Рішення № 74851022, 18.05.2018, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/7156/17

Пр. № 2/336/36/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2018 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Щасливої О.В.,

при секретарі Сакал Г.В.,

з участю представників відповідача ОСОБА_1 –

адвоката ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» -

ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства «Мотор Січ», треті особи – територіальна громада в особі Запорізької міської ради, п’ята Запорізька державна нотаріальна контора, Запорізький обласний державний нотаріальний архів, про визнання правочину недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири № 27 по вул. Омській в м. Запоріжжі, укладеного 10 червня 1992 року між Запорізьким підприємством «Мотор Січ», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Мотор Січ», з одного боку, і ОСОБА_8, - з другого.

В позові зазначили, що у вказаній квартирі на момент укладення оспорюваного правочину були зареєстровані та постійно проживали ОСОБА_8, смерть якого сталася 27 січня 2002 року, дружина ОСОБА_8 - ОСОБА_9, яка померла 25 жовтня 2011 року, син ОСОБА_8 – ОСОБА_10, що помер 10 вересня 2011 року, син ОСОБА_8 – ОСОБА_7, донька ОСОБА_8 – ОСОБА_11, неповнолітня донька ОСОБА_11 – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Продаж житла відбувався у відповідності до «Положення про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання, ремонт», яке передбачало надання письмової згоди членів сім’ї наймача житла, які проживають разом з ним, на придбання наймачем цього житла. Між тим жоден з членів сім’ї, які проживали разом з ОСОБА_8, такої згоди не давав, на що вказує, зокрема, той факт, що позивач ОСОБА_11 в той період не знаходилась в м. Запоріжжі, працюючи в районі Крайньої Півночі. При цьому її право на користування житлом зберігалося за нею на підставі охоронного свідоцтва від 20.12.1991 року, яке діяло до 6 листопада 1994 року. Поряд з матір’ю протягом дії охоронного свідоцтва знаходилась її неповнолітня донька ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1. Так як договір купівлі-продажу між Запорізьким підприємством «Мотор Січ» та ОСОБА_8 не відповідає вимогам закону про необхідність згоди членів сім’ї наймача на набуття ним у власність квартири, а також порушує право неповнолітньої особи, якою на час вчинення правочину була ОСОБА_12, на право користування житлом, цей договір є недійсним в силу ст. 48 ЦК Української РСР, що діяв на момент його укладення.

У зв’язку з викладеним позивачі просять визнати вказаний договір недійсним.

Позов надійшов до суду 25 листопада 2016 року.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Артемової Л.Г. від 12.12.2016 року відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства «Мотор Січ», треті особи – територіальна громада в особі Запорізької міської ради, п’ята Запорізька державна нотаріальна контора, Запорізький обласний державний нотаріальний архів, про визнання правочину недійсним; справу призначено до розгляду у відкритому судовому засідання на 12-00 годину 10 січня 2017 року.

У зв’язку з направленням судді Карабак (Артемової) Л.Г. в тривале відрядження був здійснений повторний авторозподіл справи, внаслідок якого справа надійшла в провадження судді Щасливої О.В., яка прийняла її до провадження з призначенням судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивачів підтримав вимоги позову. Просить про ухвалення рішення на користь своїх довірителів.

Представник відповідача – публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» - проти задоволення заяви заперечував, пояснивши, що оспорюваний правочин укладений у відповідності до вимог «Положення про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання, ремонт», затвердженого ОСОБА_13 Міністрів Української РСР та Української республіканської ради професійних спілок від 19.05.1989 року. Зміст цього договору і його відповідність вимогам законодавства були перевірені державним нотаріусом, яка посвідчувала правочин і не вчинила б цієї дії за умови будь-яких порушень. Укладення цього договору жодним чином не обмежувало право членів сім’ї ОСОБА_8 на користування квартирою, стався лише перехід права власності від однієї особи до іншої. Відчуження відбувалося на оплатній основі, як випливає з умов договору і самої природи договору купівлі-продажу, право на оплатне набуття житла закріплено в згаданому «Положенні…». Посилання позивачів в позові на здійснення ОСОБА_8 одноособової приватизації квартири є неспроможним, оскільки правовий зміст переходу права власності на підставі договору і внаслідок приватизації є різним. До того ж Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року, що набрав законної сили 22 липня 1992 року, на час вчинення договору купівлі-продажу не діяв.

Оскільки оспорюваний правочин жодним чином не обмежує право членів сім’ї на користування житлом, а також повністю відповідає вимогам законодавства, просить відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_2 - позов не визнав, навівши в обґрунтування своїх заперечень ті ж самі доводи, що і представник першого відповідача. Нотаріальне посвідчення договору, на думку представника, свідчить про відповідність його положенням закону. Окрім зазначених тверджень, пояснив, що всі члени сім’ї знали про перехід права власності на квартиру до ОСОБА_8, про що свідчить звернення позивача ОСОБА_11 після смерті її матері ОСОБА_9 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, в якій позивач зазначила, що до складу спадкового майна входить частина квартири АДРЕСА_1 (імені академіка ОСОБА_14), прийнята матір’ю у спадщину після смерті батька ОСОБА_8

Позов, який є безпідставним і необґрунтованим, окрім того, поданий з порушенням давності звернення до суду, встановленої цивільним законодавством. І так як позивачі достеменно знали про вчинення договору на момент його укладення, про поважність пропуску давності суду не повідомляють, просить застосувати позовну давність і відмовити в задоволенні позову.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 – проти задоволення позову заперечує, зазначивши, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_10, чия смерть сталася 10 вересня 2011 року, і на час укладення батьком чоловіка договору купівлі-продажу проживала в спірній квартирі. Представник пояснила, що заяву від членів родини ОСОБА_8 про їхню згоду на придбання ним житла було підписано всіма особами, що проживали в житлі, в тому числі ОСОБА_6, яка саме в цей період була у відпустці, яку проводила в м. Запоріжжі. Представник зазначає, що вона як мешканець квартири також підписала заяву про згоду на її купівлю ОСОБА_8

У зв’язку з викладеним ОСОБА_3 просить суд про відмову у задоволенні позову.

Представники третіх осіб, належним чином повідомлених про дату, час та місце вирішення справи, до суду не з’явилися.

Представники п’ятої Запорізької державної нотаріальної контори, Запорізького обласного державного нотаріального архіву надали суду письмові звернення, які містять прохання про вирішення справи без їхньої участі.

Наведені обставини в силу ст. ст. 211, 223 ЦПК України є підставою для проведення судового розгляду у відсутність представників третіх осіб.

Вислухавши пояснення учасників справи, з’ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами, суд не знаходить підстав для ухвалення рішення на користь позовних вимог, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 10 липня 1992 року між Запорізьким підприємством «Мотор Січ», правонаступником якого є відповідач ПАТ «Мотор Січ», в особі начальника житлово-комунального відділу ОСОБА_15 і ОСОБА_8 відбувся договір купівлі-продажу належної Запорізькому підприємству «Мотор Січ» на підставі свідоцтва про право власності № 187 від 16.01.1953 року квартири АДРЕСА_2 жилою площею 39,03 квадратних метри, загальною площею 59,61 квадратних метри (а. с. 124). Продаж вчинений за 6871 крб.; договір посвідчений державним нотаріусом п’ятої Запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_16

Згідно із ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, а в силу ст. 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Виходячи з наведених положень цивільного і цивільного процесуального законодавства, об’єктом судового захисту кожного учасника цивільних правовідносин, наділеного цивільною процесуальною правоздатністю, є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, які і можуть бути підставою для звернення особи за судовим захистом.

Суд виходить з того, що порушенням суб’єктивного права є такий негативний вплив на нього, при якому воно звужується за своїм змістом або перестає існувати, що позбавляє його носія можливості реалізувати його повністю або частково.

Одним із способів захисту порушених прав у відповідності до ст. 16 ЦК України є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права непятовнолітніх дітей.

Висуваючи вимогу про визнання договору купівлі-продажу недійсним, позивачі обґрунтовують її відсутністю письмової згоди всіх членів сім’ї на придбання ОСОБА_8 спірної квартири, як це передбачено пунктом 9 «Положення про продаж громадянам в власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт».

При цьому позивачі не зазначають, зміст яких прав та інтересів, належних їм, звужує факт укладення вказаного договору.

Вирішуючи позов, суд вважає за необхідне з’ясувати, чи порушує укладення оспорюваного правочину права позивачів та чи було допущено порушення законодавства при його вчиненні.

Як випливає із змісту ст. 224 ЦК УРСР, який діяв на час вчинення оспорюваного правочину, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 225 ЦК УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Право наймача жилого приміщення в будинку державного і громадського житлового фонду та членів його сім'ї викупити у власника квартиру внормоване «Положенням про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт», затвердженим ОСОБА_13 Міністрів Української РСР та Української республіканської ради професійних спілок № 142 від 19.05.1989 року (ст. 1 «Положення…»).

З наведеної норми випливає, що як наймач, так і члени сім’ї, що з ним проживають, мали рівні права на викуп у власність квартири у будинках державного і громадського житлового фонду.

Як зазначено, пунктом 9 «Положення…» врегульоване додання до заяви особи, що бажає викупити житло, письмової згоди членів сім'ї, проживаючих разом з ним, на придбання квартири (будинку) у його власність.

Як випливає із змісту п. 14 «Положення…», рішення про продаж в власність громадян квартир (будинків), що входять до житлового фонду місцевих ОСОБА_13 народних депутатів, приймають виконавчий комітет районної, міської, районної у місті, селищної, сільської ОСОБА_13 народних депутатів, а тих, що входять до відомчого і громадського житлового фонду, - відповідно адміністрація підприємства, об'єднання, організації, орган громадської організації.

Наведене свідчить про те, що рішення про надання дозволу на придбання житла приймає адміністрація підприємства на підставі заяви особи, оформленої у відповідності до вимог закону, тобто такої заяви, до якої додано письмову згоду всіх членів сім’ї, а також довідку з місця проживання про прописку (реєстрацію) осіб.

Наказом № 317 від 24.06.1992 року «Про продаж квартир громадян в особисту власність» директора Запорізького підприємства «Мотор Січ» прийнято розпорядження про продаж ОСОБА_8 квартири АДРЕСА_2, затверджено акти оціночної комісії і т. і. (а. с. 95).

В наказі є посилання на те, що підставою для прийняття цього рішення стала заява ОСОБА_8

Дозвіл адміністрації на здійснення купівлі-продажу квартири, втілений в згаданому наказі, свідчить про наявність правових передумов для цього, тобто подання заяви наймача, оформленої згідно з вимогами закону, в противному випадку наказ про продаж квартири не був би виданий.

З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність письмової згоди членів сім’ї, відсутність якої зумовила б відмову в прийнятті такого рішення.

Таким чином, суд доходить висновку про неспроможність доводів відповідачів про порушення законодавства в цій частині, і констатує відсутність порушень вимог законодавства при вчиненні оспорюваного правочину.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (с. 12 ЦК України).

Встановлений статтею 627 ЦК України принцип свободи договору припускає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

ОСОБА_8 реалізував своє право на придбання у власність житла, наймачем якого він був, у відповідності до правил цього набуття, встановлених «Положенням про продаж громадянам у власність квартир в будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт».

Розпоряджаючись своїм правом, він діяв розумно та добросовісно, оскільки інше не встановлено судом.

Разом з тим інші мешканці квартири, також наділені цим правом, не скористалися ним, розпорядившись своїм правом на власний розсуд.

Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство ( ч. ч. 1, 2 ст. 64 ЖК України).

З наведеного випливає, що особи, які проживають разом з наймачем і утворюють з ним одну сім’ю, мають ті ж самі права щодо користування житлом, що і власник.

Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, як випливає зі змісту ст. 156 ЖК України.

По мірі набуття наймачем статусу власника житла не припиняється право членів його сім’ї на користування жилим приміщенням.

Твердження представника позивачів про наявність у позивача ОСОБА_11 охоронного свідоцтва, строк дії якого простирається до 6 листопада 1994 року, що, на думку представника, підтверджує відсутність особи у зазначений час в м. Запоріжжі, суд до уваги не приймає, оскільки наявність охоронного свідоцтва не означає неможливість особи вільно пересуватися в просторі, так як трудові відносини характеризуються не лише часом роботи, але й часом відпочинку (відпустки, вихідні, святкові дні), протягом якого особа є вільною в переміщенні.

Суд, встановивши відсутність порушень права законного представника дитини, через якого вона здійснює свої цивільні права, відкидає і доводи позивачів про порушення права неповнолітньої особи на користування житлом.

Таким чином, суд не вбачає ознак порушення права позивачів укладенням оспорюваного правочину, що не дає підстав для ухвалення рішення на їх користь.

Оскільки суд ухвалює рішення про необґрунтованість позовних вимог, він не вбачає підстав для застосування положень законодавства про позовну давність.

Керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 77-81, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Суддя О.В. Щаслива