Постанова № 74796300, 29.05.2018, Лисичанський міський суд Луганської області

справа № 415/3520/18

провадження № 3/415/877/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2018 року м. Лисичанськ

Суддя Лисичанського міського суду Луганської області Старікова М.М., розглянувши матеріали справи, що надійшли від Управління патрульної поліції в Луганській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, не є особою з інвалідністю, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, -

В С Т А Н О В И Л А:

27 квітня 2018 року о 21 годині 35 хвилин, ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння на зупинці маршрутних транспортних засобів, розташованої за адресою: місто Лисичанськ, вулиця В.Сосюри, 306, висловлювався нецензурною лайкою у громадському місці, чим порушив громадський порядок та спокій громадян.

У судовому засіданні ОСОБА_1 своєї провини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, не спростовував, але поводив себе зухвало, виказував явну неповагу до суду, від надання пояснень відмовився, свою провину не усвідомив.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, знайшла своє повне підтвердження в суді: крім визнання своєї провини правопорушником у судовому засіданні, підтверджується рапортами поліцейських роти № 1 взводу № 1 батальйону УПП в Луганській області рядового поліції ОСОБА_2 та рядового поліції ОСОБА_3 (а.с.5,6).

Таким чином, суд вважає, що дії ОСОБА_1, за ознаками ст. 173 КУпАП, кваліфіковані правильно, оскільки він висловлювався нецензурною лайкою у громадському місці, чим порушив громадський порядок та спокій громадян.

При призначенні стягнення, суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність: ОСОБА_1 не працює, не є особою з інвалідністю, свою провину не усвідомив, до адміністративної відповідальності притягується вперше.

Обставин, що згідно зі ст. 34 КУпАП, пом’якшують відповідальність правопорушника, суд не вбачає.

В якості обставини, що згідно зі ст. 35 КУпАП, обтяжує відповідальність за адміністративне правопорушення, суд визнає вчинення правопорушення в стані сп’яніння.

На підставі вищевказаного, з урахуванням особи, майнового стану, ступеню вини правопорушника; характеру вчиненого правопорушення; наявності обставини, що обтяжує його відповідальність, суд вважає, що ОСОБА_1 слід призначити стягнення у вигляді адміністративного арешту, в межах санкції ст. 173 КУпАП, що є достатньою мірою відповідальності з метою його виховання, а також запобігання вчиненню нових правопорушень.

Що стосується положень ст. 326 КУпАП, якою передбачено, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Частиною 1 ст. 294 КУпАП передбачено, що постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 цього Кодексу, а також постанов, прийнятих за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 1853 цього Кодексу.

Проте, рішенням Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 30 жовтня 2014 року по справі Швидка проти України (Заява № 17888/12), яке, окрім іншого, розглядалося в аспекті можливості оскарження рішення суду по справі про адміністративне правопорушення, яким було призначено стягнення у вигляді адміністративного арешту, і ефективності застосування рішення апеляційного суду, в разі скасування рішення місцевого суду, було визначено таке.

п.44 суд вважає за належне розглянути цю скаргу за статтею 2 Протоколу №7, у якій зазначено таке:

1. Кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом.

2. Із цього права можуть поширюватися винятки для передбачених законом незначних правопорушень або коли відповідну особу судив у першій інстанції найвищий суд, або коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдувального вироку.

53. Суд зазначає, що апеляційна скарга заявниці на постанову від 30 серпня 2011 року, подана того ж дня, не зупиняла виконання судового рішення, а накладене стягнення було застосовано невідкладно. Це було зроблено відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким передбачено невідкладне виконання постанови лише, якщо вона стосується позбавлення волі. Якщо б покарання було іншим, рішення суду першої інстанції набрало б законної сили лише за відсутності апеляційної скарги упродовж встановленого законодавством строку або якщо б апеляційний суд залишив його без змін. Проте у цій справі перегляд судом апеляційної інстанції відбувся після того, як заявниця відбула у повному обсязі призначене судом першої інстанції покарання. Суд вважає незрозумілим, як такий перегляд на цій стадії міг ефективно виправити недоліки рішення суду нижчої інстанції.

54. Суд не оминає увагою той факт, що якби апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції, то заявниця могла вимагати на цій підставі виплати їй відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Проте такий ретроспективний та виключно компенсаторний засіб юридичного захисту не можна вважати заміною права на перегляд, закріпленого у статті 2 Протоколу №7. Інше рішення суперечитиме усталеному принципові практики Суду, згідно з яким Конвенція покликана гарантувати не якісь теоретичні або ілюзорні права, а права, які є ефективними на практиці (див., mutatis mutandis, вищезазначене рішення у справі Ейрі проти Ірландії (Airey v. Ireland), п. 24, та рішення у справі ОСОБА_8 проти Іспанії (Garciia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, п. 43, ECHR 2000? II).

55. З огляду на вищевикладене Суд констатує, що у цій справі було порушення статті 2 Протоколу №7

Таким чином, з метою недопущення порушення прав і свобод особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та якій обрано захід стягнення у вигляді адміністративного арешту, з урахуванням практики ЕСПЛ, суд вважає, що виконання зазначеної постанови слід допустити через десять днів з дня її винесення.

Підстав для призначення правопорушнику іншого стягнення, передбаченого санкцією ст. 173 КУпАП, суд не вбачає.

На підставі вимог ст.ст. 4, 9 Закону України «Про судовий збір», ст. 40-1 КУпАП, судовий збір підлягає стягненню з правопорушника у розмірі 352 (триста п’ятдесят дві) гривні 40 копійок.

Керуючись ст. ст. 33, 40-1, 173, 221, 284, 285, 289, 294 КУпАП, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Піддати ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, адміністративному стягненню у вигляді штрафу у вигляді адміністративного арешту строком на 3 (три) доби.

Стягнути з ОСОБА_1, судовий збір – у розмірі 352 (триста п’ятдесят дві) гривні 40 копійок (отримувач коштів – ГУК у місті Київ/м. Київ/2203106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача – Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача 820019, рахунок отримувача 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106).

Постанову може бути оскаржено протягом десяти днів з дня її винесення до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд. Виконання зазначеної постанови допустити через десять днів з дня її винесення. В разі оскарження після відповідного рішення апеляційного суду. Негайного виконання не допускати.

Суддя: М.М.Старікова