Постанова № 74807916, 19.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2018 року

м. Київ

справа №756/2000/15-ц

провадження № 22-ц/796/3908/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А.,

суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.

за участю помічника судді, який за дорученням головуючого судді здійснює повноваження секретаря судового засідання - Виноградової А.І.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1

заінтересована особа - Головний державний виконавець Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Поліщук Віта Віталіївна

заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк»

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року у складі судді Пересунько Я.В., -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із скаргою на дії державного виконавця, в якій просив зобов'язати головного державного виконавця Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Поліщук В.В. закінчити виконавче провадження № 49846897 у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі.

В мотивування вимог посилався на те, що 23 червня 2015 року Оболонським районним судом м. Києва було винесено рішення по справі № 756/2000/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованості у розмірі 467 980,76 грн. та 04 грудня 2015 року видано виконавчий лист на виконання вказаного рішення.

16 січня 2016 року старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № 49846897, а 25 лютого 2016 року винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника.

Проте, як зазначив ОСОБА_1, копії вищевказаних постанов він не отримував та не знав про існування виконавчого провадження.

07 листопада 2016 року боржником було повністю добровільно виконано рішення суду шляхом погашення заборгованості на особистий рахунок ПАТ «ВТБ Банк».

29 травня 2017 року головним державним виконавцем Оболонського районного відділу ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві ПоліщукВ.В. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

02 серпня 2017 року стягувач ПАТ «ВТБ Банк» повідомив Оболонський районний відділ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві про те, що боржник погасив борг перед ним в повному обсязі, а 14 серпня 2017 року до Оболонського районного відділу ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві звернувся і представник ОСОБА_1 із заявою, в якій просив закінчити виконавче провадження у зв'язку з повним погашенням боргу та зняти арешти з усього майна боржника (а.с. 94-96).

Боржник зазначав, що був упевнений в достатності поданих заяв для того, щоб державний виконавець закінчив виконавче провадження та зняв арешти та заборони з усього його майна, тому більше не звертався до виконавчої служби.

Лише на початку лютого 2018 року під час спроби відчуження власного майна у нотаріуса дізнався про неможливість здійснення такої угоди через не зняті арешт та заборону відчуження майна.

З усного повідомлення державного виконавця Поліщук В.В. боржнику ОСОБА_1 стало відомо про повернення виконавчого листа стягувачу без виконання та про не знятий арешт з його майна у зв'язку з несплатою виконавчого збору, розмір якого, ймовірно, становить 50 000 грн., а також витрат на проведення виконавчих дій.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року в задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, 27 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити скаргу, посилаючись на те, що судом неправильно застосовано Закон України «Про виконавче провадження», а ухвала є незаконною та необґрунтованою.

Вважає, що державний виконавець незаконно винесла постанову про припинення виконавчого провадження і повернула виконавчий лист стягувачу, не з'ясувавши, чи було виконане рішення суду боржником, а також, на думку апелянта, повинна закінчити виконавче провадження у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення суду.

Сторони не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Відповідно до п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIIIАпеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача ОСОБА_4, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд виходив з того, що вирішити питання про закінчення виконавчого провадження державний виконавець може у випадку наявності в його провадженні відповідного виконавчого листа, а оскільки державним виконавцем вже повернено виконавчий документ стягувачу, тому вона позбавлена можливості вчиняти будь-які виконавчі дії у виконавчому провадженні № 49846897 без повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 червня 2015 року, яке набрало законної сили у липні 2015 року, стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість у розмірі 467 980 грн. 76 коп.

04 грудня 2015 року стягувачу видано виконавчий лист на підставі вказаного рішення суду.

Постановою старшого державного виконавця Оболонського районного відділу ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Каштанової А.В. від 16 січня 2016 року відкрито виконавче провадження № 49846897 з примусового виконання цього виконавчого листа, а постановою від 25 лютого 2016 року накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення 467 980,76 грн.

Постановою головного державного виконавця Оболонського районного відділу ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Поліщук В.В. від 29 травня 2017 року виконавчий лист № 756/2000/15-ц, виданий Оболонським районним судом м. Києва 04 грудня 2015 року, повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

02 серпня 2017 року ПАТ «ВТБ Банк» звернулось до Оболонського районного відділу ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві із заявою про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з погашенням ОСОБА_1 боргу перед банком 07 листопада 2016 року.

14 серпня 2017 року представник боржника ОСОБА_3 звернулась до державного виконавця Поліщук В.В. із заявою про закінчення виконавчого провадження та зняття всіх накладених на майно боржника арештів у зв'язку із повним погашенням боргу на рахунок стягувача 07 листопада 2016 року.

Згідно із п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, провадження з виконання судових рішень є самостійною і невід'ємною частиною судового розгляду.

В статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону України &qunt;Про виконавче провадження&quif; виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України &qupt;Про виконавче провадження&qu,"; державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 18 Закону України &qufo;Про виконавче провадження&qume; визначено вичерпний перелік обов'язків виконавців, до яких відносяться зобов'язання здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.

До прав виконавця відноситься, зокрема, проведення перевірок виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладення арешту на майно боржника, опечатування, вилучення, передача такого майна на зберігання та реалізація його в установленому законодавством порядку.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, боржником добровільно виконано рішення суду 07 листопада 2016 року, але державного виконавця сповіщено про даний факт лише в серпні 2017 року, вже після винесення ним постанови про повернення виконавчого листа № 756/2000/15-ц від 29 травня 2017 року.

Виходячи з вищенаведених норм Закону України &quyl;Про виконавче провадження&quy:;, можна дійти висновку, що до обов'язків державного виконавця не належить перевірка виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, це відноситься до його прав.

Згідно частини четвертої статті 19 Закону України &quUK;Про виконавче провадження&qufa; саме сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.

Оскільки державного виконавця на час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу не було повідомлено про добровільне виконання боржником рішення суду, тому державний виконавець обґрунтовано застосував положення пункту 2 частини першої статті 37 Закону України &q?нн;Про виконавче провадження&q?ав;.

Згідно пункту 2 частини першої статті 37 Закону України &qusi;Про виконавче провадження&qus ; виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними.

Отже, якщо виконавцем встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними, виконавчий документ повертається стягувачу, про що виконавець, керуючись пунктом 2 частини першої статті 37 Закону, виносить відповідну постанову.

Копія постанови про повернення виконавчого документа разом з виконавчим документом, не пізніше наступного робочого дня, з дня винесення постанови, надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення стягувачу, та копія такої постанови - боржнику (ч.1 ст.28 Закону).

У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону арешт, накладений на майно (кошти) боржника, не знімається.

У разі, якщо при поверненні виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 ч.1 ст. 37 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, яка виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження, в якій виконавцем зазначаються види та суми витрат, надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Безпідставними є посилання апелянта на не застосування судом положень Закону України &quy:;Про виконавче провадження&qur:;, а саме: у разі, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або припинення виконавчого провадження визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення, оскільки при поданні скарги ОСОБА_1 просив зобов'язати державного виконавця закінчити виконавче провадження у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду та не порушував питання про визнання незаконними або про скасування постанов державного виконавця.

Відповідно до пункту 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Колегія суддів звертає увагу на те, що, виходячи зі змісту статті 432 ЦПК України, суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником.

Обов'язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав. Підстави припинення цивільно-правових зобов'язань, зокрема, містить глава 50 розділу І книги п'ятої ЦК.

Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України &q?м ;Про виконавче провадження&q?ак; є закінчення виконавчого провадження.

Виходячи з аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження», можна дійти висновку про те, що державний виконавець, який виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, вже позбавлений права вчиняти будь-які виконавчі дії у цьому виконавчому провадженні без повторного пред'явлення стягувачем виконавчого документу до виконання. За обставин, коли стягувачем виконавчий лист повторно не пред'являвся, а при зверненні до суду боржником не порушувалося питання щодо визнання незаконними або скасування постанов державного виконавця, колегія доходить висновку, що місцевий суд правильно відмовив у задоволенні скарги, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та висновків суду не спростовують.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 червня 2018 року.

Головуючий: В.А. Кравець

Судді: О.Ф. Мазурик

Л.Д. Махлай