Рішення № 74812793, 13.06.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/3653/18

Провадження № 2/161/1723/18

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2018 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Пахолюка А.М.

при секретарі - Турук І.Р.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідачів - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Дочірнього підприємства «Телерадіокомпанія «АВЕРС» Відкритого акціонерного товариства «Корпорація «Аверс» про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4, Дочірнього підприємства «Телерадіокомпанія «АВЕРС» Відкритого акціонерного товариства «Корпорація «Аверс» (далі - ТРК «АВЕРС») про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідачами поширено щодо нього інформацію, яка не відповідає дійсності, принижує його честь та гідність. Вказана інформація була розповсюджена відповідачем ТРК «Аверс» на своєму телеканалі у телепрограмі «Новини на часі», в подальшому ця інформація поширена в мережі Інтернет, зокрема, на сайті «Волинські новини», зокрема зазначено: «Чоловік, який раніше нападав на журналістів. Зауважимо, при цьому чоловіку була зброя», «Я вказую на камеру, що цей чоловік на мене напав», «Один з нападників ОСОБА_3 як нам вдалося з?ясувати ще місяць тому працював у Рожищенському райвідділку поліції і носить при собі бойову зброю».

Позивач вважає, що поширені відомості не відповідають дійсності, є фактичними, а не оціночними твердженнями, принижують його честь, гідність та підлягають спростуванню.

З врахуванням викладеного та поданих в ході розгляду справи відповіді на відзив, додаткових письмових обґрунтувань позову, просить суд:

- визнати недостовірною та такою, що порушує його честь та гідність інформацію, поширену відповідачами 26.02.2018 року та 01.03.2018 року, а саме висловлювання: «Чоловік, який раніше нападав на журналістів. Зауважимо, при цьому чоловіку була зброя», «Я вказую на камеру, що цей чоловік на мене напав», «Один з нападників ОСОБА_3 як нам вдалося з?ясувати ще місяць тому працював у Рощищенському райвідділку поліції і носить при собі бойову зброю»;

- зобов?язати відповідачів спростувати зазначену інформацію в той же спосіб, у який ними її поширено.

- стягнути солідарно з відповідачів на його користь відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 35000 грн. та судові витрати у справі.

Ухвалю суду від 15.04.2018 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

У встановлений судом строк від відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого вони просять суд відмовити в задоволенні даного позову. Посилаються на те, що поширена інформація щодо відповідача відповідає дійсності, що підтверджується відповідними доказами, а тому будь-яких порушень вимог закону та прав позивача ними не допущено (а.с.21-36).

У встановлений судом строк від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої він вважає додані відповідачами докази неналежними та недопустимими, такими, що не спростовують його доводи, викладені у позові (а.с.60-63).

Протокольною ухвалою суду від 02 травня 2018 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

В ході розгляду справи позивачем подано додаткове обґрунтування позовних вимог за наслідком дослідження судом доказів у справі (а.с.117-122).

Представники позивача ОСОБА_1 в даному судовому засіданні, а ОСОБА_5 в минулому судовому засіданні, кожен зокрема, позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених позовній заяві, відповіді на відзив, додаткових письмових обґрунтуваннях позову. Просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Просила суд відмовити в задоволенні позову за безпідставністю вимог.

Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_3 працює у ТзОВ «Цунамі» на посаді майстра зміни.

26 лютого 2018 року та 01 березня 2018 року відповідачем ТРК «Аверс» (далі - відповідач-1) на своєму телеканалі у телепрограмі «Новини на часі» було поширено відео сюжет за участю журналіста ТРК «Аверс» - відповідача ОСОБА_4 (далі - відповідач-2) про події, що трапилися 26.02.2018 року на території ТзОВ «Цунамі» в ході якого відповідачем-2 висловлено наступні фрази: «Чоловік, який раніше нападав на журналістів. Зауважимо, при цьому чоловіку була зброя», «Я вказую на камеру, що цей чоловік на мене напав», «Один з нападників ОСОБА_3 як нам вдалося з?ясувати ще місяць тому працював у Рожищенському райвідділку поліції і носить при собі бойову зброю» (а.с.11). Вказана інформація викладена також на ютюб-каналі відповідача-1 - ІНФОРМАЦІЯ_1.

В подальшому за результатами цих відео сюжетів зазначену інформацію щодо позивача також поширено в мережі Інтернет, а саме:

- 28.02.2108 року на сайті «DETECTOR.MEDIA» у статтях «Телеканал «Аверс» заявив про напад на знімальну групу, «нападники» спростовують закиди журналістів»; «На Волині відібрали у журналістів «Аверсу» камеру та мобільний (оновлено)», в яких міститься посилання на відеосюжети та коментарі Відповідача 2 (а.с. 8, 35, 36);

- 02.03.2108 року на сайті «www.volynnews.com» у статті «Викручували руки, забрали апаратуру»: луцьких журналістів закрили на підпільній пилорамі» в якій містяться посилання на відео сюжети (а.с.9);

Відповідно до частини першої статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Відповідно до ст. 271 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

За змістом статей 270, 297, 299 ЦК України, до особистих немайнових прав фізичної особи, зокрема, належать право на повагу до гідності і честі та право на недоторканість ділової репутації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Статтею 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» передбачено право громадянина вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 15 постанови № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова ПВСУ) юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Українська Прес-Група проти України» суд зазначає, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (п. 41).

Преса відіграє суттєву роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема щодо репутації та прав інших осіб, тим не менш її обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань загального інтересу. На пресу не лише покладено обов'язок поширювати таку інформацію та ідеї: суспільство також має право отримувати їх. Якби було інакше, преса була б неспроможна відігравати свою важливу роль "вартового суспільства" (п.38)

Із матеріалів справи вбачається, що поширенню вищезазначеної інформації щодо позивача, передувало відвідування 26 лютого 2018 року працівниками ТРК «Аверс» ОСОБА_4 (журналіст) та ОСОБА_6 (телеоператор) відповідно до редакційного завдання відповідача-1 приміщення підприємства ТзОВ «Цунамі» у місті Рожище для висвітлення обставин щодо постачання нелегально деревини (а.с. 27-30).

За наслідками цих подій за заявами ОСОБА_4 та ТзОВ «Цунамі» було порушено кримінальні провадження відповідно за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів на території ТзОВ «Цунамі» та за завідомо неправдиве повідомлення ОСОБА_4 про вчинення злочину та незаконне проникнення на територію ТзОВ «Цунамі». В подальшому постановами слідчого вказані кримінальні провадження були закриті (а.с.32, 49, 89-93,107, 108).

Судом встановлено, що за вищевказаних обставин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 виникла суперечка з приводу знімання відповідачем 2 на камеру мобільного телефону обставин затримання знімальної групи ТРК «Аверс», внаслідок чого позивач відібрав у відповідача 2 її мобільний телефон.

Вказана обставина підтверджується дослідженими судом доказами.

Зокрема, допитана в якості свідка відповідач ОСОБА_4 суду показала, що після заборони працівниками ТзОВ «Цунамі» відео зйомки території, де складена деревина, її та телеоператора ОСОБА_6 завели у одне з приміщень підприємства. Оскільки, вона вважала, що відбувається вчинення злочину, то продовжила знімати відео на свій мобільний телефон. В подальшому позивач пред?явив вимогу не знімати події, що відбуваються на телефон, на що вона не погодилася, а тому ОСОБА_3 застосувавши фізичну силу, скрутивши їй руку відібрав у неї телефон. Додатково пояснила, що поширена нею інформація щодо позивача «Чоловік, який раніше нападав на журналістів» була у контексті подій, що відбувалися напередодні, а саме 26.02.2018 року на території ТзОВ «Цунамі» з приводу вищевказаних дій ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_6 також підтвердив зазначені обставини, пояснивши, що у момент, коли його колега ОСОБА_4 почала знімати обставини їх затримання на телефон, то високий чоловік, як пізніше з?ясувалося ОСОБА_3, вирвав у відповідача 2 телефон, викручуючи їй руки.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 також ствердив факт відібрання позивачем у відповідача-2 телефону, проте, зазначив, що не бачив обставин, при яких телефон забирався.

Внаслідок таких подій, ОСОБА_4 почала погано себе почувати, а тому їй викликали швидку медичну допомогу, за наслідками якої було констатовано стрес (а.с.33, 34).

Крім того, позивач ОСОБА_3 у своїх поясненнях від 26.02.2018 року, які він надавав слідчому в рамках розслідування вищевказаного кримінального провадження, зазначив, що взяв у ОСОБА_4 мобільний телефон та вимкнув його (а.с.82).

Відповідно до академічного тлумачного словника української мови слово «нападати» означає «накидатися на кого-, що-небудь, щоб захопити, пограбувати, знищити і т. ін.». (http://sum.in.ua/s/napadaty).

Таким чином, за вищевказаних обставин, відповідач ОСОБА_4 цілком реально могла оцінити дії позивача щодо відібрання у неї телефону саме як напад. Відтак, поширення нею інформації щодо позивача про напад, а саме: «Чоловік, який раніше нападав на журналістів……», «Я вказую на камеру, що цей чоловік на мене напав» відповідає тим дійсним обставинам, які відбувалися між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 26.02.2018 року, а тому не може вважатися недостовірною інформацією.

Щодо твердження відповідача-2 «….раніше нападав….», то, з врахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що це являється оціночним судженням відповідача-2 щодо часового проміжку, що був між фактом відібрання у неї телефону та подальшим поширенням цієї інформації у ЗМІ. А тому така фраза містить оціночні судження щодо обставин події, яка відбулася раніше, які в силу вимог чинного законодавства і положень Конвенції, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Із показань свідків ОСОБА_4, ОСОБА_6 вбачається, що за вищевказаних обставин, вони бачили, що у ОСОБА_3 на поясі висить кобура.

У відповідно до листа ГУНП у Волинській області від 04.08.2018 року, ОСОБА_3 має дозвіл на право зберігання та носіння належного йому пристрою травматичної дії (а.с.91).

Відповідно до академічного тлумачного словника української мови слово «кобура» означає «футляр для пістолета, револьвера тощо» (http://sum.in.ua/s/kobura).

Отже, за вищевказаних обставин, відповідач ОСОБА_4 цілком підставно могла усвідомлювати для себе у момент спілкування з ОСОБА_3 факт наявності у позивача зброї під кобурою. Відтак, поширення нею інформації щодо позивача щодо наявності зброї, а саме: «….Зауважимо, при цьому чоловіку була зброя….» «Один з нападників ОСОБА_3 як нам вдалося з?ясувати ще місяць тому працював у Рощищенському райвідділку поліції і носить при собі бойову зброю» відповідає тим дійсним обставинам, які відбувалися між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 26.02.2018 року, а тому не може вважатися недостовірною інформацією.

При цьому суд критично ставиться та не бере до уваги письмові пояснення ОСОБА_8 від 29.05.2018 року (а.с.115), в яких вона стверджує, що не бачила біля автомобіля швидкої допомоги у осіб, які там знаходилися зброї, кобури. Зокрема, у цих поясненнях ОСОБА_8 не було ідентифіковано осіб, про яких вона вказує, а самі пояснення надавалися нею без попередження про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.

Посилання представника позивача ОСОБА_1 на обставини, встановлені постановою від 26 квітня 2018 року про закриття кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.171 КК України (а.с.89-93) в даному випадку не спростовують вищевикладених висновків суду, оскільки, в силу вимог ч. 6 ст.82 ЦПК України звільнення від доказування можливо лише за наявності судового рішення у кримінальній справі, а не процесуального документу органів слідства.

Судом також встановлено, що поширена відповідачем-2 щодо позивача інформація щодо часового проміжку його роботи в Міністерстві внутрішніх справ України, а саме фраза «ОСОБА_3 як нам вдалося з?ясувати ще місяць тому працював у Рощищенському райвідділку поліції….» не у повній мірі відповідає дійсності, що визнано самим відповідачем ОСОБА_4 в судовому засіданні, а також підтверджується листом Рожищенським відділенням Ківерцівського відділу поліції ГУНП у Волинській області від 04.04.2008 року, з якого вбачається, що позивач працював в органах МВС до початку листопада 2015 року (а.с.73), а не до січня 2018 року, як вбачається із змісту висловлювань відповідача-2 у ЗМІ.

Однак, на думку суду, поширення відповідачами інформації «ОСОБА_3 як нам вдалося з?ясувати ще місяць тому працював у Рощищенському райвідділку поліції….» в даному випадку, не утворює юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову ОСОБА_3, оскільки, така інформація в частині її невідповідності дійсності щодо часу роботи, сама по собі, жодним чином не порушує особисті немайнові права позивача, не завдає шкоди його відповідним майновим благам. Відтак, доводи позивача в цій частині суд також вважає безпідставними.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77, 78, 81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, на підставі ст. 34, 68 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. ст.ст.16, 22, 23, 270, 271, 275, 277 Цивільного кодексу України, ст. 29, 30 Закону України «Про інформацію», ст.64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», с у д,-

в и р і ш и в :

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Дочірнього підприємства «Телерадіокомпанія «АВЕРС» Відкритого акціонерного товариства «Корпорація «Аверс» про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди - в і д м о в и т и.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Волинської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п.15.5) п. 1 Розділу ХШ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення складено 21 червня 2018 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду А.М. Пахолюк