Рішення № 74831687, 20.06.2018, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №560/1295/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2018 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Оборонової І.В.,

за участю секретаря Волкодав А.А.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Залузької сільської ради Дубровицького району Рівненської області, ОСОБА_5 управління держгеокадастру у Рівненській області про захист права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулись до суду із позовом до відповідачів та просять усунути їм перешкоди в користуванні земельною ділянкою та господарськими будівлями і спорудами по вул.Лугова, 53, в с.Залужжя Дубровицького району Рівненської області, шляхом визнання недійсним державного акта серії ЯИ №871542 на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд, що по вул.Лугова, 55, в с.Залужжя Дубровицького району Рівненської області, належного ОСОБА_4.

Позовні вимоги обгрунтовують тим, що їм належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по вул. Лугова, 53, в с.Залужжя Дубровицького району Рівненської області та земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку на праві спільної часткової власності, прийняті ними у спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 Вказаний будинок з надвірними будівлями був збудований у 1980 році на земельній ділянці розміром 1200 кв.м.

В 2010 році Залузькою сільською радою Дубровицького району Рівненської області, колишньому власнику ОСОБА_6 було видано державний акт серії ЯИ №871540 від 18.12.2009 року на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,2100 га на підставі поданої ним заяви.

Вказана земельна ділянка була виділена на приватизацію ОСОБА_6, згідно рішення Залузької сільської ради народних депутатів №29 (а) від 30 квітня 1996 року. Однак, відповідно до записів погосподарської книги № 5 (1980-1982 роки) особовий рахунок №341, с.4-5, в особистому користуванні ОСОБА_6 знаходилась земельна ділянка розміром 0,26 га.

Власником суміжної земельної ділянки по вул.Лугова, 55, є відповідач, ОСОБА_4, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №871542.

Однак, ще до видачі державних актів, достовірно знаючи, що буде проводитись обмір земельних ділянок, відповідач самовільно змінила межу земельних ділянок, шляхом переміщення власної огорожі, внаслідок чого збільшила свою земельну ділянку і відповідно зменшила земельну ділянку ОСОБА_6

Під час проведення робіт з виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, землевпорядна організація провела заміри земельної ділянки ОСОБА_4 по фактичних межах з урахуванням площі частини земельної ділянки, якою заволоділа ОСОБА_4 при зміні межі. Після виготовлення державних актів виявилось, що у власності ОСОБА_6 знаходиться земельна ділянка меншої площі, ніж раніше перебувала у користуванні.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №871542 ОСОБА_4, межа земельної ділянки проходить по будівлі погріба, чим порушуються права та інтереси позивачів в користуванні своїм власним майном, тому вимушені звертатись до суду за захистом своїх прав.

В судовому засіданні Свідок ОСОБА_7 пояснила, що належна ОСОБА_8 земельна ділянка, раніше належала її батькам і її розмір складав 26 соток. Потім вказану земельну ділянку з наявними там будівлями вони продали позивачу. Однак, на даний час розмір земельної ділянки зменшився орієнтовно на 4-5 метрів в ширину.

В одному із судових засідань позивач ОСОБА_1, яка є представником позивачів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала.

Від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_9 до суду надійшло клоптання про розгляд справи без його участі та участі позивача ОСОБА_1, позовні вимоги підтримує.

До початку судового засідання від представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_10 надійшла заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги не визнає та у задоволенні позову просить відмовити.

Від представника відповідача - Залузької сільської ради до суду надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника, позовні вимоги не визнає.

Представник відповідача ОСОБА_5 управління держгеокадастру у Рівненській області на розгляд справи не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про розгляд справи був повідомлений своєчасно та належним чином (а.с.175).

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, свідка, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно обставини справи, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Судом встановлено, що відповідно до виписки із рішення Залузької сільської ради Ради народних депутатів №29 (а) від 30 квітня 1996 року ОСОБА_6 надано під приватизацію земельну ділянку, що знаходиться в особистому користуванні, площею 0,21 га (а.с.21).

Рішенням Залузької сільської ради Дубровицького району Рівненської області №163 від 12 серпня 2009 року рішення сесії сільської ради №29 (а) від 30 квітня1996 року викладено у новій редакції, а саме: 1. "Передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд згідно поданих заяв» громадянам ( відповідно додатку). 2. Доповнити рішення сесії сільської ради від від 30.04.1996 року № 29 (а) ,,Про розгляд заяв громадян на приватизацію земельних ділянок” та виконкомів від 25.10.1996 р. № 39, 24.12.1996 р. № 46 і 31.03.1997 р. №18 "Про розгляд заяв громадян на приватизацію земельних ділянок для обслуговування житлових будинків" щодо громадянин ( згідно додатку), власників земельних ділянок, які призначені для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в селі Залужжя Дубровицького району (а.с.22).

18 грудня 2009 року ОСОБА_6 Залузькою сільською радою Дубровицького району Рівненської області, на підставі рішення виконкому Залузької сільської ради від 30 квітня 1996 року №29 (а), рішення Залузької сільської ради від 12 серпня 2009 року №163 видано державний акт серії ЯИ №871540 від 18.12.2009 року на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,2100 га, яка розташована в с.Залужжя, по вул. Лугова, 53, Дубровицького району Рівненської області (а.с.23).

Відповідно до витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №47909165 та №47907194 від 18.11.2015 року позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтв про право власності серії та номерів 944 та 945, виданих 18.11.2015 року, належать по 1/2 частці житлового будинку, житловою площею 42,6 кв.м., загальною 81,4 кв.м. та земельної ділянки кадастровий номер: 5621882800:01:001:0241 в с.Залужжя, по вулиці Лугова, 53, Дубровицького району Рівненської області (а.с.14,15).

Відповідно до витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №47912914, №47915264, №47911085, №47914210 від 18.11.2015 року позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтв про право на спадщину серії та номерів 947, 949, 946 та 948 відповідно, виданих 18.11.2015 року належать по 1/4 частці житлового будинку, житловою площею 42,6 кв.м., загальною 81,4 кв.м. та по 1/4 частці земельної ділянки кадастровий номер: 5621882800:01:001:0241 в с.Залужжя, по вулиці Лугова, 53, Дубровицького району Рівненської області (а.с.16, 17, 18, 19).

Власником суміжної земельної ділянки площею 0,2300 га, на підставі рішення виконкому Залузької сільської ради від 30 квітня 1996 року №29 (а), рішення Залузької сілької ради від 12 серпня 2009 року №163 є відповідач ОСОБА_4, про що свідчить копія державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №871542 від 18 грудня 2009 року (а.с.45).

У відповідності до положень ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції на момент видачі державного акта), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

У позовній заяві позивачі зазначають, що відповідачем самовільно змінено межу земельних ділянок, шляхом переміщення власної огорожі, внаслідок чого збільшено її земельну ділянку та відповідно було зменшено земельну ділянку ОСОБА_6

Згідно відповіді Управління Держкомзему у Дубровицькому районі Рівненської області №05-07/567 від 09 листопада 2010 року, яка була адресована ОСОБА_1, в ході перевірки порушення земельного законодавства з боку ОСОБА_4 виявлено не було (а.с.100).

Крім того, згідно відповіді Дубровицької районної державної адміністрації Рівненської області №01-327/Г-71/2 від 07 липня 2011 року, яка була адресована ОСОБА_6, під час перевірки та з’ясування обставин на місцевості, порушення земельного законодавства, а саме самовільного зайняття частини земельної ділянки ОСОБА_6 з боку сусідки ОСОБА_4, встановлено не було (а.с.101).

Відповідно до складеного акту комісії по земельних спорах Залузької сільської ради Дубровицького району Рівненської області від 26 квітня 2013 року за розглядом заяви ОСОБА_4, в якій остання просила навести земельну ділянку, згідно державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯИ №871542 від 18.12.2009 року, було визначено межі земельної ділянки за допомогою мірної стрічки в 50 м. При встановленні межі між заявницею і її сусідом ОСОБА_11 виник спір. Для вирішення спору комісія визначила два межових знаки, один на початку, а інший в кінці ділянок та натягнувши стрічку одного краю на інший, встановили дану межу. За згодою сторін спір щодо встановлення межі між суміжними ділянками ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було вирішено на місці і обидва власники згідні з прийнятим рішенням, про що свідчать їхні підписи у акті (а.с.99).

Відповідно до копії протоколу №7 засідання постійної комісії Залузької сільської ради з питань агропромислового комплексу, ресурсів та охорони навколишнього середовища від 03.11.2017р. при перевірці документації присадибних земельних ділянок та будівельних паспортів встановлено, що дані в будівельному паспорті ОСОБА_1 не враховані під час приватизації земельної ділянки і не відповідають наявним розмірам в натурі. Наведені в заяві ОСОБА_1 факти щодо проходження межі між земельними ділянками по її погрібу не відповідають дійсності, оскільки паркан ОСОБА_4 проходить біля погреба ОСОБА_1 (а.с.53).

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина 1 ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1, ч. 5 і ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частинами першою, другою статті 116 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Отже, обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у зв'язку з прийняттям відповідного акта органом місцевого самоврядування.

Як вбачається із довідки Залузької сільської ради Дубровицького району Рівненської області №163 від 21 березня 2016 року згідно погосподарської книги №5 (1980-1982 роки), особовий рахунок №341, аркуш 4, 5, земля в розмірі 0,26 га, що знаходиться в особистому користуванні господарства, рахувалася за ОСОБА_11 (а.с.24).

З цих підстав, позивачі вказують, що всупереч вказаній виписці з погосподарської книги, про те, що ОСОБА_6 належало 0,26 га, державний акт був виданий лише на 0,2100 га.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку, проте у позовній заяві такі підстави не наведено.

Як вбачається рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 03 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, Управління Держкомзему у Дубровицькому районі, ДП “Рівнегеокадастр”, Залузької сільської ради Дубровицького району про захист прав власності на земельну ділянку у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю. Вказане рішення 23 липня 2013 року набрало законної сили (а.с.44).

Однією із позовних вимог у вказаній справі було скасування державного акту серії ЯИ №871542 на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: вул. Лугова, буд. 55, с. Залужжя, Дубровицького району Рівненської області, який виданий ОСОБА_4, а також скасування державної реєстрації вказаного державного акту.

При цьому, як вбачається зі змісту обгрунтування позовних вимог у вказаній справі за позовом ОСОБА_6 та даним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 вони є тотожними.

Вказаним рішенням встановлено, що "з оглянутої технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (державного акту на право власності на земельну ділянку) ОСОБА_6 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд розташованої в межах вул. Лугова, 53 (надалі технічна документація) вбачається, що геодезичне встановлення меж земельної ділянки виконано згідно чинного законодавства." "З акту прийому-передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_6 від 04.12.2009 року, вбачається, що суміжними землевласниками претензій до існуючих меж не заявлено". "Межові знаки пред’явлені землевласнику, в даному випадку ОСОБА_6, і передаються йому на зберігання. У вказаному акті наявний підпис ОСОБА_6 про те, що межові знаки на зберігання передані, із відповідальністю за їх зберігання ознайомлений, претензій щодо меж та конфігурації земельної ділянки не має". З акту прийому-передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_4 від 04 грудня 2009 року, який знаходиться в матеріалах технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (державного акту на право власності на земельну ділянку) ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд розташованої в межах земельної ділянки, вбачається, що суміжними землевласниками претензій до існуючих меж земельної ділянки площею 0,2300 га наданої ОСОБА_4 не заявлено". "Твердження ОСОБА_6 про те, що при виготовленні технічної документації та складанні державних актів на земельні ділянки, з ним не були погоджені межі його та суміжної земельних ділянок і такі межі не були закріплені довгостроковими межовими знаками не відповідає дійсності".

У відповідності до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто вказаним рішенням було встановлено, що при виготовленні технічної документації та складанні державних актів на земельні ділянку, права власника ОСОБА_6 порушенні не були, та на підставі ч.4 ст.82 ЦПК України вони не підлягають доказуванню, відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст.317, 391 ЦК України, ст.ст. 116, 152 ЗК України, постановою Пленуму ВСУ від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», 3, 12, 13, 81, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Залузької сільської ради Дубровицького району Рівненської області, ОСОБА_5 управління держгеокадастру у Рівненській області про захист права власності – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Апеляційний суд Рівненської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: підпис.

З оригіналом згідно.

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_12