Постанова № 74815306, 18.06.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

18 червня 2018 рокусправа № 804/5363/17 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: суддя-доповідач: Шальєва В.А.

судді: Білак С.В. Олефіренко Н.А.

секретар судового засідання: Лащенко Р.В.

за участі представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2018 р. в справі № 804/5363/17 (суддя Верба І.О.) за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.06.2017 р. № 3373-13 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2014-2016 роки в загальному розмірі 31268,82 грн. та № 3373-13 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 р. в розмірі 575,36 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2018 р. позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 3373-13 від 06.06.2017 р. в частині нарахування податкових зобов'язань за 2014 рік на суму 10913,22 грн. та за 2015 рік на суму 6345,19 грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати судове рішення в частині задоволених позовних, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог. Апелянт вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, в тій частині, що відповідно до вказаної правової норми контролюючий орган з урахуванням строків давності має право на нарахування фізичній особі сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом. Крім того, зазначає, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» № 2245-VIII від 07.12.2017 р. пункт 266.10 статті 266 Податкового кодексу України доповнено підпунктом 266.10.3, яким встановлено, що податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховане за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначено п. 102.1 ст. 102 цього кодексу, що на думку апелянта, вказує на правомірність дій відповідача щодо визначення податкового зобов'язання з урахуванням положень п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу за 2014, 2015 роки.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у її задоволенні, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

До судового засідання представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідачем подана заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю представника в іншому судовому процесі. Судом відмовлено у задоволенні заяви про відкладення розгляду справи через ненадання відповідачем доказів поважності причин неявки представника до судового засідання. Визнавши неявку представника відповідача такою, що відбулась без поважних причин, суд визнав за можливе здійснити апеляційний розгляд справи за відсутністю представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі службового листа начальника управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Дніпропетровській області № 1167/7/04-36-13-05-12, яким направлено перелік фізичних осіб, по яким необхідно винести податкові повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з урахуванням вимог абзацу г) підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, серед яких, у додатку за порядковим номером 29 зазначений платник податків ОСОБА_3, код НОМЕР_1, реєстраційний номер нерухомого майна 18657861210, житловий будинок загальною площею 784,5 кв.м., 22.05.2017 р. ДПІ у Шевченківському районі м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області отримано інформаційну довідку № 87653270 з Державного реєстру прав на нерухоме майно, відповідно до якої позивач є власником житлового будинку, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 407 кв.м., житлова площа 242,90 кв.м.; адреса: м. Дніпропетровськ, Шаховий проїзд, будинок 47; 01.06.2016 р. на підставі заяви про поділ житлового будинку зареєстровано приватну власність в розмірі 3/13 за власником ОСОБА_3

06.06.2017 р. ГУ ДФС у Дніпропетровській області прийняті податкові повідомлення-рішення форми «Ф», якими платнику податків згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 53 та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, а саме: № 3373-13 за податковий період 2014 рік на суму 10913,22 грн.; за податковий період 2015 рік на суму 6345,19 грн.; за податковий період 2016 рік на суму 14010,41 грн., разом 31268,82 грн.; № 3373-13 за податковий період 2016 рік на суму 575,36 грн.

Дослідивши розрахунки сум нарахованого податкового зобов'язання, суд першої інстанції дійшов висновку, що в податковому повідомлені-рішенні від 06.06.2017 р. №3373-13 на загальну суму податкового зобов'язання 31268,82 грн. визначено суму податку на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок за адресою: м. Дніпро, Шаховий проїзд, буд. 47, загальною площею 784,5 кв.м. (житлова площа будинку 250,1 кв.м., дата державної реєстрації права власності 11.10.2013 р., об'єкт нерухомого майна закрито 27.05.2016 р. згідно із заявою від 27.05.2016 р. № 450, розмір частки власності 1/1) за наступні податкові періоди: за 2014 рік на суму 10913,22 грн.; за 2015 рік на суму 6345,19 грн.; з січня 2016 року по квітень 2016 рік на суму 14010,41 грн.

В іншому податковому повідомленні-рішенні від 06.06.2017 р. № 3373-13 визначено суму податкового зобов'язання за травень 2016 року в розмірі 575,36 грн. на об'єкт нерухомого майна житловий будинок за адресою: м. Дніпро, Шаховий проїзд, буд. 47 загальною площею 407 кв.м. (житлова площа 242,9 кв.м.).

Частково задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкове повідомлення-рішення № 3373-13 на загальну суму 31268,82 грн. в частині податкового зобов'язання за 2014 р. в розмірі 10913,22 грн. та за 2015 р. на суму 6345,19 грн., суд першої інстанції виходив з того, що перевірка в розумінні статті 75 Податкового кодексу України не проводилась, а граничний строк сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом для податкових періодів 2014 та 2015 років, відсутній, оскільки останній починає обраховуватись із датою отримання рішення платником податків та спливає на 60 день, а за зазначені податкові періоди оскаржувані рішення винесені та направлені 06.06.2017 року, а отримані позивачем 12.07.2017 року, відповідно, відсутні правові підстави для винесення у 2017 році податкових повідомлень-рішень за податкові звітні періоди 2014 та 2015 років, оскільки закон покладає на контролюючий орган позитивний обов'язок здійснити до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), надіслання (вручення) платнику податків відповідних рішень.

Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік є правомірним, зроблено відповідно до статті 266 Податкового кодексу України, із правильним застосуванням ставки податку 2%, встановленої рішенням Дніпропетровської міської ради від 27.12.2010 року №5/6, із урахуванням змін, внесених рішеннями Дніпропетровської міської ради від 28.01.2015 року №7/60 та від 13.07.2016 року №7/11.

Предметом апеляційного перегляду справи є рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. Судове рішення в частині відмови у задоволенні позову учасниками справи не оскаржується.

Здійснюючи апеляційній перегляд справи в межах апеляційного оскарження, суд вважає висновок суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення № 3373-13 в частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2014 та 2015 роки, обґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ГУ ДФС у Дніпропетровській області 06.06.2017 р. прийняті два податкових повідомлення-рішення з номерами 3373-13, одним з яких ОСОБА_3 визначено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2014-2016 роки в загальному розмірі 31268,82 грн., в тому числі за 2014 р. - 10913,22 грн.. за 2015 р. - 6345,19 грн., за 2016 р. - 14010,41 грн.; другим податковим повідомленням-рішення ОСОБА_3 визначено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 р. в розмірі 575,36 грн.

Об'єктом оподаткування цим податком відповідно до розрахунку нарахованих податкових зобов'язань є об'єкт нерухомого майна - житловий будинок, розташований у м. Дніпро, Шаховий проїзд, 47, загальною площею 784,5 кв.м. (житлова площа будинку 250,1 кв.м., дата державної реєстрації права власності 11.10.2013 р., об'єкт нерухомого майна закрито 27.05.2016 р. згідно із заявою від 27.05.2016 р. № 450, розмір частки власності 1/1), при цьому контролюючим органом за 2014 рік визначено суму податку в розмірі 10913,22 грн., за 2015 рік - 6345,19 грн.; з січня 2016 року по квітень 2016 рік - 14010,41 грн.

Другим податковим повідомленням-рішенням від 06.06.2017 р. № 3373-13 визначено позивачу суму податкового зобов'язання за травень 2016 року в розмірі 575,36 грн. на об'єкт оподаткування - житловий будинок, розташований у м. Дніпро, по Шаховому проїзду, 47, загальною площею 407 кв.м. (житлова площа 242,9 кв.м.).

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що порядок нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, впродовж 2014-2017 років регулювався різними редакціями Податкового кодексу України.

В 2014 році правовідносини щодо адміністрування цього податку регулювались статтею 265, а в 2015-2017 роках - статтею 266 Податкового кодексу України.

Елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як місцевого податку також встановлювались рішенням Дніпропетровської міської ради від 27.12.2010 р. № 5/6 із відповідними змінами.

Статтею 265 Податкового кодексу України в редакції, чинній протягом 2014 р., встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп. 265.6.1 п. 265.1); податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 265.7.1 пункту 265.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 265.7.2 п. 265.7); податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (пп. 265.10.1 п.265.10).

З 01.05.2015 р. питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано статтею 266 Податкового кодексу України, відповідно до якої базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп. 266.6.1 п. 266.6); податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п.266.7); податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (пп. 266.10.1 п. 266.10).

Тобто, в контексті спірних правовідносин податковим законодавством чітко визначалось, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Пунктом 54.5 статті 54 Податкового кодексу України встановлено, що якщо сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Контролюючий орган діяв не у спосіб, передбачений статтями 265 та 266 Податкового кодексу України у зазначених вище редакціях, в частині визначення платнику податкового зобов'язання, оскільки податкове повідомлення-рішення № 3373-13 від 06.06.2017 р. в частині податкового зобов'язання за 2014-2015 роки прийнято із порушенням строку, встановленого для прийняття податкових повідомлень-рішень про сплату сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Відтак, є правильним висновок суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення № 3373-13 від 06.06.2017 р. на загальну суму податку 31268,82 грн. в частині нарахування позивачу податкових зобов'язань за 2014 рік на суму 10913,22 грн. та за 2015 рік на суму 6345,19 грн.

Доводи апелянта суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Так, апелянт вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, в тій частині, що відповідно до вказаної правової норми контролюючий орган з урахуванням строків давності має право на нарахування фізичній особі сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом.

Пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

В розглядуваному випадку контролюючим органом не проводилась перевірка в розумінні статті 75 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання позивачу визначено саме контролюючим органом, граничний строк сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом для податкових періодів 2014 та 2015 років, відсутній, оскільки останній починає обраховуватись із датою отримання рішення платником податків та спливає на 60 день.

Крім того, підставою для часткового скасування податкового повідомлення-рішення є не визначення контролюючим органом позивачу податкового зобов'язання поза межами строку давності, а порушення відповідачем строку, встановленого законом, для такого визначення.

Також є безпідставним посилання апелянта на Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» № 2245-VIII від 07.12.2017 р., яким пункт 266.10 статті 266 Податкового кодексу України доповнено підпунктом 266.10.3, що встановлює, що податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховане за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначено п. 102.1 ст. 102 цього кодексу, оскільки вказані зміни до Податкового кодексу набрали чинності з 01.01.2018 р. та не можуть регулювати правовідносини, яки виникли до набрання чинності новими правилами оподаткування.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення відсутні.

Оскільки предметом позову в цій справі є рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України в редакції, яка діє з 15.12.2017 р. та підлягає застосуванню судом апеляційної інстанції відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2018 р. в справі № 804/5363/17 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2018 р. в справі № 804/5363/17 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили 18.06.2018 р. та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 19.06.2018 р.

Суддя-доповідач: В.А. Шальєва

Суддя: С.В. Білак

Суддя: Н.А. Олефіренко