Ухвала суду № 74803166, 20.06.2018, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/12784/15-к

Провадження № 1-кп/638/634/18

20.06.2018 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В. М.

суддів Цвірюка Д. В., Семіряда І. В.

за участю секретаря – Шульги К. І.

з участю прокурора – Прилуцького С. М.

з участю обвинуваченого – ОСОБА_1

з участю захисника – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні питання щодо можливості продовження строків тримання під вартою ОСОБА_1, якому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого частиною 2 статті 15, пункт 13 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України,-

ВСТАНОВИВ:

10 січня 2018 року до Дзержинського районного суду м. Харкова із Апеляційного суду Харківської області після скасування вироку Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.10.2016 року та призначення нового розгляду у суді першої інстанції, надійшло кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1, якому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого частиною 2 статті 15, пункт 13 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1, посилаючись на продовження існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, що стало підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. З метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватись від суду, продовжувати злочинну діяльність, що свідчить про неможливість запобігання ризиків шляхом застосування більш м’яких заходів.

Обвинувачений ОСОБА_1, а також його захисник ОСОБА_2 заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вважали за можливим застосувати більш м’який запобіжний захід.

Суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини 3 статті 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Так, ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.06.2015 року відносно підозрюваного ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Положеннями статті 29 Конституції України гарантовано право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У рішенні «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року, визначено, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, ухилення від явки до суду, вчинення іншого злочину.

Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув’язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв’язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.

Частиною 1 статті 194 КПК України визначено, що суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, щоб обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою - незалежно від того, наскільки коротким він є, - має бути переконливо доведено органами державної влади. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному здійсненню провадження, не мають прийматися абстрактно (in abstracto), а повинні підтверджуватися фактичними доказами. Небезпека того, що обвинувачений буде переховуватися, не може оцінюватися виключно за ступенем тяжкості ймовірного покарання. Вона має оцінюватися з урахуванням низки інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або зробити її на стільки незначною, що вона не зможе обґрунтовувати досудове тримання під вартою (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчієв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пп. 56 та 59 з подальшими посиланнями).

При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 12.06.2015 року слідчим суддею вказано, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, що стало підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Крім того, суд враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України» при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Водночас, розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, з урахуванням вищенаведених ознак, суд вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.

Судом вивчалась можливість застосування відносно обвинуваченого більш м’якого запобіжного заходу для запобігання вищевказаних ризиків. Однак, враховуючи реальне існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин, враховуючи особу обвинуваченого, наявні підстави вважати, що підозрюваний може продовжити злочинну діяльність, суд вважає, що застосування більш м’яких запобіжних заходів є неможливим, а тому продовжує дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без права внесення застави.

Відповідно до частини 4 статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

Враховуючи те, що обвинуваченим вчинено кримінальне правопорушення – злочин із застосуванням насильства, суд не визначає розмір застави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 331 КПК України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 – задовольнити.

Продовжити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянину України, українцю, строк тримання під вартою терміном на 60 днів, тобто до 18 серпня 2018 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: