Ухвала суду № 74805549, 06.06.2018, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/6899/18

Провадження №: 1-кп/752/1099/18

У Х В А Л А

06.06.2018 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Рудика І.В.,

при секретарі - Семененко В.М.,

з участю прокурора - Райкуна О.С.,

захисника - Ніколенка Є.О.,

обвинуваченого - ОСОБА_2,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12018000000000216 відносно,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1, 4 ст. 301 КК України, -

встановив:

до Голосіївського районного суду м. Києва надіслано обвинувальний акт відносно ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні злочину передбаченого ч. 1, 4 ст. 301 КК України з угодою про визнання винуватості.

Прокурор, просив затвердити угоду на визначених умовах. Захисник та обвинувачений погодилися з думкою прокурора, підтвердили умови угоди та повідомили що погоджуються на узгоджене покарання.

Ознайомившись з обвинувальним актом та угодою про визнання винуватості, вислухавши прокурора, захисника, обвинуваченого, суд прийшов до такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 472 КПК України в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов'язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо:

1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;

2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства;

3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;

4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;

5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань;

6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

Згідно до положень ч. 1 ст. 470 КПК України прокурор при вирішення питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов'язаний врахувати такі обставини: ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб, характер і тяжкість обвинувачення (підозри), наявність суспільного інтересу в забезпечення швидкого досудового розслідування і судового провадження, викриття більшої кількості кримінальних правопорушень, наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявлені чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.

Домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних та спеціальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність. Зокрема, сторони мають узгоджувати покарання, враховуючи:

- положення пунктів 1-2 ч. 1 ст. 65 КК України, тобто 1) у межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК України, та 2) відповідно до положень Загальної частини КК України. Зокрема, у випадку, коли в санкції статті (санкції частини статті), що передбачає відповідальність за вчинений злочин, не встановлено мінімальної межі покарання, сторони мають виходити із положень розділу X Загальної частини КК України;

- ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК).

Врахування означених вимог кримінального закону має бути відображено у змісті угоди, а узгоджена міра покарання повинна мати конкретний вираз.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Згідно із ч. 3 ст. 75 КК України, тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

Разом з тим, аналізуючи зміст угоди про визнання винуватості, суд приходить до висновку, що вказана угода не відповідає вищезазначеним критеріям. Так, відповідно до тексту угоди, в порушення ч. 2 ст. 472 КПК України не вказано дату її укладання. Крім того, угодою передбачено застосування до обвинуваченого приписів ст. 75 КК України, а саме звільнення ОСОБА_2 від узгодженого сторонами покарання і визначено строк іспитового строку в розмірі одного року, що позбавляє суд можливості самостійно визначити такий строк відповідно до ч. 3 ст. 75 КК України.

Більше того, хоча в угоді й міститься інформація про те, що ОСОБА_2 беззастережно визнав свою винуватість в інкримінованому йому діянні під час досудового розслідування, в судовому засіданні, обвинувачений пояснив, що свідомо для перегляду порнографічних предметів встановив відповідну програму на свій комп'ютер, та не знав, що ця програма розповсюджую такі предмети та, зокрема, предмети, що містять дитячу порнографію.

Так, суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 301 КК України характеризується лише прямим умислом, при якому особа усвідомлює порнографічний зміст твору чи предмета, суспільно небезпечний характер свого діяння і бажає його вчинення. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є мета збуту чи розповсюдження зазначених предметів, а збут, розповсюдження та примушування до участі у створенні такого предмета можуть мати корисливу або іншу мету.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що узгоджене між обвинуваченим та прокурором покарання є не обґрунтованим в угоді. Посилання на визнання ОСОБА_2 своєї вини не може само по собі свідчити про його правильність та відповідність критеріям мети покарання про необхідність та достатність покарання, а також попередження вчинення ним нових злочинів.

Згідно п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд позбавлений можливості затвердити вказану угоду.

Керуючись ст.ст. 314,468-474 КПК України, суд

ухвалив:

відмовити у затверджені угоди про визнання винуватості укладеної між прокурором Генеральної прокуратури України Райкуном О.С та ОСОБА_2.

Кримінальне провадження № 12018000000000216 відносно ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1, 4 ст. 301 КК України - повернути прокурору для продовження досудового розслідування.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І.Рудик