Рішення № 74807503, 25.05.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/27982/17

провадження №2/760/1562/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2018 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді КІЗЮН Л.І.

при секретарі: Швидченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

Позивач, ОСОБА_1 11 грудня 2017 року звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовною заявою до Національного антикорупційного бюро України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, в якій просив стягнути з державного казначейства України в рахунок відшкодування йому матеріальної шкоди в сумі 1884,00 грн. та моральної шкоди в сумі 10000 грн. за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку на його користь з єдиного казначейського рахунку з державного бюджету України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 21.07.2016 р. він приїжджав до м. Києва з метою надати до НАБУ заяву про кримінальне правопорушення прокурора Вінницької області, згідно ст.ст. 190 п.2, 364 п. 3, 367 п. 2 КК України. Заява була зареєстрована у приймальній НАБУ, але відповіді на заяву він не отримав. Тому він звернувся до Генерального прокурора через пошту з заявою про злочин, яку було зареєстровано 05.10.2016 року. Його заяву Генеральною прокуратурою було направлено до НАБУ. 17.10.2016 р. він приїхав до м. Києва та звернувся до Печерського районного суду зі скаргою на бездіяльність Генерального прокурора. 21.11.2016 р. Печерським районним судом м. Києва було винесено ухвалу, якою було зобов'язано посадову особу Генеральної прокуратури внести заяву про злочин до ЄРДР. 12.01.2017 р. Генеральною прокуратурою його було повідомлено, що заява внесена до ЄРДР і розпочато досудове розслідування по кримінальному провадженню за № 42016000000003779.

11.01.2017 р. його було викликано повісткою до слідчого НАБУ для дачі пояснень, згідно поданої заяви про злочин, що він і виконав.

30.05.2017 р. він звернувся до слідчого НАБУ з наданням інформації щодо досудового слідства. 15.06.2017 р. йому було надано відповідь, що досудове розслідування триває.

З вказаних обставин позивач вважає, що протиправними діями посадових осіб Генеральної прокуратури йому завдано матеріальної та моральної шкоди. Матеріальна шкода полягає у відшкодуванні вартості проїзду до м. Києва і назад. Всього матеріальних затрат понесено у розмірі 1884,00 грн. Моральна шкода полягає в тому, що з вини Генеральної прокуратури він був змушений порушити звичний ритм життя, звертатися із скаргами до суду, витрачати свій особистий час. Моральну шкоду позивач оцінив в розмірі 10000,00 грн.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, яким ЦПК України викладеного в новій реакції. Відповідно до п. 9 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 22 січня 2018 року, справу за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, прийнято до провадження Солом'янського районного суду м. Києва, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження /а.с.а.с. 22-23/.

У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідачам було надано 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати відзив на позов.

18 квітня 2018 року до суду від відповідача Національного антикорупційного бюро України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого Національне антикорупційне бюро України просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі за безпідставністю та необґрунтованістю заявлених вимог, оскільки позивач не звертався до Національного бюро чи його службових осіб з проханням провести йому компенсацію за відрив від звичайних занять, виплатити добові та покрити транспортні витрати, тому його позовні вимоги є передчасними /а.с.а.с. 32-38/.

Відповідач Державна казначейська служба України не подав до суду відзив на позовну заяву, будь-яких заяв чи клопотань, тому відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 12.07.2016 року звернувся до Національного антикорупційного бюро України з заявою про кримінальне правопорушення в порядку ст.ст. 190 п. 2, 364 п. 3, 367 п. 2 КК України /а.с. 6/.

05.10.2016 р. позивач через відділення поштового зв'язку звернувся до Генерального прокурора України з заявою про злочин прокурора Вінницької області Соколового В. /а.с. 7/.

17.10.2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність Генеральної прокуратури України, в якій просив визнати факт бездіяльності Генеральної прокуратури при прийнятті заяви про злочин прокурора Вінницької області Соколового В. від 05.10.2016 року та зобов'язати Генеральну прокуратуру зареєструвати і внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань заяву про злочин від 05.10.2016 року і негайно розпочати досудове розслідування /а.с.а.с. 9-10/.

25.10.2016 р. листом Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_1 було повідомлено про те, що до Національного антикорупційного бюро України листом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України № 06-19091-16 від 18.10.2016 року надійшла його заява від 05.10.2016 року з приводу можливих неправомірних дій прокурора Вінницької області Соколового В. за обставин, описаних в заяві, відповідальність за які передбачена ст. 364 КК України.

Зазначено, що Головним підрозділом детективів НАБУ, в межах компетенції, розглянуто вказану заяву, за результатами якої встановлено, що на даний час відсутні підстави для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, оскільки ним не викладено обставин, які могли б свідчити про вчинення прокурором Вінницької області Соколовим В. кримінальних корупційних правопорушень, віднесених до підслідності детективів НАБУ, згідно із ч. 5 ст. 216 КПК України, зокрема ст. 364 КК України /а.с. 8/.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року, скаргу ОСОБА_1, - було задоволено.

Зобов'язано уповноважену особу Генеральної прокуратури України внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення на підставі заяви ОСОБА_1 від 05.10.2016 року у відповідності до ст. 214 КПК України /а.с. 11/.

Листом Генеральної прокуратури України від 12.01.2017 року ОСОБА_1 було повідомлено, що на виконання вказаного рішення суду Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою 06.12.2016 року розпочато кримінальне провадження № 42016000000003779 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України. Досудове розслідування у кримінальному провадженні доручено проводити Національному антикорупційному бюро України /а.с. 12/.

Листом Національного антикорупційного бюро України від 15.06.2017 року ОСОБА_1 було повідомлено, що відповідно до постанови Генерального прокурора України Луценка Ю.В. від 14.03.2017 року досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000003779 доручено Національному антикорупційному бюро України. На теперішній час досудове розслідування триває, про його результати заявнику буде повідомлено додатково /а.с. 13/.

Як вбачається зі змісту позову, позовні вимоги обґрунтовані спричиненням Генеральною прокуратурою позивачу матеріальної та моральної шкоди, внаслідок неналежного розгляду його заяви про злочин та необхідністю оскарження бездіяльності посадових осіб до Генеральної прокуратури у порядку ст. 303 КПК України.

Правовідносини, що виникли, регулюються нормами ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до цієї норми, обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-440цс16 від 25.05.2016.

Такий підхід відповідає вимогам ст. 56 Конституції України, що передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Разом з тим, згідно абзацу другого п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з ст. 2 зазначеного Закону Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд наголошує на тому, що позивач на свій розсуд обрав спосіб захисту порушеного права та розпорядився своїми правами щодо предмету спору, і суд, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному ст. 13 ЦПК, розглядає дану справу лише в межах заявлених позивачем вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Конституційним судом України у рішенні від 3 жовтня 2001 року по справі №1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державною) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими особами і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Таким чином, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Позивачем заявлено позов про відшкодування коштів не до Держави Україна, а до державних органів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок коштів на утримання цих органів, як безпосередніх відповідачів у справі, що суперечить закону.

Держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Її в розгляді справи представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

У відповідності до ч. 1 ст. 96 ЦК України, Головне управління Казначейства, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями та є окремим учасником цивільних відносин згідно ч. 1 ст. 2 ЦК України. Виконуючи свої повноваження, не порушувало жодної норми матеріального та процесуального права які б привели до порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Отже, належним відповідачем у даній справі є Держава Україна в особі відповідного органу, що має статус юридичної особи.

У спірних правовідносинах належним відповідачем є Держава Україна в особі відповідного територіального органу Державної казначейської служби України.

Крім того, відповідно до інформації наданої службовою запискою Керівника Управління бухгалтерського обліку та звітності - головного бухгалтера ОСОБА_7 від 11.04.2018 р. № 07/6940-10 про відсутність станом на 11.04.2018 року звернення ОСОБА_1 до Національного бюро щодо компенсації йому витрат на оплату проїзду за викликом до детективів Національного бюро, відшкодування понесених витрат ОСОБА_1 не проводилось та відмову у компенсації понесених витрат на проїзд до Національного бюро не направлялася /а.с.а.с. 39-42/.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, тому вимоги позивача щодо відшкодування майнової та моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими.

Виходячи з обставин справи та наданих сторонами доказів, суд вважає, що наявність правових підстав для відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 1884,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн., позивачем не доведено, чим не виконано вимоги ст.ст. 12, 81 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Виходячи з встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини сторін, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що йому завдано матеріальну та моральну шкоду діями чи бездіяльністю відповідачів, зокрема, не знайшли свого підтвердження факти порушення прав позивача, завдання йому моральних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідачів, позивачами не надано доказів наявності матеріальної та моральної шкоди, протиправності діяння чи бездіяльності відповідачів, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідачів та вини відповідачів в її заподіянні, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 56 Конституції України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст. 2, 23, 1174, 1176 ЦК, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-82, 89, 247, 258, 263, 264, 265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

В позові ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1.

Відповідач: Національне антикорупційне бюро України, адреса: м. Київ, вул. Василя Сурикова, 3, ідентифікаційний код 39751280.

Відповідач: Державна казначейська служба України, адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

Суддя Л.І. Кізюн