Постанова № 74827005, 06.06.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2018 року м. Кропивницький

справа № 405/5658/16-ц

провадження № 22-ц/781/731/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Дьомич Л.М., Чельник О.І.,

при секретарі - Федоренко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг України» на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда в складі судді Іванової Л.А. від 22 листопада 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та збитків за договором фінансового лізингу, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання договору про фінансовий лізинг недійсним та стягнення сплачених коштів за договором, -

встановив:

У липні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» звернулося в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 29.05.2013 року між товариством обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу № 00007547, відповідно до якого останній отримав у користування транспортний засіб типу VW Polo Sedan 1, 6 І 2013 року виробництва, шасі № НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_1 та зобов'язався сплатити кошти шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, в розмірі 16 610 доларів США, без врахування авансового платежу на суму, що становить 4 152,50 доларів США. Також за вказаним договором поручителем виступив ОСОБА_2.

Відповідно до п.6.5. Умов лізингу, щомісячний платіж перераховується на рахунок зазначений позивачем, не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Згідно п. 12.6.1. Умов Договору, Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку припинити договір у разі, якщо лізингоодержувач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Зазначив, що з жовтня 2015 року ОСОБА_1 почав порушувати свої зобов'язання за договором, порушуючи терміни сплати лізингових платежів протягом трьох місяців. У зв'язку з цим, 21.12.2015 року позивачем на його адресу було направлено вимогу щодо сплати заборгованості, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору, однак вимога повернулася на адресу позивача з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Вказав, що відповідно до п.12.13 Договору, контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони. Тому датою припинення укладеного між сторонами договору та повернення об'єкту лізингу, позивач зазначає 06.01.20016 року. На час подання позовної заяви об'єкт лізингу позивачу не повернуто, тому відповідно до умов договору, лізингоодержувач повинен компенсувати Порше Лізинг Україна упущену вигоду у вигляді щомісячних платежів за фактичний час користування об'єктом лізингу відповідно до Плану відшкодування за період з січня 2016 року по липень 2016 року в сумі 61 888,02 грн.

Також позивач вказує, що відповідно до умов договору має право на відшкодування будь-яких збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням Стороною своїх зобов'язань за контрактом. У зв'язку з вчиненням дій щодо забезпечення виконання зобов'язання за договором позивачем були понесені витрати пов'язані з надаванням ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» юридично-консультаційних послуг та вчинення виконавчого напису в розмірі 8 127,20 грн. Крім того, позивачу було завдано збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 68 477,79 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 12000 грн.

Посилаючись на те, що поручитель за договором несе солідарну відповідальність з боржником, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь заборгованість в сумі 142 365,81 грн. та судові витрати.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 звернувся в суд із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення сплачених коштів за цим договором. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 29.05.2013 року між ними було укладено договір фінансового лізингу № 00007547, відповідно до якого він зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі за об'єкт лізингу, а саме автомобіль VW Polo Sedan 1, 6 І 2013 року виробництва, шасі № НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_1. Однак, 07.09.2016 року вказаний автомобіль був ним повернутий ТОВ «Порше Лізинг Україна», нібито за невиплачені лізингові платежі за період з 16.10.2015 року по 16.12.2015 року у розмірі 27 347,16 грн. 06.10.2016 року він звернувся до ТОВ «Порше Лізинг Україна» із запитом для надання йому інформації з проводу нарахування та сплату ним лізингових платежів за вказаним договором за період з 29.05.2013 року по 06.10.2016 року в розрізі кожного проведеного нарахування та сплати із зазначенням дат та сум. У листі - відповіді ТОВ «Порше Лізинг Україна» зазначила, що у період з 30.05.2013 року по 31.12.2015 року ним сплачено лізингові платежі у сумі 215 880,35 грн.

Також зазначає, що умови викладені у договорі щодо розрахунку платежів, які підлягають сплаті, визначення розміру змінної процентної ставки вводять його в оману щодо дійсної вартості автомобіля.

Вважаючи вказаний договір фінансового лізингу таким, що містить несправедливі умови та істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, що є порушенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», та у зв'язку із порушенням норм про нотаріальне посвідчення спірного договору, просив визнати його недійсним та стягнути сплачені ним кошти в сумі 242 714,49 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 листопада 2017 року позов ТОВ «Порше Лізинг Україна» залишено без задоволення, а вимоги зустрічного позову задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 00007547 від 29 травня 2013 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 грошові кошти сплачені за договором в розмірі 242 714,49 грн. та судовий збір в сумі 3 067 грн. 14 коп.

В апеляційній скарзі скаржник посилаючись на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «Порше Лізинг Україна» задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити. Зазначає, що оспорюваний договір укладено у відповідності до положень цивільного законодавства та спеціального законодавства, що регулює діяльність у сфері фінансового лізингу. Будучи вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору між товариством та позивачем сторонами укладено зазначений договір, який повністю відповідає положенням закону.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обов'язковість нотаріального посвідчення договору, оскільки укладений між сторонами договір є договором фінансового лізингу, а не договором найму (оренди) транспортного засобу, та не підлягає нотаріальному посвідченню. Також вказував на те, що судами не враховано положення частини другої статті 220 ЦК України, згідно з яким, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

При вирішенні спору суд також дійшов неправильного висновку, що договір лізингу містить окремі несправедливі умови, що є підставою для визнання договору недійсним. Однак, такий висновок не відповідає вимогам як частини другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», так і положенням спеціального закону «Про фінансовий лізинг».

У порядку статті 360 ЦПК України, до апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому він заперечує проти задоволення апеляційної скарги, а рішення суду просить залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 травня 2013 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна», як Лізингодавцем, та ОСОБА_1, як Лізингоодержувачем, було укладено договір про фінансовий лізинг №00007547, за умовами якого Лізингоодержувачу було передано в користування транспортний засіб типу VWPoloSedan 1,6 І 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_2, двигун НОМЕР_1, з вартістю об'єкту лізингу еквівалент 16610, 00 доларів США, авансовий платіж еквівалент 4152, 50 доларів США, обсяг фінансування еквівалент 12457, 50 доларів США, з кількістю лізингових платежів 60, строк лізингу 60 місяців, лізинговий платіж еквівалент 351, 06 доларів США, адміністративний платіж еквівалент 249, 16 доларів США, з процентною ставкою за договором - змінна відповідно до п.6.4.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу. Також за вказаним договором поручителем виступив ОСОБА_2.

Згідно акту прийому - передачі до договору лізингу від 29.05.2013 року, передача об'єкта лізингу була здійснена 10.06.2013 року у м. Києві /т.1 а.с.27/.

Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків по договору фінансового лізингу станом на 11.10.2016 року ОСОБА_2 за період з 30.05.2013 року по 12.09.2016 року сплачено 215 880,35 грн. /т.1 а.с.176-178/.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відносини, що виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю- продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Відповідно до частини другої статті 18 цього Закону, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Таким чином, умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Отже, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, та дійшов обґрунтованого висновку, що в укладеному договорі не міститься інформація щодо максимального розміру збільшення процентної ставки, який застосовується порядок розрахунку змінюваної процентної ставки, що не дозволяє визначити її точний розмір на будь-який момент протягом строку дії договору, також оспорюваний договір не містить посилання на джерело інформації, яка б підтверджувала ставку LIBOR певний період.

Встановлені обставини свідчать про те, що на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань за договором, а тому вказані умови договору є несправедливими.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання укладеного між сторонами договору фінансового лізингу недійсним.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні, та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновкам суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг України» залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст виготовлено 21.06.2018 року.

Головуючий:

Судді: