, ринкова вартість, визначена за порівняльним підходом, може складати 242962 гривні 80 копійок, вартість матеріального збитку заподіяного власнику після аварійного пошкодження КТЗ станом на 26 грудня 2015 року дорівнює з урахуванням ПДВ, але без врахування ВТВ – 83162 гривні 94 копійки.

Відповідно до полісу №АІ/5539349 обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, ОСОБА_4 застраховано в ТДВ «СК «СКАЙД» автомобіль марки «Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_2. Франшиза встановлена у розмірі 0 гривень 00 копійок. Строк дії договору встановлено з 23 грудня 2015 року по 22 грудня 2016 року.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Ауді», реєстраційний номер НОМЕР_1, а саме ОСОБА_1, якого визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 26 грудня 2015 року, не було застраховано на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди і такі дані матеріали справи не містять.

Вказане також підтверджується витягом від 26 грудня 2015 року з централізованої бази даних МТСБУ (а.с.6).

Матеріальні збитки, заподіяні внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 26 грудня 2015 року відповідачем потерпілій особі відшкодовані не були. Доказів, які б спростовували вказане до суду не надано.

Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

За правилами п.п. «а» п.41.1 ст. 41 Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

У зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 26 грудня 2015 року, МТСБУ на підставі повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, заяви ОСОБА_4 та страхового полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів №АІ/5539349, 07 липня 2016 року постановлено наказ №5385, згідно якого наказано фінансовому управлінню сплатити відшкодування на рахунок ОСОБА_4 в сумі 50000 гривень 00 копійок.

07 липня 2016 року МТСБУ здійснило виплату ОСОБА_4 матеріальної шкоди в розмірі 50000 гривень 00 копійок, що підтверджується платіжним дорученням № 5385рв від 07 липня 2016 року.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

У відповідності до п.п. 38.2.1 п.38.2 ст. 38 Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на те, що обставини на які посилався позивач знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами, виходячи з встановлених судом обставин справи та вимог чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що до позивача перейшло право регресної вимоги до відповідача, а тому вважає наявними підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми відшкодування в порядку регресу у розмірі 50000 гривень 00 копійок.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми витрат понесених на встановлення розміру збитку, що становить 749 гривень 00 копійок, суд зазначає наступне.

Згідно з наданого до суду платіжного доручення № 4713/4рв від 05 квітня 2016 року, вбачається, що позивачем 05 квітня 2016 року було сплачено на розрахунковий рахунок ТОВ ЕАК Фаворит грошові кошти в сумі 749 гривень 00 копійок за сплату послуг аварійного комісара згідно рахунку №4713/4 від 04.02.2016 року, справа 30732.

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з положеннями ст. 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, чинним законодавством не передбачено право страховика вимагати відшкодування додаткових витрат, які понесені у зв'язку із встановленням розміру збитків та збору документів, у зв'язку з тим, що такі витрати страховика не є страховим відшкодуванням, а спрямовані на визначення розміру збитків. Ці витрати належать до звичайної господарської діяльності страховика і не підлягають стягненню з особи, яка відповідальна за спричинену шкоду.

Крім того, суд зазначає, що з наданих до суду документів вбачається, що розмір матеріальної шкоди, завданої власнику колісного транспортного засобу марки «Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_2, встановлено звітом про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу марки «Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_2, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-Асистуюча Компанія «Фаворит» 26 грудня 2015 року, однак до суду надано платіжне доручення № 4713/4рв від 05 квітня 2016 року, про сплату послуг по розрахунковому рахунку ТОВ ЕАК Фаворит №4713/4 від 04.02.2016 року.

Доказів, які послуги надавались ТОВ ЕАК Фаворит станом на 04.02.2016 року до суду не надано.

Крім того, з вказаного платіжного доручення вбачається, що сплата послуг здійснена по справі №30732, однак доказів того, що зазначена справа стосується виплати страхового відшкодування власнику транспортного засобу марки «Хюндай», реєстраційний номер НОМЕР_2, пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 26 грудня 2015 року, до суду не надано.

У зв’язку з чим, суд вважає, що в цій частині позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення з ОСОБА_1 суми витрат понесених на встановлення розміру збитку, що становить 749 гривень 00 копійок, задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір сплачений останнім в мінімальному розмірі в сумі 1600 грн. 00 коп.

Керуючись ст. ст. ст.ст. 2, 4, 5, 6, 76-78, 81, 141, 263-265, 280-282, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 22, 1187, 1191 ЦК України, Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України (місцезнаходження: 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8) до ОСОБА_1 (місце проживання: 65016, м. Одеса, вул. Гаршина, 20/22) про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з регламентною виплатою – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: 65016, м. Одеса, вул. Гаршина, 20/22, паспорт серії СМ749085, виданий 27.05.2005 року Київським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, РНОКПП НОМЕР_4) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України, що розташоване за адресою: 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, п/р 2600202284871 в Укрексімбанку м. Києва; МФО 322313, код ЄДРПОУ 21647131, матеріальну шкоду в порядку регресу в сумі 50000 (п’ятдесят тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

У задоволенні решти позовних вимог Моторного (транспортного) страхового бюро України – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: 65016, м. Одеса, вул. Гаршина, 20/22, паспорт серії СМ749085, виданий 27.05.2005 року Київським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, РНОКПП НОМЕР_4) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України, що розташоване за адресою: 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, п/р 2600202284871 в Укрексімбанку м. Києва; МФО 322313, код ЄДРПОУ 21647131, витрати по сплаті судового збору в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено – 22 червня 2018 року.

Головуючий Калініченко Л. В.