Вирок № 74847810, 21.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/190/18 Справа № 175/324/17 Головуючий у 1 й інстанції - Ребров С. О. Доповідач - Коваленко В.Д.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по кримінальним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Коваленко В.Д.,

суддів Кононенко О.М., Кондакова Г.В.,

секретаря Лошакової А.С.,

за участю прокурора Букур М.Є.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника Вартенової Г.М.,

потерпілої ОСОБА_4,

представника потерпілої адвоката ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду кримінальне провадженням за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення прокуратури Дніпропетровської області Мікуліної Н.А, адвоката ОСОБА_5 в інтересах потерпілої ОСОБА_4, та заперечення ОСОБА_2, на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року, стосовно ОСОБА_2,-

В с т а н о в и л а:

цим вироком

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпропетровська, українця, громадянина України, одруженого, освіта середня, проживаючого за адресою АДРЕСА_1, не маючого судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбуття призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки. Згідно ст. 76 КК України на ОСОБА_2, покладено обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання, без дозволу органу пробації, повідомляти орган пробації про зміну місця проживання та періодично з'являтися до органу пробації для реєстрації.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь НДЕКЦ при ГУМВС Дніпропетровської області 703, 68 грн. (сімсот три гривні шістдесят вісім копійок), витрати за проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу.

Цивільний позов ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди задоволено в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 55553 гривень.

Цивільний позов ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 75000 (сімдесят п'ять тисяч) гривень.

Вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він приблизно о 06.00 годині 07 вересня 2016 року, керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ 2102», реєстраційний номер НОМЕР_1, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ОСОБА_7, рухався по проїзній частині вул.Солідарності зі сторони вул.Широкої в напрямку вул.Дніпрової в смт.Кіровське Дніпровського району Дніпропетровської області.

Виявивши на смузі руху велосипедиста ОСОБА_8, що рухалася в попутному з ним напрямку, в порушення п.п. 1.3, 1.5., 2.3.(6), 12.3. Правил дорожнього руху України, не діяв таким чином щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, виявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, не вжив своєчасно заходів щодо зменшення швидкості або безпечного об'їзду даного велосипеда, в результаті чого, допустив наїзд передньою правою частиною автомобіля в ліву задню частину велосипеда «Україна», на якому знаходилась ОСОБА_8.

В результаті ОСОБА_2 були спричинені потерпілій численні переломи хребта, ребер, та інші ушкодження, які призвели до смерті ОСОБА_8.

У своїй сукупності вказані ушкодження відносяться до тяжкого ступеню тяжкості, та знаходяться у причинному у зв'язку з настанням смерті потерпілої. Смерть ОСОБА_8 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 за 2-3 години до моменту огляду трупу на місці дорожньо-транспортної пригоди о 9:15 ІНФОРМАЦІЯ_3 року, від сумісної тупої травми тіла, численних переломів кісток скелету та ушкодженням внутрішніх органів і ускладнилася шоком.

В апеляційних скаргах та запереченнях до них:

- прокурор, не оскаржуючи доведеності вини у скоєнні кримінального правопорушення і кваліфікації дій обвинуваченого, просить вирок - скасувати, у зв'язку з істотним, на його думку порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Просить ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк З роки.

В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються: покарання, призначене по кожному з обвинувачень. що визнані судом доведеними; рішення про цивільний позов; рішення про відшкодування процесуальних витрат; порядок отримання копій вироку та інше.

Вважає, що вирок в цій частині, про звільнення обвинуваченого ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням мав бути належним чином вмотивованим, але суд цього не зробив.

Зазначає, що питання про необхідність або недоцільність призначення разом з основним покаранням, передбаченим санкцією ст. 286 ч. 2 КК України, у виді позбавлення волі, додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке у даному випадку є факультативним, вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи та особи винного.

Вважає, що суд першої інстанції не дотримався вищезазначених вимог Закону та приймаючи рішення про призначення ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, не оцінив належним чином характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до положень ст.12 КК України, віднесено законодавцем до категорії тяжких і який має підвищену суспільну небезпеку, що суд не навів у вироку доводи про недоцільність призначення ОСОБА_2 факультативного додаткового покарання - позбавлення останнього права керувати транспортними засобами, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме неправильного тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Крім цього посилається, що суд, ухвалюючи рішення, у мотивувальній частині вироку зазначив, що «вважає за необхідне призначити покарання без позбавлення волі» (а.4 абз.4), але у резолютивній частині вироку призначив покарання ОСОБА_2 у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки, з іспитовим строком 3 роки.

При цьому суд, на його думку, у вироку належним чином не мотивував застосування ст. 75 КК України, обмежившись лише посиланням, що ОСОБА_2 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, працює, вибачився перед потерпілою та частково відшкодував матеріальні збитки.

Той факт, що ОСОБА_2 вперше притягується до кримінальної відповідальності та інші дані про його особу, на які послався суд із врахуванням конкретних обставин, на думку прокура не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та дають підстави для застосування ст. 75 КК України.

Вважає, призначене судом покарання необґрунтованим та несправедливим внаслідок м'якості і недостатнім для виправлення ОСОБА_2 та запобігання вчиненню аналогічних злочинів.

- захисник ОСОБА_5 який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_4 просить вирок щодо обвинуваченого скасувати, та постановити свій вирок, яким призначити ОСОБА_2 більш суворе покарання, ніж призначив суд із застосуванням додаткового покарання, у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 700000 гривень.

Вважає, що вирок суду першої інстанції є необґрунтованим, в частині невідповідності призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок застосування ст.. 75 КК України, та не позбавлення права керування транспортними засобами.

Своїми діями водій ОСОБА_2, на його думку, грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5.. 2.3.(6), 12.3. Правил дорожнього руху України і зобов'язаний відшкодовувати відповідні збитки. Судом, на його думку, при призначенні покарання не враховано всі фактичні обставини по справі та характеризуючі дані про особу ОСОБА_2 про те, що він вже був засуджений за вчинення злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, про що зазначено у його поясненнях від 07.09.2016 року.

Посилається, що ОСОБА_2 грубо порушив вимоги ПДР України, і у нього не було будь - яких перешкод технічного характеру, які б не дозволили б виконати вказані вимоги, що підтверджено висновком експерта № 10.1/001 від 12.01.2017 року.

Зазначає, що ОСОБА_2 лише під кінець розгляду справи, вибачився перед потерпілою, однак не відшкодував у повному обсязі спричиненої шкоди. Вважає, що ОСОБА_2 не викликав швидку допомогу після наїзду на велосипедиста ОСОБА_8, не гальмував, не змінював напрямок руху, що також підтвердив допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9.

На його думку, ОСОБА_2, з метою затягування розгляду справи, під час підготовчого судового засідання 08.02.2017 року, вводив суд в оману щодо його нерозуміння української мови.

Зазначає, що ОСОБА_2 не працює, одружений. Не згоден з поясненями обвинуваченого, що компенсація коштів у розмірі лише 25000 грн., може повністю покрити усі переживання та страждання потерпілої і витрачені нею кошти у зв'язку зі смертю матері.

- ОСОБА_2 в запереченнях на вище зазначені апеляційні скарги просить залишити вирок без змін, а апеляційні скарги прокурора та захисника потерпілої без задоволення. Мотивує свої прохання тим, що недостатньо володіє українською мовою, та йому не було надано безоплатну вторинну допомогу , саме через ці причини він не зміг подати заперечення своєчасно.

Вважає, що посилання захисника потерпілої про стягнення моральної шкоди в розмірі 700000 грн. є безпідставними з тих причин, що цивільний позов було задоволено та стягнуто з нього: матеріальну шкоду в розмірі 55553 грн.; 25000 сплачених ним в процесі слідства коштів та 75000 грн., в відшкодування моральної шкоди. Обставини, що обтяжують покарання відсутні, а тому на думку ОСОБА_2, суд обґрунтовано не призначив додаткове покарання, та призначив покарання з іспитовим строком.

Заслухавши доповідача, захисника та обвинуваченого, прокурора, які підтримали свої апеляційні скарги з наведених підстав, представника потерпілої адвоката ОСОБА_5, який прохав задовольнити свою та апеляційну скаргу прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, дослідивши окремі матеріали, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги прокурора та про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги захисника, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, обґрунтовані наявними у справі доказами, що в апеляційному порядку не заперечується. Кваліфікація дій засудженого за ст. 286 ч.2 КК України є правильною і учасниками процесу не оспорюються.

Порушень кримінально-процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість засудженого та на кваліфікацію його дій, не виявлено.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ст.65 КК України, призначаючи покарання, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

В силу ж ст. 75 КК України суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі, може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи.

Як видно з вироку при призначенні покарання суд врахував характер і ступінь тяжкості злочину скоєного з необережності, відсутність обтяжуючих обставин та особу ОСОБА_2, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, працює, публічно вибачився перед потерпілою, та родичами загиблої, частково відшкодував матеріальні збитки .

Суд погодився з думкою представника державного обвинувачення та потерпілої ОСОБА_4 про міру та вид покарання, але з урахуванням обставин справи , вважав за необхідне призначити покарання без позбавлення волі, вважаючи, що дане покарання відповідатиме тяжкості кримінального правопорушення за скоєне з необережності, і буде достатнім для виправлення ОСОБА_2

Обставинами, що пом'якшують його покарання, суд врахував щиросердне каяття і активне сприяння органу досудового розслідування у розкритті злочину.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Зважаючи на характер кримінального правопорушення, тяжкість наслідків злочину, та обставини, що пом'якшують покарання, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та його наслідки, не навів у вироку переконливих доводів про необхідність застосування до обвинуваченого звільнення від відбування покарання з випробуванням, та не застосував до обвинуваченого покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Досягнення виправлення засудженого допускає усунення суспільної небезпечності особи, тобто такий вплив покарання, внаслідок якого у винного з'являється схильність до законослухняної поведінки. Сам по собі факт призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує почуття справедливості у суспільстві.

При цьому відповідно до ст. 17 ЗУ від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», що при розгляді справ, суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Так у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».

Крім того, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) Суд встановив, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

В силу п.3 ч.1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок, а відповідно до ч.2 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

При цьому, відповідно до вимог ч.1 ст.418 КПК України у випадку, передбаченому п. 3 ч.1 ст. 407 цього Кодексу, суд апеляційної інстанції ухвалює вирок, а згідно з п. 2ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Згідно ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Тому, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_2 покарання з застосуванням ст.75 КК України, та без застосування позбавлення права керувати транспортними засобами є явно несправедливим внаслідок м'якості, а тому необхідно вирок суду першої інстанції скасувати в цій частині та ухвалити свій вирок.

При призначенні покарання ОСОБА_2, колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 визнав свою вину, щиро розкаявся, сплатив потерпілій 25000 гри., в відшкодування збитків.

В той же час колегія суддів приймає до уваги характер скоєного ОСОБА_2 грубого порушення ПДР, що він скоїв з необережності тяжкий злочин, думку потерпілої, що втратила рідну матір, та наполягає на реальному позбавленні волі обвинуваченого.

В зв'язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді реального позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами. На думку колегії суддів саме таке покарання буде справедливим і достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів.

З приводу апеляційної вимоги адвоката про відшкодування моральної шкоди колегія суддів зазначає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілої особи, тяжкість вимушених змін у її життєвих та виробничих стосунках, ділової репутації, ступінь знищення престижу, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану та таке інше. При цьому суд повинен виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції несправедливо визначив суму відшкодування моральної шкоди в розмірі лише 75000 гривень, оскільки така сума є явно несправедливою за своїм розміром.

Адже суд в повній мірі не оцінив тяжкість душевних страждань, глибину моральних потрясінь потерпілої, пов'язаних з втратою самої близької людини для потерпілої її матері, внаслідок чого вона втратила спокій та суттєво змінився її життєвий уклад.

Саме з цих підстав апеляційна скарга захисника ОСОБА_5 в інтересах потерпілої ОСОБА_4 підлягає задоволенню, але частково необхідно задовольнити її позов в розмірі 300000 (триста тисяч) гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_4, а в іншій частині позовних вимог на суму 400000 (чотириста тисяч) гривень, - слід відмовити.

Колегія суддів вважає, що саме така сума 300000 (триста тисяч) гривень буде спів розмірною, справедливо виваженою для відшкодування моральної шкоди потерпілій.

Таким чином з наведених вище підстав, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу представника потерпілої необхідно задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання обвинувачення прокуратури Дніпропетровської області Мікуліної Н.А,- задовольнити.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах потерпілої ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року,стосовно ОСОБА_2, в частині призначення покарання, в частині відшкодування моральної шкоди потерпілій - скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким вважати ОСОБА_2 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України, до покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_4 300000 (триста тисяч гривень), - в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В решті вирок залишити без змін.

Вирок набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржений шляхом подачі касаційної скарги до Верховного суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді: