Постанова № 7484846, 07.12.2009, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 год.49 хв.м.ПолтаваСправа № 2а-44342/09/1670 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді –Удовіченка С.О.,

при секретарі –Ясківець М.П.,

за участю:

представника позивача - Биченко О.С.,

представника відповідача - Назаренка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтаві справу за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства транснаціональної фінансово - промислової нафтової компанії "Укртатнафта"до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

          Позивач Закрите акціонерне товариство транснаціональна фінансово - промислова нафтова компанія "Укртатнафта" звернулося до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень №0000952301/0/649 від 18.03.2005 р., №000952301/1/1523 від 20.05.2005 р., № 0000952301/2/2350 від 08.08.2005 р., № 0000952301/3/4053 від 21.10.2005 р., № 004692301/3/4054 від 21.10.2005 р., якими підприємству визначено податкове зобов’язання за платежем «частина прибутку (доходу) господарських організацій (державних казенних підприємств)» на суму 6151 922 грн. 00 коп. та застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 3075 961 грн. 00 коп.

В обґрунтування свої позовних вимог, посилався не те, що згідно вимог статті 15 Закону України „Про господарські товариства ”, чистий прибуток залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання, і на підставі зазначеної норми та пункту 19.5 статті 19 Статуту АТ „Укртатнафта”, загальними зборами акціонерів АТ „Укртатнафта” від 12.11.2004 р. було прийнято рішення про розподіл чистого прибутку та нарахування дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році пропорційно між кожним акціонером, а тому у позивача не було обов’язку по сплаті частини прибутку в сумі, яку визначив відповідач.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, з підстав у ньому викладених, просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні, позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що позивач не нарахував та не сплатив до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу) за результатами фінансово господарської діяльності у 2003 році в сумі 6151 922 грн. 00 коп., оскільки таке нарахування встановлено положеннями статті 72 Закону України “Про державний бюджет України на 2004 рік”№1344-ІV від 27.11.2003 р. та Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2004 року №405 „Про затвердження Порядку і нормативу відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році”.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 17.03.2005 р. працівниками Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської областіпроведена позапланова документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства закритим акціонерним товариством транснаціональної фінансово-промислової нафтової компанії “Укртатнафта”за період з 01.10.2003 р. по 30.09.2004 р. згідно доручення слідчого СОГ СВ ПМ Кременчуцької ОДПІ капітана податкової міліції Гусача О.М. від 04.02.2005 р. № 44/26-09.

За результатами перевірки складено акт № 168/23-120/00152307 від 17.03.2005 р. року, у якому відображено порушення ЗАТ “Укртатнафта”, зокрема,:

- вимог ст. 72 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”, в результаті чого ним не нараховано і не сплачено до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності за 2003 рік в розмірі 6151 922 грн.

На підставі висновків акта перевірки, податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000952301/0/649 від 18.03.2005 року, яким позивачу визначена сума податкового зобов’язання за платежем “податок на прибуток приватних підприємств”на загальну суму 6151 922 грн.00 коп.

За наслідками процедури адміністративного оскарження, податковим органом, були винесені податкові повідомлення-рішення №000952301/1/1523 від 20.05.2005 р., № 0000952301/2/2350 від 08.08.2005 р., № 0000952301/3/4053 від 21.10.2005 р. у яких сума зобов'язання залишилась незмінною, а також додатково винесено податкове повідомлення-рішення № 004692301/3/4054 від 21.10.2005 р., яким визначено підприємству суму штрафних (фінансових) санкцій за платежем „частина прибутку (доходу) господарських організацій (державних казенних підприємств)” на загальну суму 3075961,00 грн.

Із якими позивач не згоден, а тому звернувся до суду з проханням про визнання їх нечинними.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час проведення перевірки податковим органом було встановлено наступні обставини, що зумовили визначення позивачу податкового зобов'язання.

Закрите акціонерне товариство транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта” створена у відповідності з Указом Президента України від 29.11.1994р. №704/94 і Президента Республіки Татарстан від 13.12.1994р. №УП-883 „Про створення транснаціональної фінансово-промислової нафтової компанії „Укртатнафта” та на підставі Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Татарстан „Про створення та діяльність закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта” від 27.07.1995р. на базі Відкритого акціонерного товариства „Кременчукнафтаоргсинтез”.

Одним із акціонерів АТ „Укртатнафта” є Фонд державного майна України (пункт 1.4 статті 1 Статуту АТ „Укртатнафта”). Частка держави в статутному фонді підприємства становить 43,054%.

Згідно “Звіту про фінансові результати”АТ „Укртатнафта” за 2003 рік отримала прибуток в сумі 95259 00 грн..

Згідно виписки із протоколу Загальних зборів АТ ’Укртатнафта”від 12.11.2004 р. було прийнято рішення про розподіл прибутку та нарахування дивідендів по підсумкам роботи Компанії за 2003 рік. Відповідно до п. 8 Рішення чистий прибуток АТ “Укртатнафта”по підсумкам роботи за 2003рік в сумі 95259000 грн. розподіляється наступним чином:

- частина нерозподіленого прибутку в сумі 14941000грн. направляється на списання непокритих збитків;

- частина нерозподіленого прибутку в сумі 24095,400грн. направляється на виплату дивідендів акціонерам;

- залишок нерозподіленого прибутку в розмірі 56222600 грн. направляється на

збільшення резервного фонду для забезпечення видатків га платежів при поверненні кредиторської заборгованості по договорам на здійснення послуг по переробці нафтової сировини по рішенню судів.

Відповідач, посилаючись на ст. 72 Закону України “Про державний бюджет України на 2004 рік”№1344-ІV від 27.11.2003 р. та Постанову Кабінету Міністрів України від 30 березня 2004 року № 405 вважає, що позивачем неправомірно не було сплачено до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської цільності за 2003 рік в сумі 6151 922 грн. 00 коп..

Згідно із ст. 72 Закону України “Про державний бюджет України на 2004 рік”№1344-ІV від 27.11.2003 р. установлено, що господарські організації: державні і казенні підприємства та їх об'єднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу); акціонерні, холдингові, лізингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину чистого прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах. Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку і нормативу відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2004 року N 405, відрахування частини прибутку (доходу) провадяться господарськими товариствами та іншими суб'єктами господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), - 15 відсотків чистого прибутку, розрахованого згідно з правилами бухгалтерського обліку, відповідно до розміру цих часток (акцій, паїв).

Відповідач, нараховуючи податкове зобов’язання стверджує та прирівнює вказаний платіж до дивідендів і вказує на обов’язок АТ „Укртатнафта” відображати нарахування вказаного платежу у рядку 21 декларації про прибуток („Дивіденди та прирівняні до них платежі, які сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними чи комунальними підприємствами ”), про що зазначено в Акті перевірки № 168/23-120/00152307 від 17.03.2005 р ( сторінка 154 Акту).

Однак, зазначені твердження спростовуються з урахуванням наступного.

Пунктом 1.9 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”від 28.12.1994, № 334/94-ВР (у редакції Закону Українивід 24.12.2002 р. N 349-IV - чинній на момент спірних правовідносин) визначено поняття дивіденду: платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку. До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивіденд.

Відповідно до п.п. 7.8.2. п. 7.8 ст. 7 цього ж Закону, крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи такий емітент або отримувач дивідендів є платником податку на прибуток або має пільги зі сплати податку на прибуток, надані цим Законом або іншими законодавчими актами, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена пунктом 10.1 статті 10 цього Закону (крім платників цього податку, які підпадають під дію пункту 7.2 статті 7 чи підпункту 10.2.3 пункту 10.2 статті 10 цього Закону). Це правило поширюється також на державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому відповідно державним або місцевим виконавчим органом, в управлінні якого знаходяться такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету.

А згідно з п.3 ст. 14 Закону України „Про систему оподаткування ” від 25.06.1991, № 1251-XII, податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами належить до загальнодержавного податку і збору (обов'язкового платежу).

Відповідно до п.1.1. ст. 1 Статуту позивача, зазначено, що підприємство створене у формі акціонерного товариства.

Згідно з положеннями ст. 24 Закону України “Про господарські товариства”акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості.

Пункт “д”ст. 41 Закону України “Про господарські товариства”встановлює,що до компетенції загальних зборів акціонерів належить, право затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків.

Із системного аналізу зазначеної норми слідує, що порядок нарахування та виплати дивідендів повинно вирішуватися відповідно до Статуту акціонерного товариства.

Так, відповідно до п.п. 10.2.5 ст.10 та п.п.19.5 ст.19 Статуту ЗАТ “Укртатнафта”прийняття рішень про визначення розміру грошової суми прибутку, що підлягає розподілу між акціонерами у вигляді дивідендів, затвердження порядку розподілу прибутку, строків і порядку виплати частини прибутку (дивідендів), належить до виключної компетенції Загальних зборів акціонерів.

А пунктом 19.6 ст.19 Статуту ЗАТ “Укртатнафта”передбачено, що дивіденди виплачуються один раз на рік з чистого прибутку Компанії. Виплата дивідендів починається на 31 день після проведення Загальних зборів акціонерів. Загальні збори акціонерів можуть встановлювати інші терміни виплати дивідендів.

Отже, виходячи із змісту п. 1.9 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”положень Закону України “Про господарські товариства” та Статуту позивача, дивіденди платіж, що здійснюється при розподілу прибутку позивача) можуть бути нараховані та сплачені, в тому числі і на користь держави, виключно за рішенням Загальних зборів акціонерів, а не як загальнодержавний податок (збір).

Як встановлено судом, 12 листопада 2004 року Загальними зборами акціонерів АТ„Укртатнафта” було прийнято рішення розподіл прибутку та нарахування дивідендів пропорційно між кожним акціонером за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році. За результатами фінансово-господарської діяльності у 2002 року вирішено дивіденди не нараховувати. Будь - яких інших рішень, про розподіл та виплату дивідендів загальними зборами позивача не приймалося.

          Статтею 1 Закону України „Про систему оподаткування ”визначено, що встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів здійснюється Верховною Радою України відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Зміни і доповнення до цього Закону, інших законів України про оподаткування стосовно надання пільг, зміни податків, зборів (обов’язкових платежів), механізму їх сплати вносяться до цього Закону, інших законів України про оподаткування не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Будь-які податки і збори (обов’язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі.

Податки і збори (обов’язкові платежі), справляння яких не передбачено Законом України „Про систему оподаткування”, сплаті не підлягають, що встановлено частиною сьомою статті 1 зазначеного Закону.

Відповідно до положень статті 7 Закону України „Про систему оподаткування” ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року, за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України. Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідно до вимог пункту 20 статті 2 Бюджетного кодексу України, Закон України "Про Державний бюджет України" –це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.

Відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Згідно ч. 2 ст. 38 Бюджетного кодексу України Законом про Державний бюджет України визначаються: 1) загальна сума доходів і загальна сума видатків (з розподілом на загальний та спеціальний фонди, а також з розподілом видатків на поточні і капітальні); 2) граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) Державного бюджету України в наступному бюджетному періоді і державного боргу на кінець наступного бюджетного періоду, повноваження щодо надання державних гарантій, а також обсягу цих гарантій відповідно до статті 17 цього Кодексу; 3) бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України за бюджетною класифікацією; 4) доходи бюджету за бюджетною класифікацією; 5) бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів; 51) розмір оборотної касової готівки Державного бюджету України; 52) розмір мінімальної заробітної плати на плановий бюджетний період; 53) рівень забезпечення прожиткового мінімуму на плановий бюджетний період; 6) додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

Встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Бюджетного кодексу України перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Закон України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”не є законом про оподаткування в розумінні ст. 7 Закону України „Про систему оподаткування”.

А Постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 2004 року № 405 „Про затвердження Порядку і нормативу відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році” є підзаконним нормативним актом, а тому не може встановлювати ставки податків, зборів (обов’язкових платежів) та механізм їх справляння.

          Крім того, зазначене вбачається із «Висновку науково – правової експертизи» Академії правових наук України Київського регіонального центру від 29.09.2009 р. на який в судовому засіданні звертав увагу та наголошував представник позивача .

Враховуючи, зазначене, суд приходить до висновку, що у податкового органу не було підстав для самостійного донарахування ЗАТ “Укртатнафта” податкового зобов’язання за платежем “частина прибутку (доходу) господарських організацій (державних казенних підприємств)”в сумі 6151 922 грн. 00 коп. та винесення відповідно податкових повідомлень –рішень №0000952301/0/649 від 18.03.2005 р., №000952301/1/1523 від 20.05.2005 р., № 0000952301/2/2350 від 08.08.2005 р., № 0000952301/3/4053 від 21.10.2005 р., № 004692301/3/4054 від 21.10.2005 р..

А відтак і податкове - рішення № 004692301/3/4054 від 21.10.2005 р., яким до позивача застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 3075 961 грн. 00 коп. відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, суд вважає безпідставним зважаючи на наступне.

В преамбулі Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”від 21.12.2000 р. N 2181-III, зазначено, що цей закон є спеціальним з питань оподаткування, який установлює, зокрема, порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами.

Як зазначено у ст. 1 вказаного Закону, податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та в строки, визначені цим Законом або іншими законами України (п.1.2) , а податкове повідомлення визначено як письмове повідомленням контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом (п. 1.9), штрафна санкція (штраф) –плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.( п.1.5)

          Отже, оскільки сплата частини чистого прибутку суб’єктами господарювання до бюджету не є податковим зобов’язанням, а тому встановлена підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” відповідальність платників податків, зборів (обов’язкових платежів) у вигляді штрафу за заниження суми податкового зобов’язання не поширюється на сплату зазначеного платежу і не може стягуватись за податковим повідомленнями-рішенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що податкові повідомлення - рішення є правовими актами індивідуальної дії, то згідно ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі їх неправомірності, визнаються судом протиправними і скасовуються. У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне згідно ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог Закритого акціонерного товариства транснаціональної фінансово - промислової нафтової компанії "Укртатнафта" про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень, та визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції №0000952301/0/649 від 18.03.2005 р., №000952301/1/1523 від 20.05.2005 р., № 0000952301/2/2350 від 08.08.2005 р., № 0000952301/3/4053 від 21.10.2005 р., № 004692301/3/4054 від 21.10.2005 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

           На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Закритого акціонерного товариства транснаціональної фінансово - промислової нафтової компанії "Укртатнафта" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень задовольнити

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції №0000952301/0/649 від 18.03.2005 р., №000952301/1/1523 від 20.05.2005 р., № 0000952301/2/2350 від 08.08.2005 р., № 0000952301/3/4053 від 21.10.2005 р., № 004692301/3/4054 від 21.10.2005 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства транснаціональної фінансово - промислової нафтової компанії "Укртатнафта"витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн.40 коп..

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний термін з дня складання постанови в повному обсязі та подачі апеляційної скарги у 20-денний термін після подачі заяви про апеляційне оскарження, в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 11 грудня 2009 року.

          Суддя                                                                                С.О. Удовіченко